Читати російську народну казку "іван биковіч"

Відео: ВАСИЛЬ-ПЕПЕЛИШКА (аудіозбірки "білоруські казки")

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар з царіцею- дітей у них не було. Стали вони бога молити, щоб створив їм дітище під младости на погляденіе, а під старість на прокормленіе- помолилися, лягли спати і заснули міцним сном.

Уві сні їм привиділося, що недалеко від палацу є тихий ставок, в тому ставку златоперий йорж плавает- коли цариця його з`їсть, зараз може завагітніти. Прокидалися цар з царицею, кликали до себе мамок і няньок, стали їм розповідати свій сон. Мамки і няньки так розсудили: що уві сні привиділося, то і наяву може трапитися.

Цар закликав рибалок і строго покарав зловити йоржа златоперого. На зорі прийшли рибалки на тихий ставок, закинули мережі, і на їх щастя з першою ж тонею попався златоперий йорж.

Вийняли його, принесли під палац-як побачила цариця, не могла на місці всидіти, скоро до рибалок підбігала, за руки хапала, великий скарбницею награждала- після покликала свою улюблену кухарку і віддавала їй йоржа златоперого з рук на руки:

- На, приготуй до обіду, та гляди, щоб ніхто до нього не доторкнувся.

Кухарка вичистила йоржа, вимила і зварила, помиї на двір виставіла- по двору ходила корова, ті помиї випіла- рибку з`їла цариця, а посуд кухарка підлизався. І ось разом забрюхателі: і цариця, і її улюблена кухарка, і корова, і розв`язалися все в один час трьома синами: у цариці народився Іван-царевич, у кухарки - Іван з простих, у корови Іван Биковіч.

Стали хлопці рости не по днях, а по годинах, як гарне тісто на опарі піднімається, так і вони вгору тягнуться. Всі три молодця на одну особу вдалися, і визнати не можна було, хто з них дитя царський, хто - з простих і хто від корови народився. Тільки по тому і розрізняли їх: як повернуться з гуляння, Іван-царевич просить білизна змінити, з простих норовить з`їсти що-небудь, а Іван Биковіч прямо на відпочинок лягає. За десятому році прийшли вони до царя і кажуть:

- Люб`язний наш батюшка! Зроби нам залізну палицю в п`ятдесят пудів.

Цар наказав своїм ковалям скувати залізну палицю в п`ятдесят пудов- ті взялися за роботу і в тиждень зробили. Ніхто палиці за один край підняти не може, а Іван-царевич, та Іван з простих, та Іван Биковіч між пальцями її повертають, немов перо гусяче.

Вийшли вони на широкий царський двір.

- Ну, братці, - каже Іван-царевич, - давайте силу пробувати: кому бути великим братом.

- Гаразд, - відповідав Іван Биковіч, - бери палицю і бий нас по плечах.

Іван-царевич взяв залізну палицю, ударив Івана кухарчині сина та Івана Биковича по плечах і вбив того і іншого по коліна в землю. Іван з простих вдарив - вбив Івана-царевича та Івана Биковича по саму груди в землю-а Іван Биковіч вдарив - вбив обох братів по саму шию.

- Давайте, - каже царевич, - ще силу спробуємо: станемо кидати залізну палицю кверху- хто вище закине - той буде більший брат.

- Ну що ж, кидай ти!

Іван-царевич кинув - палиця через чверть години тому впала, Іван з простих кинув - палиця через півгодини впала, а Іван Биковіч кинув - тільки через годину повернулася.

- Ну, Іван Биковіч! Будь ти великий брат.

Після того пішли вони гуляти по саду і знайшли величезний камінь.

- Бач, який камінь! Не можна ль його з місця зрушити? - Сказав Іван-царевич, уперся в нього руками, возився-возився - ні, не бере сила-спробував Іван з простих - камінь трохи посунувся. Він до них промовляє Іван Биковіч:

- Дрібно ж ви плаваєте! Стривайте, я спробую.

