Читати російську народну казку "іван - селянський син і чудо-юдо"

Відео: Іван селянський син і Чудо Юдо

У деякому царстві, у деякій державі жили-були дід та баба, і було у них три сини. Молодшого звали Іванко. Жили вони - не лінувалися, цілий день працювали, ріллю орали та хліб засівали.

Рознеслася раптом в тому царстві-державі звістку: збирається чудо-юдо погане на їх землю напасти, всіх людей винищити, міста-села вогнем спалити. Затужили дід та баба, зажурився. А сини втішають їх:

- Чи не журіться, батюшка і матушка, підемо ми на чудо-юдо, будемо з ним битися на смерть. А щоб вам жодним не тужити, нехай з вами Іванушка залишається: він ще дуже молодий, щоб на бій йти.

- Ні, - каже Іван, - не личить мені вдома залишатися та вас чекати, піду і я з дивом-юдом битися!

Не стали дід та баба Иванушку утримувати та відмовляти, і спорядили вони всіх трьох синів в путь-дорогу. Взяли брати мечі булатні, взяли торбинки з хлібом-сіллю, сіли на добрих коней і поїхали.

Їхали вони, їхали і приїхали в якесь село. Дивляться - кругом жодної живої душі немає, все повижжено, поламано, варто одна маленька хатинка, ледве тримається. Увійшли брати в хатинку. Лежить на печі баба та охає.

- Здрастуй, бабуся, - кажуть брати.

- Здрастуйте, добрі молодці! Куди прямуєте?

- Їдемо ми, бабуся, на річку Смородину, на Калинов мост. Хочемо з дивом-юдом битися, на свою землю не допустити.

- Ох, молодці, за справу взялися! Адже він, лиходій, всіх розорив, розграбував, люту смерть зрадив. Ближні царства - хоч конем грай. І сюди заїжджати став. У цій стороні тільки я одна і залишилася: видно, я диву-юду і на їжу не годжуся.

Переночували брати у старої, вранці рано встали і вирушили знову в путь-дорогу.

Під`їжджають до самої річки смородині, до Калинового мосту. По всьому березі лежать кістки людські.

Знайшли брати порожню хатинку і вирішили зупинитися в ній.

- Ну, братці, - каже Іван, - заїхали ми в чужодальню сторону, треба нам до всього прислухатися та придивлятися. Давайте по черзі на дозор ходити, щоб чудо-юдо через Калинов мост не пропустити.

В першу ніч відправився на дозор старший брат. Пройшов він по березі, подивився на річку Смородину - все тихо, нікого не бачити, нічого не чути. Він ліг під вербою кущ і заснув міцно, захропів голосно.

А Іван лежить в хатинці, ніяк заснути не може. Щось не спиться йому, що не дремлется. Як пішло час за північ, взяв він свій меч булатний і відправився до річки смородині. Дивиться - під кущем старший брат спить, щосили хропе. Не став Іван його будити, сховався під Калинов мост, варто, переїзд сторожить.

Раптом на річці води хвилюються, на дубах орли закричали - виїжджає чудо-юдо про шість голів. Виїхав він на середину калинова моста - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжачився.

Каже чудо-юдо шестиголовим:

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Чому, чорний ворон, стрепенувся? Чому, чорний пес, наїжачився? Або чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився - так на бій не придався. Я його на одну руку посаджу, інший приплесну - тільки мокренький буде!

Вийшов тут Іван - селянський син, з-під мосту і каже:

- Чи не хвалися, диво-юдо погане! Чи не підстрелив ясного сокола, рано пір`я щипати. Не впізнавши доброго молодця, нічого ганити його. Давай-но краще сили пробовать- хто здолає, той і похвалиться.

Ось зійшлися вони, порівнялися та так жорстоко вдарилися, що кругом земля застогнала.

Диву-юду не вдалося: Іван - селянський син, з одного розмаху збив йому три голови.

- Стій, Іван - селянський син! - Кричить чудо-юдо. - Дай мені роздиху!

- Що за відпочинок! У тебе, диво-юдо, три голови, а у мене одна! Ось як буде у тебе одна голова, тоді й відпочивати станемо.

Знову вони зійшлися, знову вдарилися.

