Читати російську народну казку "удавана хвороба"

Відео: Російські народні сказки

Бували-мешкали цар та царіца- у цариці був один син, Іван-царевич. Незабаром цар помер, синові своєму царство залишив.

Царював Іван-царевич, тихо і благополучно і всіма підданими був любимо. Одружився Іван, і незабаром народилися у нього два сини.

Іван-царевич ходив з своїм військом воювати в інші землі, в далекі краї, до Пану Плешевічу- рать-силу його побив, а самого в полон узяв і в темницю заточив.

А був Пан Плешевичі куди хороший і пригожий! Побачила цариця, мати Івана-царевича, полюбила і стала частенько відвідувати його в темниці.

Одного разу каже їй Пан Плешевичі:

- Як би нам сина твого, Івана-царевича, вбити? Став би я з тобою разом царювати!

Цариця йому у відповідь:

- Я б дуже рада була, якщо б ти вбив його.

- Сам я вбити його не можу, а чув я, що є в чистому полі чудовисько з трьома головами. Скажімо царевичу хворою і вели вбити чудовисько з трьома головами та вийняти з чудовиська все три серця-я б з`їв їх - і у мене б сили прибуло.

На інший день цариця розболілася-розхворілася, покликала до себе царевича і каже йому таке слово:

- Чадо моє миле, Іван-царевич! Поїдь в поле чисте, убий чудовисько з трьома головами, вийми з нього три серця і привези до мене: з`їм - авось одужаю!

Іван-царевич послухався, сів на коня і поїхав. У чистому полі прив`язав він свого доброго коня до старого дуба, сам сів під дерево і чекає ... Раптом прилетіло чудовисько велике, село на старий дуб - дуб зашумів і погнувся.

- Ха-ха-ха! Буде чим поласувати: кінь - на обід, молодець - на вечерю!

- Ех ти, погане чудовисько! Не вловив білого лебедя, так їси! - Сказав Іван-царевич, натягнув свій тугий лук і пустив Кален стрелу- разом збив чудовиську все три голови, вийняв три серця, привіз додому і віддав матері.

Цариця наказала їх сжаріть- після взяла і понесла в темницю до Пану Плешевичі.

З`їв він, цариця і питає:

- Що - чи буде у тебе сили, як у мого сина?

- Ні, ще не буде! А чув я, що є в чистому полі чудовисько про шести головах- нехай царевич з ним побореться. Одне що-небудь: або чудовисько його пожере, або він привезе ще шість сердець.

Цариця побігла до Івана-царевича:

- Чадо моє миле! Мені трохи полегчало- а чула я, що є в чистому полі інше чудовисько, про шести головах- убий його і привези шість сердець. Іван-царевич сів на коня і поїхав в чисте поле, прив`язав коня до старого дуба, а сам сів під дерево. Прилетіло чудовисько про шість голів - весь дуб похитнувся.

- Ха-ха-ха! Кінь - на обід, молодець - на вечерю!

- Ні, чудовисько погане! Не вловив білого лебедя, так їси!

Натягнув царевич свій тугий лук, пустив Кален стрілу і збив чудовиську три голови.

Впало на нього чудовисько погане, і билися вони довгий час-Іван-царевич подужав, зрубав і інші три голови, вийняв з чудовиська шість сердець, привіз і віддав матері.

Вона того часу наказала їх сжаріть- після взяла і понесла в темницю до Пану Плешевичі.

Пан Плешевичі від радості на ноги схопився, цариці чолом біл- з`їв шість сердець. Цариця і питає:

- Що - чи стане у тебе сили, як у мого сина?

- Ні, не стане! А чув я, що є в чистому полі чудовисько про дев`ять голів: коли з`їм його ще серця - тоді напевно буде у мене сили з ним поборотися!

Цариця побігла до Івана-царевича:

- Чадо моє миле! Мені краще стало- а чула я, що є в чистому полі чудовисько про дев`яти головах- убий його і привези дев`ять сердець.

- Ах, матінка рідна! Адже я втомився, мабуть, мені не вистояти проти того чудовиська про дев`ять голів!

- Дитя моє! Прошу тебе - поїдь, привези. Іван-царевич сів на коня і поехал- в чистому полі прив`язав коня до старого дуба, сам сів під дерево і заснув.

Раптом прилетіло чудовисько велике, село на старий дуб - дуб до землі похитнувся.

- Ха-ха-ха! Кінь - на обід, молодець - на вечерю!

Царевич прокинувся:

- Ні, чудовисько погане! Не вловив білого лебедя, так їси!

Натягнув свій лук, пустив Кален стрілу і відразу збив шість голів, а з рештою довго-довго білся- зрубав і ті, вийняв серця, сів на коня і поскакав додому.

Мати зустрічає його:

- Що, Іван-царевич, чи привіз дев`ять сердець?

- Привіз, матінка! Хоч з великим трудом, а дістав.

- Ну, моя дитино, тепер відпочинь!

Взяла від сина серця, наказала сжаріть і віднесла в темницю до Пану Плешевичі.

Пан Плешевичі з`їв, цариця і питає:

- Що - чи стане тепер сили, як у мого сина?

- Чи стане стане, та все опасно- а чув я, що коли богатир в баню сходить, то багато у нього сили убудет- ходімо наперед сина в лазню.

Цариця побігла до Івана-царевича:

- Чадо моє миле! Треба тобі в баню сходити, з білого тіла піт омити.

Іван-царевич пішов у баню- тільки що омился - а Пан Плешевичі тут як тут, розмахнувся гострим мечем і зрубав йому голову.

Дізналася про те цариця - від радості застрибала, стала з Паном Плешевичі в любові поживати та всім царством заправляти.

Осиротіли двоє малих синів Івана-царевича. Ось вони бігали, грали, у бабусі-задворенки віконниці поламали.

- Ах ви, такі-сякі! - Вилаяла їх бабуся-задворенки. - Навіщо віконниці поламали?

Прибігли вони до своєї матері, стали її питати: чому-де так неласкаво обійшлася з нами? Каже мати:

- Був би у вас батюшка, заступився, та вбив його Пан Плешевичі, і поховали його в сирій землі.

- Матушка! Дай нам мішечок сухариків, ми підемо пожвавимо нашого батюшку.

- Ні, Дитятки, що не оживити його вам.

- Благослови, матінка, ми підемо.

- Ну, ідіть ... Того часу діти Івана-царевича підряд і пішли в дорогу.

Довго чи недовго йшли вони - скоро казка мовиться, не скоро діло робиться, - попався назустріч їм сивий дідок:

- Куди ви, принци, прямуєте?

- Йдемо до батюшки на могилу: хочемо його оживити.

- Ох, принци, вам самим його не оживити. Хочете, я допоможу?

- Допоможи, дідусь!

- Нате, ось вам корешок- відрийте Івана-царевича, цим корінцем його витріть.

Вони взяли корінець, знайшли могилу Івана-царевича, розрили, вийняли його, тим корінцем витерли. Іван-царевич встав:

- Здрастуйте, діти мої милі! Як я довго спав!

Вернувся додому, а у Пана Плешевичі бенкет йде. Як побачив він Івана-царевича, так зі страху і затремтів.

Іван-царевич зрадив його люту смерть. Поховали Пана Плешевичі і вирушили поминки творіть- і я тут був - згадував, кутю великою ложкою сьорбав, по бороді текло - в рот не попало!