Підійшов до каменя та як рушить його ногою - камінь ажно загудів, покотився на іншу сторону саду і переламав багато всяких дерев. Під тим каменем підвал відкрився, в підвалі стоять три коня богатирські, по стінах висить збруя ратна: є на чому добрим молодцям розгулятися! Негайно побігли вони до царя і стали проситися:

- Государ батюшка! Благослови нас в чужі землі їхати, самим на людей подивитися, себе в людях показати.

Цар їх благословив, на дорогу скарбницею награділ- вони з царем попрощалися, сіли на богатирських коней і в путь-дорогу пустилися.

Їхали по долах, по горах, по зелених луках, і приїхали в дрімучий ліс-у тому лісі стоїть хатинка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, коли треба - повертати.

- Хатинка, хатинка, повернись до нас передом, до лісу задом- нам в тебе лізти, хліба-солі ести.

Хатинка повернулася. Добрі молодці входять в хатинку - на печі лежить баба-яга кістяна нога, з кутка в куток, ніс в стелю.

- Фу фу фу! Перш російського духу чутки не чувано, разі не відано- нині російський дух на ложку сідає, сам в рот котиться.

- Гей, стара, що не лайся, злізь-ка з грубки та на лавочку сідай. Запитай: куди їдемо ми? Я Добренькое скажу.

Баба-яга злізла з печі, підходила до Івана Биковича близько, вклонилась йому низько:

- Здрастуй, батюшка Іван Биковіч! Куди їдеш, куди прямуєш?

- Їдемо ми, бабуся, на річку Смородину, на калиновий міст-чув я, що там не одне чудо-юдо живе.

- Ай да Ванюша! За справу хватілся- адже вони, лиходії, всіх пріполонілі, всіх розорили, ближні царства кулею покотили.

Брати переночували у баби-яги, вранці рано встали і вирушили в путь-дорогу. Приїжджають до річки Смородіне- по всьому березі лежать кістки людські, по коліно буде навалено! Побачили вони хатинку, увійшли в неї - пустехонька, і надумали тут зупинитися. Прийшов справу до вечора. Каже Іван Биковіч:

- Браття! Ми заїхали в чужедальней сторону, треба жити нам з осторожкою- давайте по черзі на дозор ходити.

Кинули жереб - діставалося першу ніч вартувати Івану-царевичу, іншу - Івану кухарчині синові, а третю - Івану Биковича.

Відправився Іван-царевич на дозор, заліз в кущі і міцно заснув. Іван Биковіч на нього не понадеялся- як пішло час за північ - він негайно готовий був, взяв з собою щит і меч, вийшов і став під калиновий міст. Раптом на річці води схвильовано, на дубах орли закричали - виїжджає чудо-юдо шестіглавое- під ним кінь спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду хорт наїжачився. Каже чудо-юдо шестиглавий:

- Що ти, собаче м`ясо, спотикаєшся, ти, вороняче перо, тремтиш, а ти, песья шерсть, наїжачився? Аль ви думаєте, що Іван Биковіч тут? Так він, добрий молодець, ще не народився, а коли народився - так на війну не придався: я його на одну руку посаджу, інший приплесну - тільки мокренький буде!

Вискочив Іван Биковіч:

- Чи не хвалися, нечиста сила! Не впіймавши ясного сокола, рано пір`я щіпать- не скуштувати добра молодця, нічого ганити його. А давай краще сили пробувати: хто здолає, той і похвалиться.

Ось зійшлися вони - порівнялися, так жорстоко вдарилися, що кругом земля застогнала. Диву-юду не вдалося: Іван Биковіч з одного розмаху збив йому три голови.

- Стій, Іван Биковіч! Дай мені роздиху.

- Що за відпочинок! У тебе, нечиста сила, три голови, у мене всього одна-ось як буде у тебе одна голова, тоді й відпочивати станемо.

Знову вони зійшлися, знову ударілісь- Іван Биковіч відрубав диву-юду і останні голови, взяв тулуб - розсік на дрібні частини і покидав у річку Смородину, а шість голів під калиновий міст склав. Сам в хатинку повернувся. Вранці приходить Іван-царевич.

- Ну що, чи не бачив чого?