Іван - селянський син відрубав диву-юду і останні три голови. Після того розсік тулуб на дрібні частини і покидав у річку Смородину, а шість голів під Калинов мост склав. Сам в хатинку повернувся.

Вранці приходить старший брат. Запитує його Іван:

- Ну, що, чи не бачив чого?

- Ні, братці, повз мене і муха не пролетіла.

Іван йому ні словечка на це не сказав.

На другу ніч відправився в дозор середній брат. Походив він, походив, подивився на всі боки і заспокоївся. Забрався в кущі і заснув.

Іван і на нього не сподівався. Як пішло час за північ, він негайно зібрався, взяв свій гострий меч і пішов до річки Смородине. Сховався під Калинов мост і став чатувати.

Раптом на річці води хвилюються, на дубах орли розкричався - виїжджає чудо-юдо девятіголовое. Тільки на Калинов мост в`їхав - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжачився ... Чудо-юдо коня - з боків, ворона - по пір`ю, пса - по вухах!

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Чому, чорного ворон, стрепенувся? Чому, чорний пес, наїжачився? Або чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився - так на бій не придався: я його одним пальцем вб`ю!

Вискочив Іван - селянський син з-під калинова моста:

- Стривай, диво-юдо, не хвалиться, перш за справу прийму! Ще невідомо, чия візьме.

Як махне Іван своїм булатним мечем раз, два, так і зніс у чуда-юда шість голів. А чудо-юдо вдарив-за коліна Івана в сиру землю увігнав. Іван - селянський син захопив жменю землі і кинув своєму супротивника прямо в очиська. Поки чудо-юдо очиська протирав та прочищав, Іван зрубав йому і інші голови. Потім узяв тулуб, розсік на дрібні частини і покидав у річку Смородину, а дев`ять голів під Калинов мост склав. Сам в хатинку повернувся, ліг і заснув.

Вранці приходить середній брат.

- Ну, що, - питає Іван, - чи не бачив ти за ніч чого?

- Ні, біля мене жодна муха не пролетіла, ні один комар поруч не пищав.

- Ну, коли так, ходімо зі мною, братці дорогі, я вам і комара і муху покажу!

Привів Іван братів під Калинов мост, показав їм чудо-Юдова голови.

- Ось, - каже, - які тут ночами мухи та комарі літають! Вам не воювати, а вдома на печі лежати.

Засоромився брати.

- Сон, - кажуть, - повалив ...

На третю ніч зібрався йти в дозор сам Іван.

- Я, - каже, - на страшний бій іду, а ви, братці, всю ніч не спите, прислухайтеся: коли ви почуєте мій посвист - випустіть мого коня і самі до мене на допомогу поспішайте.

Прийшов Іван - селянський син до річки Смородине, стоїть під калиновим мостом, чекає.

Тільки пішло час за північ, сира земля захиталася, води в річці хвилюються, буйні вітри завили, на дубах орли закричали ... Виїжджає чудо-юдо двенадцатіголовое. Всі дванадцять голів свистять, всі дванадцять вогнем-полум`ям пашать. Кінь чуда-юда про дванадцять крилах, шерсть у коня мідна, хвіст і грива залізні. Тільки в`їхав чудо-юдо на Калинов мост - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, чорний пес позаду наїжачився. Чудо-юдо коня канчуком по боках, ворона - по пір`ю, пса - по вухах!

- Що ти, мій кінь, спіткнувся? Чому, чорний ворон, стрепенувся? Чому, чорний пес, наїжачився? Або чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився - так на бій не придався: я тільки дуну - його і праху не залишиться!

Вийшов тут з-під калинова моста Іван - селянський син:

- Стривай хвалитися: як би не осоромитися!

- Це ти, Іван - селянський син! Навіщо прийшов?

- На тебе, вража сила, подивитися, твоєї фортеці випробувати.

- Куди тобі мою фортеця пробувати! Ти муха переді мною.

Відповідає Іван - селянський син чуду-юду:

- Я прийшов ні тобі казки розповідати, ні твої слухати. Прийшов я на смерть воювати, від тебе, проклятого, добрих людей позбавити!

