Читати російську народну казку "марія моревна"

Відео: Марія Моревна

У деякому царстві, у деякій державі жив-був Іван-царевич. У нього було три сестри: одна Марія-царівна, інша Ольга-царівна, третя Анна-царівна.

Батько і мати у них померли. Вмираючи, вони синові карали:

- Хто перший за сестер стане свататися, за того і віддавай - при собі не тримай довго.

Царевич поховав батьків і з горя пішов з сестрами у зелений сад погуляти.

Раптом знаходить на небо хмара чорна, встає гроза страшна.

- Ходімо, сестриці, додому, - каже Іван-царевич.

Тільки прийшли до палацу - як грянув грім, роздвоївся стеля, і влетів до них в кімнату ясний сокіл. Вдарився сокіл об підлогу, став добрим молодцем та каже:

- Здрастуй, Іван-царевич! Раніше я ходив гостем, а тепер прийшов сватом: хочу у тебе сестрицю Марію-царівну посватати.

- Коли люб ти сестриці, я її не тримаю - нехай йде.

Марія-царівна погодилася. Сокіл одружився і забрав її в своє царство.

Дні минають за днями, годинник біжать за годинами - цілого року як не бувало. Пішов Іван-царевич з двома сестрами у зелений сад погуляти. Знову постає хмара із вихром, з блискавкою.

- Ходімо, сестриці, додому, - каже царевич.

Тільки прийшли до палацу - як вдарив грім, розпалася дах, роздвоївся стеля, і влетів орел. Вдарився орел об підлогу і став добрим молодцем.

- Здрастуй, Іван-царевич! Раніше я гостем їздив, а тепер прийшов сватом.

І посватав Ольгу-царівну.

Відповідає Іван-царевич:

- Якщо ти люб Ользі-царівну, то нехай за тебе йде, я з неї волі не знімаю.

Ольга-царівна погодилася і вийшла за орла заміж. Орел підхопив її і забрав у своє царство.

Пройшов ще один рік. Каже Іван-царевич своєї молодшої сестриці:

- Підемо, у зеленому саду погуляємо.

Погуляли трошки. Знову постає хмара із вихром, з блискавкою.

- Повернемося, сестриця, додому!

Повернулися додому, не встигли сісти - як вдарив грім, роздвоївся стеля, і влетів ворон. Вдарився ворон об підлогу і став добрим молодцем. Колишні були вродливі, а цей ще краще.

- Ну, Іван-царевич, перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом: віддай за мене Анну-царівну.

- Я з сестриці волі не знімаю. Коли ти полюбився їй, хай іде за тебе.

Вийшла за ворона Анна-царівна, і забрав він її в свою державу.

Залишився Іван-царевич один. Цілий рік жив без сестер, і зробилося йому нудно.

- Піду, - каже, - шукати сестриці.

Зібрався в дорогу, йшов, йшов і бачить: лежить в полі рать-сила побита. Запитує Іван-царевич:

- Коли є тут живе людина, відгукнися: хто побив це військо велике?

Відгукнувся йому живий чоловік:

- Все це військо велике побила Мар`я Моревна, прекрасна королівна.

Пустився Іван-царевич далі, наїжджав на намети білі, виходила до нього назустріч Мар`я Моревна, прекрасна королівна.

- Здрастуй, царевич. Куди тебе бог несе - з волі аль по неволі?

Відповідає їй Іван-царевич:

- Добрі молодці по неволі не їздять.

- Ну, коли справа не поспішати, погостюй у мене в шатрах.

Іван-царевич того і радий: дві ночі в наметах ночував. Полюбився Мар`ї Моревне і одружився на ній.

Марія Моревна, прекрасна королівна, взяла його з собою в свою державу. Пожили вони разом скільки-то часу, і заманулося королевне на війну збиратися. Покидає вона на Івана-царевича все господарство і наказує:

- Скрізь ходи, за всім доглядай, тільки в цей комору не заглядаю.

Він не витерпів: як тільки Марія Моревна поїхала, відразу кинувся в комірчину, відчинив двері, глянув - а там висить Кощій Безсмертний, на дванадцяти ланцюгах прикутий.

Просить Кощій в Івана-царевича:

- Змилуйся наді мною, дай мені напитися! Десять років я тут мучуся, не їв, не пив - зовсім в горлі пересохло.

Царевич подав йому ціле відро води-він випив і ще запитав:

- Мені одним відром НЕ залити спраги. Дай ще!

Царевич подав інше відро. Кощій випив і запитав третє-а як випив третю відро, взяв свою колишню силу, трусонув ланцюгами і відразу всі дванадцять порвав.