- Ні, братці, повз мене і муха не пролетіла.

На другу ніч відправився на дозор Іван з простих, забрався в кущі і заснув. Іван Биковіч на нього не понадеялся- як пішло час за північ - він негайно зібрався, взяв з собою щит і меч, вийшов і став під калиновий міст. Раптом на річці води схвильовано, на дубах орли розкричався - виїжджає чудо-юдо девятіглавое- під ним кінь спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду хорт наїжачився. Чудо-юдо коня по стегнах, ворона по пір`ю, хорта по вухах:

- Що ти, собаче м`ясо, спотикаєшся, ти, вороняче перо, тремтиш, ти, песья шерсть, щетину? Аль ви думаєте, що Іван Биковіч тут? Так він ще не народився, а коли народився - так на війну не придався: я його одним пальцем вб`ю!

Вискочив Іван Биковіч:

- Стривай - не хвалиться, перш богу помолися, руки вмий та за справу прийму! Ще невідомо - чия візьме!

Як махне богатир своїм гострим мечем раз-два, так і зніс у нечистої сили шість голів- а чудо-юдо вдарив - по коліна його в сиру землю увігнав. Іван Биковіч захопив жменю землі і кинув своєму супротивника прямо в очі. Поки чудо-юдо протирав свої очиська, богатир зрубав йому і інші голови, взяв тулуб - розсік на дрібні частини і покидав у річку Смородину, а дев`ять голів під калиновий міст склав. На ранок приходить Іван з простих.

- Що, брат, чи не бачив за ніч чого?

- Ні, біля мене жодна муха не пролетіла, ні один комар не пожива!

Іван Биковіч повів братів під калиновий міст, показав їм на мертві голови і став соромити:

- Ех ви, соні- де вам воювати? Вам би вдома на печі лежати.

На третю ніч збирається на дозор йти Іван Биковіч- взяв білий рушник, повісив на стінку, а під ним на підлозі миску поставив і каже братам:

- Я на страшний бій іду- а ви, братці, всю ніч не спите так придивляйтеся, як буде з рушники кров текти: якщо половина миски набіжить - ладно справа, якщо повна миска набіжить - все нічого, а якщо через край поллє - негайно спускайте з ланцюгів мого богатирського коня і самі поспішайте на допомогти мені.

Ось стоїть Іван Биковіч під калиновим мостом- пішло час за північ, на річці води схвильовано, на дубах орли розкричався - виїжджає чудо-юдо двенадцатіглавое- кінь у нього про дванадцять крилах, шерсть у коня срібна, хвіст і грива - золоті. Їде чудо-юдо- раптом під ним кінь спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду хорт наїжачився. Чудо-юдо коня по стегнах, ворона по пір`ю, хорта по вухах:

- Що ти, собаче м`ясо, спотикаєшся, ти, вороняче перо, тремтиш, ти, песья шерсть, щетину? Аль ви думаєте, що Іван Биковіч тут? Так він ще не народився, а коли народився - так на війну не сгоділся- я тільки дуну - його і праху не залишиться!

Вискочив Іван Биковіч:

- Стривай - не хвалиться, перш богу помолися!

- А, ти тут! Навіщо прийшов?

- На тебе, нечиста сила, подивитися, твоєї фортеці випробувати.

- Куди тобі мою фортеця пробувати? Ти муха переді мною!

Відповідає Іван Биковіч:

- Я прийшов з тобою не казки розповідати, а на смерть воювати.

Розмахнувся своїм гострим мечем і зрубав диву-юду три голови. Чудо-юдо підхопив ці голови, черкнув по ним своїм вогненним пальцем - і негайно все голови приросли, ніби і з плечей не падали! І це вилізло Івану Биковічу- чудо-юдо став долати його, по коліна ввігнав в сиру землю.

- Стій, нечиста сила! Царі-королі б`ються, і ті замирення роблять- а ми з тобою ужлі будемо воювати без роздиху? Дай мені роздиху хоч до трьох разів.

