Читати російську народну казку "чарівний кінь"

Відео: Казки Чарівний кінь Частина 1

У деякому царстві, у деякій державі жив-був старий із старою, і за всю їх перебування не було у них дітей. Заманулося їм, що ось, мовляв, літа їх стародавні, скоро помирати треба, а спадкоємця господь не дав, і стали вони богу молитися, щоб створили їм дітище на помин душі. Поклав старий заповіт: коли народить стара дітище, в ту пору хто ні попадеться перший назустріч, того і візьму кумом. Через скільки-то часу народила сина. Старий зрадів, зібрався і пішов шукати кума- тільки за ворота, а назустріч йому котить коляска, четвернею запряжена- в колясці государ сидить.

Старий не знав государя, прийняв його за боярина, зупинився і давай кланятися.

- Що тобі, дідусь, треба? - Запитує пан.

- Та прошу твою милість, даруй на цім сказано: охрести мого новонародженого синочка.

- Аль у тебе немає нікого на селі знайомих?

- Є у мене багато знайомих, багато приятелів, та брати в куми не годиться, тому що такий заповіт покладено: хто перший зустрінеться, того і просити.

- Гаразд, - каже пан, - ось тобі сто карбованців на крестіни- завтра я сам буду.

На другий день приїхав він до старіку- негайно покликали попа, охрестили немовля і нарекли йому ім`я Іван. Почав цей Іван рости не по роках, а по годинах - як пшеничне тісто на опарі подимается- і приходить йому щомісяця поштою по сту карбованців Царського платні.

Минуло десять років, виріс він великий і відчув у собі силу непомірну. У той самий час надумав про нього государ, є-де у мене хрещеник, а який він - не ведаю- побажав його особисто бачити і негайно послав наказ, щоб Іван селянський син, не зволікаючи нітрохи, постав перед його очі світлі. Став старий збирати його в дорогу, вийняв гроші і каже:

- На-ка тобі сто карбованців, іди в місто на кінну, купи собі лошадь- а то шлях далекий - пішки не підеш.

Іван пішов в місто, і попадається йому на дорозі старий чоловік.

- Здрастуй, Іван селянський син! Куди йдеш?

Відповідає добрий молодець:

- Іду, дідусь, в місто, хочу купити собі коня.

- Ну так слухай мене, коли хочеш щасливий бути. Як прийдеш на кінну, буде там один мужичок кінь продавати міцно худу, паршівую- ти її і вибери, і скільки б ні запросив з тебе господар - давай, що не торгуйся! А як купиш, приведи її додому і паси в зелених луках дванадцять вечорів і дванадцять утров по росах - тоді ти її впізнаєш!

Іван подякував старого за науку і пішов в місто- приходить на кінну, глядь - стоїть мужичок і тримає за вуздечку худу, паршиву коняку.

- Продаєш коня?

- Продаю.

- А що просиш?

- Та без торгу сто карбованців.

Іван селянський син вийняв сто карбованців, віддав мужику, взяв коня і повів до двору. Приводить додому, батько глянув і рукою махнув:

- Пропащі гроші!

- Почекай, батюшка! Авось на моє щастя конячка видужає.

Став Іван водити свого коня щоранку і щовечора в зелені луки на пасовище, і ось як пройшло дванадцять зорь ранкових та дванадцять зорь вечірніх - стала йому коня така сильна, міцна та красива, що ні вигадати, ні взгадать, хіба в казці сказати, і така розумна - що тільки Іван на думці те зрозумів, а вона вже знає. Тоді Іван селянський син справив собі збрую богатирську, осідлав свого доброго коня, попрощався з батьком, з матір`ю і поїхав до столичного міста до царя-государя.

Їхав він чи близько, далеко ль, чи скоро, коротко ль, опинився у государева палацу, зіскочив додолу, прив`язав богатирського коня за кільце до дубовому стовпа і велів доповісти царю про свій приїзд. Цар наказав його не затримувати, пропустити в палати без всякої задирки. Іван увійшов в царські покої, помолився на святі ікони, впав перед царем і вимовив:

- Доброго здоров`я, ваша величність!

- Здрастуй, хрещеник! - Відповідав государ, посадив його за стіл, почав пригощати всякими напоями і закусками, а сам на нього дивиться-дівуется: славний молодець - і особою гарний, і розумом тямущий, і зростанням взял- ніхто не подумає, що йому десять років, всякий двадцять дасть, та ще з хвостиком! "По всьому видно, - думає цар, - що в цьому хрещеника дав мені господь не простої воїна, а сильно-могутнього богатиря". І завітав його цар офіцерським чином і велів при собі служити.

