В якесь же час пішов селянин зі своєю дружиною до обідні, і в той же час підійшов під вікно їх хати жебрак і став у Івана селянського сина жебракувати. Іван селянський син на той йому сказав:
- Я б подав милостиню, та встати з місця не можу.
Тоді йому жебрак мовив:
- Встань і сотвори мені мілостиню- ноги твої здорові і зцілені.
Іван селянський син зараз устав з місця і невимовно зрадів, що ноги його зовсім стали здорові і неушкоджені. Він гукнув жебрака в хату і нагодував. Тоді жебрак попросив у нього пива напитися, а Іван одразу пива прінес- однак жебрак пива не пив, а велів йому всю ендову1 випити, і він в тому не зрікся і випив. Тоді жебрак запитав:
- Що, Іванушка, чи багато ти тепер в собі сили відчуваєш?
- Багато, - відповідав йому Іван.
- Прости ж тепер, - мовив жебрак і, промовили ці слова, став невидимий, а Іван залишився в великому здивуванні.
Незабаром після того прийшов його батько з матір`ю і, побачивши сина свого здрава всім, дуже здивувалися і стали його питати, як він зцілився від хвороби. Тоді Іван переказав про все ясно, і люди похилого віку подумали, що приходив до нього не жебрак, а якийсь святий чоловік зцілив його від скорботи, і почали бенкетувати. А Іван пішов силу іспитивать- вийшовши в город, він взяв у руки кол, встромив посередині городу і повернув його так сильно, що все село з колом повернулася.
Після увійшов він в хату і почав з людьми похилого віку своїми прощатися і просити у них благословення. Люди похилого віку стали плакати гіркими сльозами і просили його, щоб він пожив у них хоча малий час: але Іван, незважаючи на їхні сльози, сказав:
- Якщо ви мене не відпустите, то я і так від вас піду.
Тоді старі його благословили. І став Іван селянський син молитися, на всі чотири сторони кланяється, з батьком і з матір`ю прощается- і зійшов з свого двору, повернув на праву сторону, пішов світ за очі. І йшов він рівно десять діб і прийшов в якесь держава І лише тільки що увійшов в нього, то піднявся раптом крик і гамір великий, від чого цар зніяковів і вельми бисть жахливий і велів клич кликати: якщо хто вгамує той крик і гамір, тому віддасть він дочку свою за дружину і половину своєї держави в придане за нею.
Іванко, почувши про те кличі, пішов на царський двір і, прийшовши туди, звелів про себе доповісти царю, що він хоче вгамувати той крик і гамір. Сторож, почувши від нього ті слова, пішов в царя і сказав йому про почуте. Цар наказав негайно закликати перед себе Івана селянського сина-і як він до нього прийшов, то цар йому говорив:
- Друже мій! Чи правда те, що ти хвалився воротареві?
- Точно, я тим хвалився, - мовив йому Іван селянський син, - і за те нічого більше від тебе не вимагатиму, тільки віддай мені цей шум і гам.
Тоді цар сказав йому, розсміявшись:
- Мабуть, візьми, коли маєш.
Іван селянський син впав перед царем і пішов від нього, прийшов до воротаря і зажадав сто чоловік робітників людей- воротар дав йому працівників.
Тоді Іван селянський син привів їх перед царський будинок і звелів рити землю. Працівники, які рили землю, побачили залізні двері з мідним кільцем. І ті двері Іван селянський син одною рукою відламав і звідти викинув і побачив там доброго коня богатирського з усією зброєю і зброєю богатирськими. Кінь побачив по собі вершника, упав перед ним на коліна і промовив людським голосом:
- Ох ти гой єси, добрий молодець, Іван селянський син! Засаджений я тут сильним і хоробрим богатирем Лукопером, і сиджу тут лети незліченні, і чекав сюди тебе рівно тридцять років і три роки, і насилу дочекався. Сідай на мене і їдь куди тобі надобно- я служити тобі буду вірою і правдою, як служив Лукоперу - сильному богатирю.
Тоді Іван селянський син сідлає того доброго коня, надягає на нього вуздечку тесмённую, накладає седелечко черкаське і підтягує дванадцять попруг шовку шемаханского- сідає на доброго коня і б`є його по крутих стегнах, і той кінь осержается, від землі піднімається вище лісу стоячого, що нижче хмари ходячого, доли і гори між ніг пускає, великі річки хвостом вистилає, що в їхніх ушах випускає густий дим, а з ніздрів кидає полум`я велике.
І тоді Іван селянський син потрапив в незнайому сторонушку, і їхав він рівно тридцять днів і тридцять ночей, і приїхав в китайське держава-зліз з свого доброго коня і пустив його в чисте поле гуляти, а сам пішов у місто, купив собі міхур, і надів на голову, і ходить близько царського двору. І питають його, звідки він прийшов, і якого роду людина, і чийого батька і матері син? А Іван селянський син на всі їхні запитання відповідав тільки:
- Не знаю.