Чудо-юдо согласілся- Іван Биковіч зняв праву рукавицю і пустив в хатинку. Рукавиця всі вікна побила, а його брати сплять, нічого не чують. Іншого разу розмахнувся Іван Биковіч сильніше, ніж колись і зрубав диву-юду шість голів- чудо-юдо підхопив їх, черкнув вогненним пальцем - і знову все голови на місцях, а Івана Биковича забив він по пояс у сиру землю. Запросив богатир роздиху, зняв ліву рукавицю і пустив в хатинку. Рукавиця дах пробила, а брати все сплять, нічого не чують. Втретє розмахнувся він ще сильніше і зрубав диву-юду дев`ять голів- чудо-юдо підхопив їх, черкнув вогненним пальцем - голови знову приросли, а Івана Биковича увігнав він в сиру землю по самі плечі. Іван Биковіч запросив роздиху, зняв з себе капелюх і пустив в ізбушку- від того удару хатинка розвалився, вся по колодах розкатам.

Тут тільки брати прокинулися, глянули - кров з миски через край ллється, а богатирський кінь голосно ірже та з ланцюгів рветься. Кинулися вони на стайню, спустили коня, а слідом за них і самі на допомогти поспішають.

- А! - Каже чудо-юдо, - ти обманом жівешь- у тебе допомогти є.

Богатирський кінь прибіг, почав бити його копитамі- а Іван Биковіч тим часом виліз з землі, приловчився і відсік диву-юду вогненний палець. Після того давай рубати йому голови, збив все до єдиної, тулуб на дрібні частини розтягнув і покидав все в річку Смородину. Вдаються брати.

- Гей ви, соні! - Каже Іван Биковіч. - Через вашого сну я трохи головою не поплатився.

Вранці ранешенько вийшов Іван Биковіч в чисте поле, вдарився об землю і став горобчиком, прилетів до білокамінним палатам і сіл біля відчиненого віконечка. Побачила його стара відьма, посипала зернятко і стала розповідати:

- Горобчик-горобець! Ти прилетів зернятко поїсти, мого горя послухати. Насміявся з мене Іван Биковіч, всіх зятів моїх вивів.

- Не горюй, матінка! Ми йому за все відплатимо, - кажуть чудо-Юдова дружини.

- Ось я, - каже менша, - напущено голод, сама вийду на дорогу та зроблюся яблунею з золотими і срібними яблучками: хто яблучко зірве - той зараз лопне.

- А я, - каже СЕРЕДНЯ, - напущено спрагу, сама зроблюся колодезем- на воді будуть дві чаші плавати: одна золота, інша серебряная- хто за чашу візьметься - того я утоплю.

- А я, - каже старша, - сон напущено, а сама перекинусь золотий кроваткою- хто на ліжечку ляже - той вогнем згорить.

Іван Биковіч вислухав ці мови, полетів назад, вдарився об землю і став як і раніше добрим молодцем. Зібралися три брата і поїхали додому. Їдуть вони дорогою, голод їхні сильно мучить, а їсти нічого. Глядь - стоїть яблуня з золотими і срібними яблочкамі- Іван-царевич та Іван з простих пустилися було яблучка рвати, та Іван Биковіч наперед застрибав і давай рубати яблуню хрест-навхрест - тільки кров бризкає! Те саме зробив він і з криницю і з золотою ліжечка. Сгіблі чудо-Юдова дружини. Як відвідала про те стара відьма, вбралася жебрачкою, вибігла на дорогу і стоїть з торбинкою. Їде Іван Биковіч з братьямі- вона простягнула руку і стала просити милостині.

Каже царевич Івану Биковича:

- Братик! Хіба у нашого батюшки мало золотий скарбниці? Подай цієї жебрачці святу милостиню.

Іван Биковіч вийняв червонець і подає старухе- вона не береться за гроші, а бере його за руку і вмить з ним зникла. Брати озирнулися - немає ні старої, ні Івана Биковича, і зі страху поскакали додому, хвости піджавши. А відьма потягла Івана Биковича в підземеллі і привела до свого чоловіка - старому старому:

- На тобі, - каже, - нашого погубителя!