Іван селянський син узявся за службу з усією охотою, ні від якого праці не відмовляється, за правду грудьми варто-полюбив його за те государ найдужче своїх генералів і міністрів і нікому з них не став довіряти так багато, як свого хрещеника. Озлобилися на Івана генерали і міністри і стали раду радити, як би обумовити його перед самим государем. Ось як-то скликав цар до себе знатних і близьких людей на обід-як сіли всі за стіл, він і каже:

- Слухайте, панове генерали і міністри! Як ви думаєте про моє хрещеника?

- Та що сказати, ваша величність! Ми від нього не бачили нічого злого чи хорошего- одне погано - боляче хвастлів вродив. Вже не раз від нього чули, що в такому-то королівстві, за тридев`ять земель, збудований великий мармуровий подвір`я, а кругом височенька огорожа поставлена - не пробитися туди ні пішому, ні кінному! В тому палаці живе Настасья прекрасна королівна. Нікому її не добути, а він, Іван, нахваляється її дістати, за себе заміж взяти.

Цар вислухав цей обмова, наказав покликати свого хрещеника і став йому казати:

- Що ж ти генералам та міністрам похваляєшся, що можеш дістати Настасію-королеву, а мені про те нічого не доповідаєш?

- Та що ви, ваша величність! - Відповідає Іван селянський син. - Мені того і у сні не снилося.

- Тепер пізно отпіраться- у мене коли похвалився, так і справа сделай- а не зробиш - то мій меч, твоя голова з плечей!

Зажурився Іван селянський син, повісив свою голівоньку нижче могутніх плечей і пішов до свого доброго коня. Возговоріт йому кінь людським голосом:

- Що, хазяїн, журба, а мені правди не позначається?

- Ах, мій добрий кінь! Чому мені веселому бути? Обумовило мене начальство перед самим государем, ніби я можу добути і взяти за себе заміж Настасію прекрасну королівну. Цар і велів мені цю справу виконати, а не хоче рубати голову.

- Не сумуй, господар! Молися богу та лягай спати- ранок вечора мудріший. Ми цю справу обделаем- тільки попроси у царя побільше грошей, щоб не нудьгувати нам дорогою, було б вдосталь поїсти і попити, що захочеться.

Іван переночував ніч, встав вранці, з`явився до государю і став просити на похід золотої скарбниці. Цар наказав видати йому, скільки треба. Ось добрий молодець взяв казну, надів на свого коня збрую богатирську, сів верхи і поїхав в путь-дорогу.

Чи близько, чи далеко ль, чи скоро, коротко ль, заїхав він за тридев`ять земель, в тридесяте королівство, і зупинився біля мармурового палацу-кругом палацу стіни високі, ні воріт, ні дверей НЕ видно- як за огорожу потрапити? Каже Івану його добрий конь:

- Почекаємо до вечора! Як тільки стемніє - оборочусь я сизокрилим орлом і перенесусь з тобою через стіну. У той час прекрасна королівна спатиме на своїй м`якій постелі- прийди ти до неї прямо в спальню, візьми її потихеньку на руки і неси сміливо.

Ось добре, дочекалися вони вечора-як тільки стемніло, вдарився кінь об сиру землю, перекинувся сизокрилим орлом і, каже:

- Час нам свою справу робити-смотри не давай маху!

Іван селянський син сів на орла- орел піднявся в піднебессі, перелетів через стіну і поставив Івана на широкому подвір`ї.

Пішов добрий молодець в палати, дивиться - всюди тихо, вся прислуга спить глибоким сном- він в спальню - на ліжечку лежить Настасья прекрасна королівна, розкидала уві сні покриви багаті, ковдри Соболєв. Задивився добрий молодець на її красу неописаних, на її тіло біле, отуманіла його любов гаряча, не витримав і поцілував королівну в уста цукрові. Від того прокинулася красна дівиця і з переляку закричала гучним голосом- на її голос піднялися, прибігли слуги вірні, зловили Івана селянського сина і зв`язали йому руки і ноги міцно. Королівна наказала його в темницю посадити і давати йому в день по склянці води та по фунту чорного хліба.