Розмахнувся Іван своїм гострим мечем і зрубав диву-юду три голови. Чудо-юдо підхопив ці голови, черкнув по ним своїм вогненним пальцем - і негайно все голови приросли, ніби і з плечей не падали.

І це вилізло Івану - селянському синові: чудо-юдо свистом його приголомшує, вогнем пече-палить, іскрами обсипає, по коліно в сиру землю вганяє. А сам сміється:

- Чи не хочеш відпочити, видужати, Іван - селянський син?

- Що за відпочинок! По-нашому - бий, рубай, себе не бережи! - Каже Іван.

Свиснув він, гаркнув, кинув свою праву рукавицю в хатинку, де брати залишилися. Рукавиця всі шибки у вікнах повибіло, а брати сплять, нічого не чують.

 

Зібрався Іван з силами, розмахнувся ще раз, сильніше колишнього, і зрубав диву-юду шість голів.

Чудо-юдо підхопив свої голови, черкнув вогненним пальцем - і знову все голови на місцях. Кинувся він тут на Івана, забив його по пояс у сиру землю.

Бачить Іван - справи кепські. Зняв ліву рукавицю, запустив в хатинку. Рукавиця дах пробила, а брати все сплять, нічого не чують.

Втретє розмахнувся Іван - селянський син ще сильніше і зрубав диву-юду дев`ять голів. Чудо-юдо підхопив їх, черкнув вогненним пальцем - голови знову приросли. Кинувся він тут на Івана і загнав його в землю по самі плечі.

Зняв Іван свою шапку і кинув у хатинку. Від того удару хатинка захиталася, трохи по колоди не розкотилася.

Тут тільки брати прокинулися, чують - Іванов кінь голосно ірже та з ланцюгів рветься.

Кинулися вони на стайню, спустили коня, а слідом за ним і самі Івану на допомогу побігли.

Іванов кінь прибіг, почав бити чудо-юдо копитами. Засвистів чудо-юдо, зашипів, став іскрами коня обсипати ... А Іван - селянський син тим часом виліз з землі, приловчився і відсік диву-юду вогненний палець. Після того давай рубати йому голови, збив все до єдиної, тулуб на дрібні частини розсік і покидав все в річку Смородину.

Вдаються тут брати.

- Ех ви, соні! - Каже Іван. - Через вашого сну я трохи головою не поплатився.

Привели його брати до хатинки, вмили, нагодували, напоїли і спати поклали.

Вранці ранёшенько Іван встав, почав одягатися-взуватися.

- Куди це ти так рано піднявся? - Кажуть брати. - Відпочив би після такого побоїща.

- Ні, - відповідає Іван, - не до відпочинку мені: піду до річки Смородине свою хустку шукати - кинув таки.

- Полювання тобі! - Кажуть брати. - Заїдемо в місто - новий купиш.

- Ні, мені той потрібен!

Відправився Іван до річки Смородине, перейшов на той берег через Калинов мост і прокрався до чудо-Юдова кам`яним палатам. Підійшов до відкритого віконця і став слухати, не замишляють Чи нема тут іще чого. Дивиться - сидять в палатах три диво-Юдова дружини і сестра, стара змеіха. Сидять вони так самі змовляються.

Старша каже:

-Помщуся я Івану - селянському синові за мого чоловіка! Забіжу вперед, коли він з братами додому повертатися буде, напущено спеки, а сама оборочусь колодязем. Чи захочуть вони води випити і з першого ж ковтка лопнуть!

- Це ти добре придумала! - Каже стара змеіха.

Друга сказала:

- А я забіжу вперед і оборочусь яблунею. Чи захочуть вони по яблучку з`їсти - тут їх і розірве на дрібні частинки!

- І ти добре надумала! - Каже стара змеіха.

- А я, - каже третя, - напущено на них сон та дрімоту, а сама забігу вперед і оборочусь м`яким килимом з шовковими подушками. Чи захочуть брати полежати, відпочити - тут-то їх і спалить вогнем!

Відповідає їй змеіха:

- І ти добре придумала! Ну, невістки мої люб`язні, якщо ви їх не згубив, то завтра я сама наздожену їх і всіх трьох проковтну.

Вислухав Іван - селянський син все це і повернувся до братів.