Старий лежить на залізниці ліжка, нічого не бачить: довгі вії і густі брови зовсім очі закривають. Покликав він дванадцять могутніх богатирів і став їм наказувати:

- Візьміть-но вила залізні, підніміть мої брови і вії чорні, я подивлюся, що він за птиця, що вбив моїх синів?

Богатирі підняли йому брови і вії віламі- старий глянув:

- Ай да молодець Ванюша! Дак це ти взяв сміливість з моїми дітьми впоратися! Що ж мені з тобою робити?

- Твоя воля, що хочеш, те й роби- я на все готовий.

- Ну та що багато тлумачити, адже дітей, які не поднять- співслужив-но мені краще службу: поїдь в небачене царство, в небувале держава і дістань мені царицю золоті кудрі- я хочу з нею одружитися.

Іван Биковіч про себе подумав:

- Куди тобі, старому чортові, одружитися, хіба мені, молодцу!

А стара сказилася, нав`язала камінь на шию, бульк у воду і втопилася.

- Ось тобі, Іванку, кийок, - каже старий, - іди ти до такого-то дубу, стукни в нього три рази кийками і скажи: вийди, корабель! вийди, корабель! вийди, корабель! Як вийде до тебе корабель, в той самий час віддай дубу тричі наказ, щоб він затворілся- та гляди не забудь! Якщо цього не зробиш, заподієш мені образу велику.

Іван Биковіч прийшов до дуба, вдаряє в нього кийок незліченну кількість разів і наказує:

- Все, що є, виходь!

Вийшов перший корабель- Іван Биковіч сіл в нього, крикнув:

- Всі за мною! - І поїхав в путь-дорогу. Від`їхавши трохи, оглянувся назад - і бачить: сила-силенна кораблів і човнів! Всі його хвалять, все дякують.

Під`їжджає до нього дідок в човні:

- Батюшка Іван Биковіч, багато років тобі бути здоровим! Прийми мене в товариші.

- А ти що вмієш?

- Вмію, батюшка, хліб є.

Іван Биковіч сказав:

- Фу, прірва! Я і сам на це горазд- однак сідай на корабель, я добрим товаришам радий.

Під`їжджає в човні інший дідок:

- Здрастуй, Іван Биковіч! Візьми мене з собою.

- А ти що вмієш?

- Вмію, батюшка, вино-пиво пити.

- Нехитра наука! Ну так полезай на корабель.

Під`їжджає третій дідок:

- Здрастуй, Іван Биковіч! Візьми і мене.

- Говори: що вмієш?

- Я, батюшка, вмію в лазні паритися.

- Фу, лиха ті забирай! Екі, подумаєш, мудреці!

Взяв на корабель і цього- а тут ще човен под`ехала- каже четвертий дідок:

- Багато років бути здоровим, Іван Биковіч! Прийми мене в товариші.

- Та ти хто такий?

- Я, батюшка, звіздар.

- Ну, вже на це я не горазд- будь моїм товаришем.

Прийняв четвертого, проситься п`ятий дідок.

- Прах вас візьми! Куди мені з вами діватися? Кажи мерщій: що вмієш?

- Я, батюшка, вмію ершом плавати.

- Ну, ласкаво просимо!

Ось поїхали вони за царицею золоті кучері. Приїжджають в небачене царство, небувале держава-а там вже давно Сведала, що Іван Биковіч буде, і цілі три місяці хліб пекли, вино курили, пиво варили. Побачив Іван Биковіч незліченну кількість возів хліба та стільки ж бочок вина і пива-дивується і питає:

- Що б це значило?

- Це все для тебе наготовлено.

- Фу, прірва! Так мені стільки в цілий рік не з`їсти, чи не випити.

Тут згадав Іван Биковіч про своїх друзів і став викликати:

- Гей ви, старички-молодці! Хто з вас пити-їсти розуміє?

Відгукуються Об`їдайло та Опівайло:

- Ми, батюшка! Наша справа хлоп`яче.

- А ну, беріться за роботу!

Підбіг один старий, почав хліб поїдати: разом в рот кидає не те що короваями, а цілими возами. Всі приїлося і ну кричати:

- Мало хліба-давайте ще!

