Простачок-мужичок думати став: «Малий, та молодецький, в богатирі я попал- тридцять трьох молодців відразу поклав, а дрібної сили і кошторису немає!» Голем мужичок називался- дивишся - і Голь взвелічался- випряг свою коняку, виліз на неї легенько, сів верхи, виїхав на велику дорогу, зрубав дерево стояростовое і поставив стовп з написом: «Тут проїхав богатир Голь Воянской, зустрівся з силою бусурманською, тридцять трьох богатирів відразу поклав, а дрібної сили і кошторису немає. Якщо якийсь богатир назустріч їде, біля стовпа виглядай, а позаду, так мене догоняй ».
Голь виліз на шкапу і в шлях поплентався навмання. Трохи згодом їде повз стовпа Чуріла Пленкович, напис прочитав - здивувався, Голя нагнати поспішав: такого імені і не чув, а видно, могутній богатир, так треба з ним подружитися.
Чуріла скаче щодуху, наганяє Голя і питає:
- Чи не проїздив богатир Голь Воянской?
- Я, - сказав Голь, - а ти хто?
- Чуріла Пленкович! - Відповідав молодий богатир, вклонившись, а сам думає: «Що за чудеса? Чоловічок невидимий, і їхати з ним стидно- сам він шарашіт, а шкапа трохи тягнеться ».
- Іди в науку, їдь по ліву руку! - Сказав Голь, і Чуріла в роздумах поїхав біля нього, на Воянского богатиря поглядаючи і на шкапу поглядів.
Тим часом їде Еруслан Лазаревич повз стовпа з написом, прочитав і ну гнати коня за Голем Воянскім. Наздогнав і, побачивши знайомого Чурилов, запитав, чи не бачив він Голя? Чуріла вказав на товариша. Еруслан Лазаревич вклонився, а сам здивувався.
- Погоняй в ряду по праву руку, - сказав йому Голь.
На ту пору наганяє їх ще богатир, Бова - королевін син-напис на стовпі прочитав і коня поганяв, відшукувати Голя Воянского, переможця бусурманского- бачить мужичка на клячонках, тягнеться потихеньку, а по боках його їдуть два славних богатиря - Еруслан Лазаревич і Чуріла Пленкович , кажуть з ним шанобливо, а той відповідає: «Радий вам, товаришам!» Уклонився Бова - королевін син Голю та про ім`я питав.
- Голь Воянской, сам собі великий, - відповідав простачок, - а ти хто?
- Я Бова - королевін син, - відповідав богатир.
- Ласкаво просимо на подвиги, сказав Голь, - ні пізно, ні рано- їдь біля Еруслана!
Їдуть богатирі, куди Голь їде, і під`їхали до заповідних луках цар-дівиці Богатирка.
- Тут замовлений шлях, - сказав Еруслан.
- Не біда! - Мовив Голь. - Багато вона Русь ображала, шлях не нам замовила. Пускайте коней на луки!
- Голь Воянской! - Сказав Еруслан. - У королівни сила велика: двадцять два героя і Зілантов Змеулановіч, Тугаринов брат.
- З мене мало, - сказав Голь, - чи буде на частку твою? Я всіх, як мух, переб`ю.
- Ну, ін бути так! - Сказав Еруслан. - Поїдемо в заповідні луги тішитися, силами богатирськими переведаться.
В`їжджають богатирі, топчуть кольорові луки, бачать білий порожній шатер- пустили коней на траву, а самі увійшли в намет, сіли та поглядивают- один Голь ліг відпочивати і, щоб не було жарко, зняв з себе каптан, завіса намет від сонечка, а сам захропів.
- Голь сподівається на себе! - Сказав Бова - королевін син.
Тим часом в палаці королеви піднялася тривога- в дзвони дзвонять, в труби сурмлять, і виїхала з міста дружина воїнів та три богатирі в латах. Чуріла будить Голя:
- Вставай! Сили багато на нас.
Голь встав і, спросоння позіхаючи, сказав:
- Що це? Три богатирі - три гедзя, а сила вся - комари- не дадуть заснути до пори. Іди, Чурило, переведаться з ними-залиш одного і пішли до Богатирка та вели їй сказати: за мене йшла б заміж!
Чуріла поїхав, довго бився-рубався і перерубав усіх, одного послав до королевне. Але замість відповіді вислали з міста шість богатирів з трьома дружинами. Знову розбудили заснув Голя.