- Спасибі, Іване-царевич, - сказав Кощій Безсмертний, - тепер тобі ніколи не бачити Мар`ї Моревни, як вух своїх.

І страшним вихором вилетів у вікно, наздогнав на дорозі Марію Моревну, прекрасну королівну, підхопив її і забрав до себе.

А Іван-царевич гірко-гірко заплакав, спорядився і пішов в путь-дорогу: Що не буде, а розшукаю Мар`ю Моревну.

Йде день, йде інший, на світанку третього бачить чудовий палац. У палацу дуб стоїть, на дуба ясний сокіл сидить. Злетів сокіл з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:

- Ах, шурин мій любий!

Вибігла Мар`я-царівна, зустріла Івана-царевича радісно, стала про його здоров`я розпитувати, про своє життя-буття розповідати. Погостював у них царевич три дні і каже:

- Не можу у вас гостювати довго: я йду шукати дружину мою, Мар`ю Моревну, прекрасну королівну.

- Важко тобі знайти її, - відповідає сокіл. - Залиш тут про всяк випадок свою срібну ложку: будемо на неї дивитися, про тебе згадувати.

Іван-царевич залишив у сокола свою срібну ложку і пішов в дорогу.

Йшов він день, йшов другий, на світанку третього бачить палац ще краще першого. Біля палацу дуб стоїть, на дуба орел сидить.

Злетів орел з дерева, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:

- Вставай, Ольга-царівна, милий наш братик йде!

Ольга-царівна негайно прибігла, стала його цілувати, обіймати, про здоров`я розпитувати, про своє життя-буття розповідати.

Іван-царевич погостював у них три дні і каже:

- Найдовше гостювати мені ніколи: я йду шукати дружину мою, Мар`ю Моревну, прекрасну королівну.

Відповідає орел:

- Важко тобі знайти неї. Залиш у нас срібну вилку: будемо на неї дивитися, тебе згадувати.

Він залишив срібну вилку і пішов в дорогу.

День йшов, інший йшов, на світанку третього бачить палац краще перших двох. Біля палацу дуб стоїть, на дуба ворон сидить. Злетів ворон з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:

- Анна-царівна, скоріше виходь, наш братику йде!

Вибігла Анна-царівна, зустріла його радісно, стала цілувати-обнімати, про здоров`я розпитувати, про своє життя-буття розповідати.

Іван-царевич погостював у них три дні і каже:

- Прощайте. Піду дружину шукати, Марію Моревну, прекрасну королівну.

Відповідає ворон:

- Важко тобі знайти її. Залиш-ка у нас срібну табакерку: будемо на неї дивитися, тебе згадувати.

Царевич віддав йому срібну табакерку, попрощався і пішов в дорогу.

День йшов, інший йшов, а на третій добрався до Марії Моревни.

Побачила вона свого милого, кинулася до нього на шию, залилася сльозами і промовила:

- Ах, Іван-царевич, навіщо ти мене не послухав - подивився в комірчину і випустив Кощія Безсмертного?

- Прости, Марія Моревна, що не поминай старого. Краще поїдемо зі мною, поки не бачити Кощія Безсмертного. Авось не наздожене!

Зібралися і поїхали. А Кощій на полюванні був. До вечора він додому ворушиться, під ним добрий кінь спотикається.

- Що ти, несита шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку негаразди?

Відповідає кінь:

- Іван-царевич приходив, Марію Моревну відвіз.

- А чи можна їх наздогнати?

- Можна пшениці насіяти, дочекатися, поки вона виросте, стиснути її, молотити, в борошно звернути, п`ять печей хліба наготувати, той хліб поїсти та тоді навздогін їхати - і то встигнемо.

Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича.

- Ну, - каже, - перший раз тебе прощаю за твою доброту, що водою мене напоіл- і іншим разом прощу, а в третій бережися - на шматки порубаю.

Відняв у нього Марію Моревну і відвіз. А Іван-царевич сів на камінь і заплакав.

Поплакав-поплакав і знову вернувся назад за Марією Моревна. Кощія Безсмертного будинку не сталося.

- Поїдемо, Мар`я Моревна!

- Ах, Іван-царевич, він нас наздожене!

- Нехай наздожене. Ми хоч годинку-другу проведемо разом.

Зібралися і поїхали.

Кощій Безсмертний додому повертається, під ним добрий кінь спотикається.

- Що ти, несита шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку негаразди?

- Іван-царевич приходив, Марію Моревну з собою взяв.

- А чи можна їх наздогнати?

- Можна ячменю насіяти, почекати, поки він виросте, стиснути-молотити, пива наварити, допьяну напитися, до відвалу наїстися, виспатися і в цьому випадку навздогін їхати - і то встигнемо.

Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:

- Адже я ж казав, що тобі не бачити Мар`ї Моревни, як вух своїх!

Відняв її і забрав до себе.

Залишився Іван-царевич один, поплакав-поплакав і знову вернувся за Марією Моревна. На ту пору Кощія будинку не сталося.

- Поїдемо, Мар`я Моревна!

- Ах, Іван-царевич, адже він наздожене, тебе в шматки порубає!

- Нехай порубає, я без тебе жити не можу!

Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний додому повертається, під ним добрий кінь спотикається.

- Що ти спотикаєшся? Аль чуєш яку негаразди?

- Іван-царевич приходив, Марію Моревну з собою взяв.

Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича, порубав його в дрібні шматки і поклал в смоляну бочку- взяв цю бочку, скріпив залізними обручами і кинув в синє море, а Марію Моревну до себе відвіз.

У той самий час у зятів Івана-царевича срібло почорніло.

- Ах, - кажуть вони, - видно, біда трапилася!

Орел кинувся на синє море, схопив і витягнув бочку на берег. Сокіл полетів за живою водою, а ворон - за мертвою.

Злетілися всі троє в одне місце, розрубали бочку, вийняли шматки Івана-царевича, перемили і склалось, як треба.

Ворон бризнув мертвою водою - тіло зрослося, з`єдналося. Сокіл бризнув живою водою - Іван-царевич здригнувся, встав і каже:

- Ах, як я довго спав!

- Ще б пак довше проспав, якби не ми, - відповідали зяті. - Підемо тепер до нас в гості.

- Ні, братці, я піду шукати Марію Моревну.

Приходить до неї та просить:

- Довідайся у Кощія Безсмертного, де він дістав собі такого доброго коня.

Ось Марія Моревна улучила добру хвилину і стала Кощія випитувати.

Кощій сказав:

- За тридев`ять земель, в тридесятому царстві, за вогненної рікою живе баба-яга. У ній є така Кобилиця, на якій вона кожен день навколо світу облітає. Багато у неї та інших славних кобил. Я у неї три дні пастухом був, жодної Кобилиці не упустив, і за те баба-яга дала мені одного лоша.

- Як же ти через вогненну ріку переправився?

- А у мене є такий хустку - як махну в праву сторону три рази, стане високий-найвищий міст, і вогонь його не дістане.

Марія Моревна вислухала, переказала все Івану-царевичу. І хустку забрала так йому віддала.

Іван-царевич переправився через вогняну річку і пішов до довбні-язі. Довго йшов він не пивши, що не ївши. Попалася йому назустріч заморська птах з малими дітками. Іван-царевич каже:

- Знімання-ка я одного ципленочка!

- Не їж, Іван-царевич, - просить заморська птиця. - У певний час я стану в пригоді тобі.

Пішов він далі. Бачить в лісі вулик бджіл.

- Візьму-но, - каже, - скільки-небудь медку.

Бджолина матка озивається:

- Не чіпай мого меду, Іван-царевич. В деякий час я тобі пригоді.

Він не торкнув і пішов далі. Попадається йому назустріч левиця з левеням.

- Знімання я хоч цього левеняти. Є так хочеться, ажно нудно стало.

- Не чіпай, Іван-царевич, - просить левиця. - У певний час я тобі пригоді.

- Добре, нехай буде по-твоєму.

Побрів голодний. Йшов, йшов - стоїть будинок баби-яги, кругом будинку дванадцять жердин, на одинадцяти жердинах по людської голові, тільки один незайнятий.

- Здрастуй, бабуся!

- Здрастуй, Іван-царевич. Пощо прийшов - зі своєї доброї волі аль по нужді?

- Прийшов заслужити у тебе богатирського коня.

- Прошу, царевич, у мене ж не рік служити, а всього-то три дні. Якщо упасешь моїх кобил - дам тобі богатирського коня, а немає - то чи не гнівайся: стирчати твоїй голові на останньому жердині.

Іван-царевич погодився. Баба-яга його нагодувала, напоїла і звеліла за справу братися.

Тільки що в Краю він кобил в полі, Кобилиці задрали хвости і все нарізно по лугах розбіглися. Не встиг царевич очима піднятими, як вони зовсім пропали.

Тут він заплакав-зажурився, сів на камінь і заснув.

Сонечко вже на заході, прилетіла заморська птиця і будить його:

- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці тепер вдома.

Царевич встав, додому пішов. А баба-яга і шумить і кричить на своїх кобил:

- Навіщо ви додому вернулися?