- Ну що, знайшов ти свою хустинку? - Запитують брати.

- Знайшов.

- І варто було час на це витрачати!

- Варто було, братці!

Після того зібралися брати і поїхали додому.

Їдуть вони степами, їдуть луками. А день такий жаркий, що терпіння немає, спрага змучила. Дивляться брати - стоїть криниця, в колодязі срібний кухлик плаває. Кажуть вони Івану:

- Давай, брате, зупинимося, холодної водиці поп`ємо і коней напоїмо.

- Невідомо, яка в тому колодязі вода, - відповідає Іван. - Може, гнила так брудна.

Зіскочив він зі свого коня доброго, почав цей колодязь мечем січ так рубати. Завив колодязь, заревів дурним голосом. Раптом спустився туман, спека спала, і пити не хочеться.

- Ось бачите, братики, яка вода в колодязі була! - Каже Іван.

Поїхали вони далі.

Довго чи коротко - побачили яблуньку. Висять на ній яблука стиглі і рум`яні.

Зіскочили брати з коней, хотіли було яблучка рвати, а Іван - селянський син забіг вперед і давай яблуню мечем січ так рубати. Завила яблуня, закричала ...

- Бачите, братці, яка це яблуня? Несмачні на ній яблука!

Сіли брати на коней і поїхали далі.

Їхали вони, їхали і сильно втомилися. Дивляться - лежить на полі килим м`який, і на ньому подушки пухові.

- Полежимо на цьому килимі, відпочинемо трохи! - Кажуть брати.

- Ні, хлопці, не м`яко буде на цьому килимі лежати! - Відповідає Іван.

Розсердилися на нього брати:

- Що ти за укажчик нам: того не можна, іншої не можна!

Іван у відповідь ні слова не сказав, зняв свій пояс і на килим кинув. Спалахнув пояс полум`ям - нічого не залишилося на місці.

- Ось і з вами те ж було б! - Каже Іван братам.

Підійшов він до килима і давай мечем килим та подушки на дрібні клаптики рубати. Порубав, розкидав в сторони і каже:

- Даремно ви, братці, бурчали на мене! Адже і колодязь, і яблунька, і килим цей - все чудо-Юдова дружини були. Хотіли вони нас погубити, та не вдалося їм це: самі всі загинули!

Поїхали брати далі.

Чи багато, хіба мало проїхали - раптом небо потемніло, вітер завив, загудів: летить за ними сама стара змеіха. Роззявила пащу від неба до землі - хоче Івана з братами проковтнути. Тут молодці, не будь дурні, витягли зі своїх торбинок дорожніх по пуду солі і кинули змеіхе в пащу.

Зраділа змеіха - думала, що Івана - селянського сина з братами захопила. Зупинилася і стала жувати сіль. А як розсмакували та зрозуміла, що це не добрі молодці, знову помчала в погоню.

Бачить Іван, що біда неминуча, - припустив коня щодуху, а брати за ним. Скакали-скакали, скакали-скакали ...

Дивляться - стоїть кузня, а в тій кузні дванадцять ковалів працюють.

- Ковалі, ковалі, - каже Іван, - пустіть нас в свою кузню!

Пустили ковалі братів, самі за ними кузню на дванадцять залізних дверей закрили, на дванадцять кованих замків.

Підлетіла змеіха до кузні і кричить:

-- Ковалі, ковалі, віддайте мені Івана - селянського сина з братами! А ковалі їй у відповідь:

- Проліжі мовою дванадцять залізних дверей, тоді і візьмеш!

Почала змеіха лизати залізні двері. Лизала-лизала, лизала-лизала - одинадцять дверей пролізала. Залишилася лише одна двері ...

Втомилася змеіха, сіла відпочити.

Тут Іван - селянський син вискочив з кузні, підняв змеіху та з усього розмаху вдарив її про сиру землю. Розсипалася вона дрібним прахом, а вітер той порох на всі боки розвіяв. З тих пір всі чуда-юда та змії в тому краю повивелісь, без страху люди жити стали.

А Іван - селянський син з братами повернувся додому, до батька, до матері, і стали вони жити та поживати, поле орати та хліб збирати.

І зараз живуть.