- Еге! - Сказав Голь. - Що за сила? Однією рукою махнути - Пришиб. Королевін син, мабуть впоратися одна! Та дай одного послати до королевне. - Сказавши, пішов спати.
Пощастило королевіну синові висланих богатирів перемогти, одного за іншим перебити, а дружини їх розбіглися.
Але королівна висилає ще більш сили: дванадцять богатирів, з ними шість дружин. Скачуть, сурмлять і мечами махають.
- Ого, скільки висипало, - сказав Голь, встаючи. - Хмара лиха! Дванадцять гедзів, а комарів без ліку. Еруслан! Буде з тебе? А не те ми допоможемо.
Еруслан сів на коня, пустився соколом, мечем-кладенцом розмаху рубає вправо і вліво, богатирів розметав, дружини погнав.
Королівна бачить біду неминучий, висилає Зілантов Змеулановіча. Загримів Зілантов, виходячи із залізного гнізда, а висіло воно на дванадцяти дубах, на дванадцяти ланцюгах. Лине Зілантов як стріла на орла, кличе, як трубою, переведаться в бій.
- Видно, мені чергу, - сказав Голь. «Нема чого робити, - подумав він, - їхати на смерть-по мені, зате богатирська честь, а справі вінець!»
Перехрестився Голь, сіл на клячонках, їде потихеньку, заплющивши очі, а сам сокирою що є сили махає. Зілантов заревів, побачивши здалеку Голя, і думає: чи не на сміх чи послали? А Голь шепоче про себе: «Батьки і браття, шукай вітру в полі». І, аж поки не помремо, опустив голову на шию своєї конячини, яка бігла на трьох ногах, а четвертої накульгувала. У Зілантов застрибали очі під лоба.
«Чи немає тут наміру? - Думав він. - Чоловічок приліг до конячині - що за богатир? Пальцем клацнути - на сажень відлетить ».
Зілантов озирається - чи немає тут хитрості, і до сідла нахилився, а Голь підняв голову і раптом підбадьорився, з сокирою наскочив та так оглушив, що Зілантов на пісок повалився. Тут Голь, не давши Зілантов схаменутися, став рубати його, як сосну в тріски, махає так рубає топором- зірвав шолом і поїхав до товаришів.
Тоді королевне турбота: примушена наказати відімкнути міські ворота, просити богатирів на бенкет, укласти з ними мир. Побачила Голя, дивится: в кого богатирська сила, і сама підійшла до нього, руку на плече наклала і так придавила, що Голота ледь повернувся, вибився з-під руки, відсахнувся, а королівна йому каже:
- Рада я витязь славному, хоробрість завжди почитала.
Тут вона Голю руку пожала- Голь стрибнув, і зуби він зціпив, боячись їх розтиснути, закричати.
- Захищай моє царство! - Королівна сказала. - Тобі нас стерегти.
А Голь вклонився і думав, як би голову свою вберегти.
Королівна веліла в бесіду принести міцного меду, думала гостей випробувати, але Голь не хотів бенкетувати, за кубок не брався, а мовив:
- Закінчивши праці, нічого я не п`ю, крім богатирської води!
- У нас є в запас вода богатирська, - сказала королева.
- А багато ль її? - Запитав Голь.
- Бутель сповнена, - відповідала королівна.
- Та така ль вона, як у нас? - Запитав Голь. - Інша бутель склянки не варто.
- Скуштуй, - сказала королева і веліла принести бутель з богатирською водою і ківш золотий.
Голь налив ківш, випив, сила в ньому прибувала, а королівна знати бажала, яка вода.
- Ще смаку не доберемося, - сказав Голь- налив інший ківш, і разом він випив ще три ковша.
- Годі! Годі! - Закричала королівна. - Ти і мені води не залишиш!
- Славна водиця! - Мовив Голь, розходячись, руками розмахуючи. - Яка-то тепер сила моя?
Тут велів він принести великий корабельний канат, зав`язати якнайміцніше петлею, зі стайні королевніной вивести коня богатирського. Сів на нього, роз`їхався, скочив у петлю головою і порвав канат.
З тієї пори Голь богатирствовал- підбадьорився, на королевне одружився. Від неї у нього були дві дочки: Кошторис та Удача. Голота, на них дивлячись, став величний, і ніхто не сумнівався, щоб він не здолав тридцять трьох богатирів одним разом.
Поділися в соц. мережах:
Читати російську народну казку "катом-дядько, дубова шапка"