Підбіг інший старий, почав пиво-вино пити, все випив і бочки проковтнув:

- Мало! - Кричить. - Подавайте ще!

Заметушилася прислуга, кинулася до цариці з доповіддю, що ні хліба, ні вина не вистачило.

А цариця золоті кучері наказала вести Івана Биковича в баню паритися. Та лазня топилася три місяці та так напружена була, що за п`ять верст не можна було підійти до неї. Стали кликати Івана Биковича в баню паріться- він побачив, що від лазні вогнем пашить, і каже:

- Що ви, з глузду з`їхали? Так я згорю там!

Тут йому знову згадалося:

- Адже зі мною товариші є! Гей ви, старички-молодці! Хто з вас вміє в лазні паритися?

Підбіг старий:

- Я, батюшка! Моя справа хлоп`яче.

Жваво схопився в баню, в кут дмухнув, в інший плюнув - вся лазня охолола, а в кутах сніг лежить.

- Ох, батюшки, замерз, топіть ще три роки! - Кричить старий щосили. Кинулася прислуга з доповіддю, що лазня зовсім замерзла- а Іван Биковіч став вимагати, щоб йому царицю золоті кучері видали. Цариця сама до нього вийшла, подала свою білу руку, села на корабель і поїхала.

Ось пливуть вони день і іншого-раптом їй стало сумно, тяжко - вдарила себе в груди, повернулася зіркою і полетіла на небо.

- Ну, - каже Іван Биковіч, - зовсім пропала!

Потім згадав:

- Ах, адже у мене є товариші. Гей, старички-молодці! Хто з вас звіздар?

- Я, батюшка! Моя справа хлоп`яче, - відповів старий, вдарився оземь, став сам зіркою, полетів на небо і став вважати зірки-одну знайшов зайву і ну штовхати її! Полетіли зірочка з свого місця, швидко покотилася по небу, впала на корабель і обернулася царицею золоті кучері.

Знову їдуть день, їдуть другого- знайшла на царицю смуток-туга, вдарила себе в груди, повернулася щукою і попливла в море.

- Ну, тепер пропала!

- Думає Іван Биковіч, та згадав про останнього дідка і став його питати:

- Ти, що ль, здатний ершом плавати?

- Я, батюшка, моя справа хлоп`яче! - Вдарився об землю, перекинувся ершом, поплив в море за щукою і давай її під боки колоти. Щука вискочила на корабель і знову стала царицею золоті кучері. Тут старички з Іваном Биковича розпрощалися, по своїх домівках пустілісь- а він поїхав до чудо-Юдова батькові.

Приїхав до нього з царицею золоті кудрі- той покликав дванадцять могутніх богатирів, велів принести вила залізні і підняти йому брови і вії чорні. Глянув на царицю і каже:

- Ай да Ванюша! Молодець! Тепер я тебе прощу, на білий світ відпущу.

- Ні, постривай, - відповідає Іван Биковіч, - не подумавши сказав!

- А що?

- Так у мене приготовлена яма глибока, через яму лежить жердочка- хто по жердині пройде, той за себе і царицю візьме.

- Гаразд, Ванюша! Іди ти наперед.

Іван Биковіч пішов по жердині, а цариця золоті кучері про себе говорить:

- Легше пуху лебединого пройди!

Іван Биковіч пройшов - і жердинка НЕ погнулась- а старий старий пішов - тільки на середину ступив, так і полетів в яму.

Іван Биковіч взяв царицю золоті кучері і вернувся додому-скоро вони обвінчалися і задали бенкет на весь світ. Іван Биковіч сидить за столом та своїм братам нахваляється:

- Хоч довго я воював, та молоду дружину дістав! А ви, братці, сідайте-но на печі та гложіт цегла!

На тому бенкеті і я був, мед-вино пив, по вусах текло, та в рот не попало- тут мене пригощали: відняли балію від бика та налили молока-потім дали калача, в ту ж миску допомогти. Я не пил, не їв, надумав втиратися, зі мною стали драться- я надів ковпак, стали в шию штовхати!