- Як же було нам не повернутися! Налетіли птахи з усього світу, трохи нам очі не виклювали.

- Ну, ви завтра по лугах не бігайте, а Розсипте по дрімучих лісах.

Переспав ніч Іван-царевич. На ранок баба-яга йому каже:

- Дивись, царевич, якщо не упасешь кобил, якщо хоч одну втратиш - бути твоєю буйної голівоньці на жердині!

Погнав він кобил в полі. Вони негайно задрали хвости і розбіглися по дрімучих лісах.

Знову сів царевич на камінь, плакав-плакав та й заснув. Сонечко зайшло за ліс.

Прибігла левиця:

- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці всі зібрані.

Іван-царевич встав і пішов додому. Баба-яга дужче і шумить і кричить на своїх кобил:

- Навіщо додому вернулися?

- Як же нам було не повертатись! Набігли люті звірі з усього світу, трохи нас зовсім не розірвали.

- Ну, ви завтра забігу в синє море.

Знову переспав ніч Іван-царевич. На ранок посилає його баба-яга кобил пасти:

- Якщо не упасешь - бути твоєю буйної голівоньці на жердині.

Він погнав кобил в полі. Вони негайно задрали хвости, втекли з очей і забігли в синє море, стоять у воді по шию. Іван-царевич сів на камінь, заплакав і заснув.

Сонечко за ліс село, прилетіла бджілка і каже:

- Вставай, царевич! Кобилиці всі зібрані. Так як вернешся додому, бабі-язі на очі не з`являйся, піди до стайні і сховайся за яслами. Там є паршивий лоша - в гною валяється. Ти візьми його і в глуху північ йди з дому.

Іван-царевич пробрався до стайні, ліг за яслами. Баба-яга шумить і кричить на своїх кобил:

- Навіщо вернулися?

- Як же нам було не повертатись! Налетіло бджіл видимо-невидимо, з усього світу, і давай нас з усіх боків жалити до крові.

Баба-яга заснула, а в саму північ Іван-царевич взяв у неї паршивого лоша, осідлав його, сів і поскакав до вогненної річці. Доїхав до тієї ріки, махнув три рази хусткою в праву сторону - і раптом, звідки не взявся, повис через річку високий, славний міст.

Царевич переїхав по мосту і махнув хусткою на ліву сторону тільки два рази - залишився через річку міст тоненький-тоненький.

Вранці прокинулася баба-яга - паршивого лоша видом не бачити. Кинулася в погоню. Щодуху на залізній ступі скаче, товкачем поганяє, помелом слід замітає.

Прискакала до вогненної річці, глянула і думає: Хороший міст.

Поїхав по мосту, тільки дісталася до середини - міст обламався, і баба-яга в річку впала. Тут їй і люта смерть трапилася.

Іван-царевич відгодував лоша в зелених лугах- став з нього чудовий кінь.

Приїжджає царевич до Марії Моревне. Вона вибігла, кинулась до нього на шию:

- Як тобі вдалося від смерті позбутися?

- Так і так, - каже, - поїдемо зі мною.

- Боюся, Іван-царевич! Якщо Кощій наздожене, бути тобі знову порубані.

- Ні, не наздожене! Тепер у мене славний богатирський кінь, немов птах летить.

Сіли вони на коня і поїхали.

Кощій Безсмертний додому ворушиться, під ним кінь спотикається.

- Що ти, несита шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку негаразди?

- Іван-царевич приїжджав, Марію Моревну відвіз.

- А чи можна їх наздогнати?

- Не знаю. Тепер у Івана-царевича кінь богатирський краще за мене.

- Ні, не стерплю, - говорить Кощій Безсмертний, - поїду в погоню!

Довго чи коротко - нагнав він Івана-царевича, зіскочив додолу і хотів було сікти його гострої шаблею. У ту пору кінь Івана-царевича вдарив з усього розмаху копитом Кощія Безсмертного і розтрощив йому голову, а царевич доконав його палицею.

Після того накидав царевич купу дров, розвів вогонь, спалив Кощія Безсмертного на багатті і самий попіл його пустив за вітром.

Марія Моревна села на Кощеева коня, а Іван-царевич на свого, і поїхали вони в гості спершу до ворону, потім до орла, а там і до соколу. Куди не приїдуть, всюди зустрічають їх з радістю:

- Ах, Іван-царевич, а вже ми не сподівалися тебе бачити! Ну, недарма ж ти клопотав: такої красуні, як Марія Моревна, у всьому світі пошукати - інший не знайти.

Гостини вони, погуляти і поїхали в своє царство. Приїхали і стали собі жити-поживати, добра наживати та медок попивати.