Тоді все почли його дурнем і сказали про нього царю китайському. І цар велів його до себе привесть і став його питати: хто він, і звідки прийшов, і як його звуть? Однак і царю відповідав:
- Не знаю.
Тоді цар звелів його зігнати зі двора- але прилучилися на ту пору царський садівник і став просити царя, щоб того дурня йому віддав для садової роботи, і цар йому в тому не відмовив. Садівник взяв його і повів в царський сад і став йому наказувати, щоб він сад чистив, і, віддавши йому такий наказ, пішов від нього. Іван селянський син ліг під дерево і заснув малий час, і встали вночі, і почав дерева ламати в саду, і переламав всі до єдиного. Вранці прийшов в сад садівник, злякався вкрай і став Івана селянського сина сварити, і картати, і питати, хто переламав дерева. А він йому відповідав на те тільки:
- Не знаю.
Садівник боявся про те цареві сказати, щоб тим не гнівити його-проте царська дочка побачила то з вікна свого і здивувалася тому чимало, питала садівника, хто переламав в саду дерева. Садівник їй на те відповідав, що Незнайко все дорогі дерева ісковеркал- просив царівну, щоб не виявляла свого батька, а обіцяв сад розвести краще колишнього незабаром. На другу ніч Незнайко не спав нітрохи, а все носив з колодязя воду і поливав ті ламані дерева - і до ранку ті дерева стали виростати, і як скоро зійшло сонечко, то розпустив вони і виросли ще краще, ніж раніше. Садівник прийшов в сад, здивувався чимало і вже не хотів питати Незнайку - потім що від нього ніколи не міг добитися толку. Царівна ж, прокинувшись і вставши від ложа свого, побачила у вікно сад свій в найкращому проти колишнього порядку, чому і веліла знову закликати садівника і питала його, яким чином сад виправлений в таке мале час. Садівник їй відповідав, що він зовсім про те не знає, чому так скоро виправле- чому царівна пізнала велику мудрість в Незнайка і з тих пір стала його любити паче самої себе і посилала йому єства завжди з свого столу.
У царя китайського було три дщери, прекрасні собою: велика називалася Дуаз, середня СІАС, а менша, яка полюбила Івана селянського сина, називалася Лаотою. Цар закликав тоді всіх дочок і говорив їм:
- Вселюбезнейшіе мої дщери, прекрасні царівни! Уже наспів час вам поєднуватися шлюбним союзом, і для того я вас велів закликати перед себе, щоб про те сказати вам. І ви обирайте собі в женихи царевичів або королевичів, хто вам на думку.
Дві великі вибрали собі по нареченому царевичів, а менша стала просити свого батька зі сльозами, щоб віддав її заміж за Незнайку. Цар здивувався, почувши про те від своєї дочки, і сказав:
- Ніяк ти, дочка, в розумі збожеволіла, що хочеш вийти за Незнайку-дурня, який і говорити-то не вміє!
- Нехай він дурень, - відповідала вона йому, - однак я прошу вас, свого пана батька, щоб видати мене за нього.
- Якщо так хочеш, - сказав їй цар з великим жалем, - то, мабуть, іди за нього заміж.
Незабаром наказано від царя послати до тих царевичам, яких дві царівни вибрали собі в женихи, укази, щоб приїхали вони в Китай для поєднання з його дочками шлюбом. Як скоро отримали вони ті укази, то з великою поспішністю прибутку в Китай-а після прибуття туди і одружилися з царевнамі- також і царівна Лаота з Іваном селянським сином. Великі її сестри сміялися, що менша сестра вибрала собі чоловіка дурня.
За якийсь час підступила під Китай-град сила велика, і вимагав Полкан від царя люб`язну його дочка, прекрасну Лаоту, собі за жінку з великими погрозами і з наказом: якщо не віддасть дочку свою то дружини, то держава його вогнем спалить, а військо мечем посіче, а царя і з царицею засадить в темницю, а дочка їх візьме неволею. Цар, почувши такі загрози від Полкан-богатиря, дуже налякалися і велів зібрати все своє військо. І як оне було зібрано, то і вийшло проти Полкан-богатиря під начальством царевичів, і почали два війська битися, як дві хмари грізні, і Полкан-богатир побивав військо китайське. У той час прийшла царівна до свого чоловіка Івану селянському синові і говорила йому:
- Вселюбезнейшій мій друг Незнаюшка! Адже мене хочуть у тебе отнять- підступив під нашу державу невірний Полкан-богатир і вже побиває наше військо грізним мечем своїм.