Сидить Іван в міцній темниці і думає думу невеселу: "Правильно, тут мені покласти свою буйну голову!" А його добрий богатирський кінь вдарився об землю і став малою птахом, влетів до нього в розбите віконце і каже:

- Ну, господар, слухайся: завтра я виламані двері і тебе ослобоню- ти сховайся в саду за таким-то кустом- там буде гуляти Настасья прекрасна королівна, а я обернуся бідним старим і стану просити у неї мілостині- дивись ж, гав не лови, не те зле буде.

Іван повеселішав, пташка полетіла. На інший день кинувся богатирський кінь до темниці і вибив двері копитамі- Іван селянський син вибіг в сад і став за зеленим кущиком. Вийшла погуляти по саду прекрасна королівна, тільки порівнялася проти кущика - як підійшов до неї бідний дідок, кланяється і просить із сльозами святий милостині. Поки красна дівиця виймала гаманець з грошима, вискочив Іван селянський син, схопив її в оберемок, затулив їй рота таке міцно, що не можна і малого голосу подати. В ту ж мить обернувся старий сизокрилим орлом, замайорів з королівни і добрим молодцем високо-високо, перелетів через огорожу, опустився на землю і став як і раніше богатирським конем. Іван селянський син сів на коня і Настасію-королівну з собою посаділ- каже їй:

- Що, прекрасна королівна, тепер не запрешено мене до в`язниці?

Відповідає прекрасна королівна:

- Очевидно, мені доля бути твоєю, роби зі мною, що сам знаєш!

Ось їдуть вони шляхом-дорогою- близько чи далеко ль, чи скоро, коротко ль, приїжджають на великий зелений луг. На тому лузі стоять два велетні, один одного кулаками потчуют- потовклися-поколоти до крові, а жоден іншого осилити НЕ може-біля них лежать на траві помело та клюка.

- Послухайте, братці, - запитує їх Іван селянський син. - За що Ви б`єтеся?

Велетні перестали битися і говорять йому:

- Ми обидва рідні брати-помер у нас батько, і залишилося після нього всього-на-всього маєтку - ось це помело та клюка- стали ми ділитися, та й посварилися: кожному, бач, хочеться все собі забрати! Ну, ми й вирішили битися не на живіт, на смерть, хто в живих залишиться - той обидві речі отримає.

- А давно ви сперечаєтеся?

- Та ось вже три роки, як один одного торохкаємо, а толку все не доб`ємося!

- Ех ви! Є через що смертним боєм битися. Чи велика користь - помело та клюка?

- Не говори, брат, чого не відаєш! З цим помелом та з костуром хоч якусь силу перемогти можна. Скільки б ворог війська ні виставив, сміливо виїжджай назустріч: де махнеш помелом - там буде вулиця, а перемахнешь - так і з провулочки. А клюка теж непотрібна: скільки б ні захопив нею війська-все в полон забереш!

"Так, речі хороші! - Думає Іван. - Мабуть, згодилися б і мені ".

- Ну, братці, - каже, - хочете, я розділю вас порівну?

- Розділи, добра людина!

Іван селянський син зліз з свого богатирського коня, набрав жменю дрібного піску, завів велетнів в ліс і розсіяв той пісок на всі на чотири сторони.

- Ось, - каже, - збирайте пісок-у кого більше буде, тому і костур і помело дістануться.

Велетні кинулися збирати пісок, а Іван тим часом схопив і костур і помело, сів на коня - і шукай вітру в полі!

Довго чи коротко, під`їжджає він до своєї держави і бачить, що його хрещеного батька спіткала біда чимала: все царство повоювати, близько стольного міста варто рать-сила-силенна, загрожує все вогнем попалити, самого царя злий смерті зрадити.

Іван селянський син залишив королівну в ближньому ліску, а сам полетів на військо вражее- де помелом махне - там вулиця, де перетне позначку - там з провулочки! У стислі терміни перебив цілі сотні, цілі тисячі- а що від смерті вціліло, то зачепив костуром і живцем приволік в стольний місто.

Цар зустрів його з радістю, наказав в барабани бити, в труби трубити і завітав генеральським чином і незліченною казною.

Тут Іван селянський син згадав про Настасію прекрасну королівну, відпросився на час і привіз її прямо до палацу. Похвалив його цар за завзятість богатирську, велів йому будинок готувати та весілля справляти. Одружився Іван селянський син на прекрасній королеві, отпіровал весілля багату і став собі жити, не тужити. Ось вам казка, а мені бубликів в`язка.