Іван селянський син велів царівну залишити його в спокої, а сам вискочив у вікно, і прийшов в чисте поле, і крикнув своїм богатирським голосом:
- Гей ти, сива-бурка, віща каурка! Стань переді мною, як лист перед травою.
Кінь біжить - земля тремтить, з вух дим стовпом, з ніздрів полум`я пашить. Іван селянський син вліз в вушко, наївся, напився, вбрався і в інше вушко виліз: став такий молодець, що ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати, ні в казці сказати, і, сівши на свого коня, поїхав на рать Полкана- богатиря, став його військо рубати і прогнав його від своєї держави. Тоді цар китайський під`їхав до Івана селянському синові і, не впізнавши його, став просити його до себе в палац. А він йому відповідав:
- Я не твій слуга і не тобі служу! - І, промовили ці слова, поїхав від нього і пустив свого коня в чисте поле, а сам пішов до царського дому, вліз у вікно і ліг спати, надівши на голову міхур. Цар від тієї великия радості створили бенкет великий на кілька днів.
Знову підступив під його царство Полкан-богатир і просив дочку його собі в дружини з колишньою погрозою. Цар негайно велів зібрати своє військо і послав проти Полкан битися. І Полкан знову став побивати китайське військо. У той самий час Лаота знову прийшла до селянському синові і говорила, що Полкан хоче у нього відняти її собі в дружини. Тоді Іван селянський син паки вислав її від себе, а сам вискочив у вікно і, прийшовши в чисте поле, клікнув свого коня. Сів на коня, поскакав на військо Полканова, і почав його рубати, і незабаром прогнав від своєї держави. Цар знову під`їхав до Івана селянському синові і став його просити у палац-однак він не поїхав, а поскакав від нього геть, відпустив свого коня і пішов спати. Цар паки став тріумф свою над Полканом, хоча і не знав, який був то кавалер, який заступався за його держава і побивав Полканова військо.
За якийсь час підступив Полкан втретє під його держава і просив Лаоту-царівну собі в дружини з пущімі погрозами. Тоді цар звелів зібрати своє військо і послати проти Полкан, і як відразу обидві раті вельми міцно - почав Полкан побивати силу китайську. У той самий час приходить царівна до свого чоловіка і зі сльозами говорить, що Полкан хоче її у нього відібрати. Іван селянський син, віддаляючись з поспішністю, вискочив з вікна і прибіг в чисте поле-клікнув свого коня, сів на нього і поскакав на рать Полканова. Тоді кінь промовив людським голосом:
- Ох ти гой єси, Іван селянський син! Тепер-то прийшла і мені і тобі служба велікая- обороняйся від Полкан і стій проти нього міцно, а не те - так ти і все військо китайське загине.
Іван селянський син розлючує свого доброго коня, і в`їжджає в рать-силу велику Полканова, і почав то військо рубати.
Полкан, побачивши, що сили його вже багато побито, осержается і нападає на Івана селянського сина, немов лютий лев. І відразу два сильних богатиря, і все військо їм подівілося- вони билися довгий час, і поранив Полкан Івана селянського сина в ліву руку. Тоді Іван на Полкан осержается і направляє гострий спис - прободает йому серце, а після зрубав йому голову і все військо Полканова прогнав від Китаю геть. Тоді під`їхав він до царя китайському, і цар став йому кланятися до лиця землі і просив його до себе в палац, Лаота-царівна побачила у нього кров на руці, зав`язала рану своїм хусткою і почала його просити до царського дому. Однак Іван селянський син не послухався, поскакав від них і відпустив свого доброго коня, а сам пішов - ліг спати. Тоді цар звелів великий бенкет сотворити.
У той самий час царівна прийшла до свого чоловіка за наказом свого батька і стала його будити, проте розбудити НЕ могла- і побачила царівна у нього на чолі золоті Влас і здивувалася тому- а після побачила свій плат, яким зав`язала його руку: тоді дізналася вона , що це він Трикрати переміг Полкан і наостанок умертвив його. І побігла до батька і привела його до свого чоловіка, сказавши:
- Ось, государ батюшка, ви мені говорили, що я вийшла за дурака- подивіться пильніше на нього, огляньте його волоса і ту рану, що отримав від Полкан.
Цар дізнався тоді, хто захищав його держава від Полкан, і прийшов від того в велику радість. Як скоро Іван селянський син прокинувся, то цар прийняв його за білі руки, повів в свої чертоги і дякував за захист від Полканова нападенія- а як цар уже був в людей похилого віку літах, то і поклав вінець свій на главу Івана селянського сина. Іван прийняв престол, почав керувати Китаєм і став жити зі своєю дружиною досить любовно і мирно - і помер століття свій благополучно.
Поділися в соц. мережах:
Читати російську народну казку "безногий і безрукий богатирі"