-Самому тобі не добути нареченої, і коли один поїдеш свататися - буйну голову складеш! А краще поїдемо разом-я тебе з біди виручу і вся справа устрою- тільки обіцяй мене слухатися!
Царевич обіцяв йому виконувати всі його поради, і на інший же день відправилися вони в путь-дорогу.
Ось і приїхали в іншу державу і стали свататися. Царівна каже:
-Треба наперед у нареченого сили катувати.
Покликала царевича на бенкет, пригостила-употчевала- після обіду почали гості різними іграми бавитися.
-А принесіть-но моя рушниця, з яким я на полювання їжджу, - наказує царівна. Розчинилися двері - і несуть сорок чоловік рушниця не рушниця, а цілу гармату.
-Ну-ка, наречений наречений, вистріли з мого ружьеца.
- Іван Голий, - крикнув царевич, - подивися, чи годиться ця рушниця?
Іван Голий взяв рушницю, виніс на ґанок, штовхнув ногою - рушницю полетіло далеко-далеко і впало в синє море.
-Ні, ваша високість! Рушниця Леда, куди з нього стріляти такому богатирю! - Доповідає Іван Голий.
- Що ж це, царівна? Алі ти наді мною смієшся? Наказала принести таку рушницю, що мій слуга ногою штовхнув - воно в море впало!
Царівна веліла принести свій лук і стрілу.
Знову розчинилися двері, сорок чоловік лук зі стрілою принесли.
-Спробуй, наречений наречений, пусти мою стрілку.
- Гей, Іван Голий! - Закричав царевич. - Подивися, чи годиться цибулю для моєї стрільби?
Іван Голий взяв лука і пустив стрілу: полетіла стріла за сто верст, потрапила в богатиря Марка Бігуна і відбила йому обидві руки. Закричав Марко Бігун богатирським голосом:
-Ах ти, Іван Голий! Відшибі ти мені обидві руки-та й тобі біди не минути!
Іван Голий взяв лук на коліно і переломив надвоє:
-Ні, царевич! Лук ледачий - не годиться такому богатирю, як ти, пускати з нього стріли
-Що ж це, царівна? Алі ти наді мною потішалися? Який цибулю дала - мій слуга став натягувати так стрілу пускати, а він тут же навпіл зламі?
Царівна наказала вивести зі стайні свого завзятого коня.
Ведуть коня сорок чоловік, ледь на ланцюгах стримати можуть: настільки зол, неукротим!
-Ну-ка, наречений наречений, прогуляйся на моєму коне- я сама на ньому щоранку катаються.
Царевич крикнув:
-Гей, Іван Голий! Подивися, чи годиться кінь під мене?
Іван Голий прибіг, почав коня погладжувати, гладив-гладив, взяв за хвіст, смикнув - і всю шкуру здер.
-Ні, - каже, - кінь ледачий! Чуть-чуть за хвіст поворушив, а з нього і шкура злетіла.
Царевич почав скаржитися:
-Ех, царівна! Ти все наді мною насмішку творішь- замість богатирського коня шкапу вивела.
Царівна не стала більше катувати царевича і на інший день вийшла за нього заміж. Повінчалися вони і лягли спати- царівна поклала на царевича руку - він ледве витримати зміг, зовсім задихатися став.
-А, - думає царівна, - так ти такий собі богатир! Добре ж, будете мене пам`ятати.
Через місяць часу зібрався царевич з молодою дружиною в свою державу їхати. Їхали день, і два, і три, і зупинилися коням перепочинок дати. Вилізла царівна з карети, побачила, що Іван Голий міцно спить, негайно знайшла сокиру, відсікла йому обидві ноги, потім звеліла запрягати коней, царевичу наказала на зап`ятках стати і вернулася назад в своє царство- а Іван Голий залишився в чистому полі.
Ось одного разу пробігав по цьому полю Марко Бігун, побачив Івана Голого, побратався з ним, посадив його на себе і пустився в дрімучий, темний ліс. Стали богатирі в тому лісі жити, побудували собі хатинку, зробили візок, добули рушницю і зачали за перелітним птахом полювати. Марко Бігун візок возить, а Іван Голий сидить у візку і птахів стріляє: тієї дичини круглий рік харчувалися.
Нудно їм показалося, і вигадали вони вкрасти десь дівку від батька, від матері поїхали до одного священика і стали просити мілостиньку. Поповна винесла їм хліба і тільки підійшла до візка, як Іван Голий вхопив її за руки, посадив поруч з собою, а Марко Бігун щодуху побіг, і через хвилину опинилися вони вдома у своїй хатинці.
-Будь ти, дівчино, нам сестрицею, готуй нам обідати і вечеряти та за господарством доглядай.
Жили вони втрьох тихо і мирно, на долю не скаржилися.
Раз якось вирушили богатирі на полювання, цілий тиждень додому не бували, а вернувшись - ледь свою сестру дізналися: так вона схудла!
-Що з тобою сталося? - Запитують богатирі. Вона у відповідь розповіла їм, що кожен день літає до неї Змей- тому й худа стала.
-Стривай же, ми його зловимо!
Іван Голий ліг під лавку, а Марко Бігун сховався в сінях за двері. Минуло з півгодини, раптом дерева в лісі зашуміли, дах на хаті похитнувся - прилетів змій, вдарився об сиру землю і став добрим молодцем, увійшов в хатинку, сів за стіл і вимагає закусити чого-небудь. Іван Голий вхопив його за ноги, а Марко Бігун навалився на змія всім тулубом і став його давіть- порядком йому боки нам`яв!
Притягли вони змія до дубовому пні, розкололи пень надвоє, затиснули там його голову і почали шмагати прутами. Проситься змій:
-Відпустіть мене, сільномогучіе богатирі! Я вам покажу, де мертва і жива вода.
Богатирі погодилися. Ось змій привів їх до озеру- Марко Бігун зрадів, хотів було прямо в воду кинутися, так Іван Голий зупинив.
-Треба перш, - каже, - випробувати.
Взяв зелений прут і кинув у воду - прут негайно згорів. Взялися богатирі знову за Змія били його, били, ледь жива залишили. Привів їх змій до іншого озеру- Іван Голий підняв Гнилиця і кинув у воду - вона негайно пустила паростки і зазеленіла листям. Богатирі кинулися в це озеро, викупалися і вийшли на берег молодці молодцамі- Іван Голий з ногами, Марко Бігун з руками. Після взяли змія, притягли до першого озера і кинули прямо вглиб - тільки дим від нього пішов!
Вернулися додому-Марко Бігун був старий, відвіз попівну до батька, до матері й почав жити у цього священика, тому що священик оголосив ще раніше: хто мою дочку привезе, того буду годувати і поїти до самої смерті. А Іван Голий добув богатирського коня і поїхав шукати свого царевича. Їде чистим полем, а царевич свиней пасе.
-Здорово, царевич!
-Здрастуй! А ти хто такий?
-Я Іван Голий.
-Що ти Завирай! Якщо б Іван Голий живий був, я б не пас свиней.
-І то кінець твоєї службі!
Тут вони помінялися одежею- царевич поїхав вперед на богатирському коні, а Іван Голий слідом за ним свиней погнав. Царівна побачила його, вискочила на ганок:
-Ах ти, неслух! Хто тобі велів свиней гнати, коли ще сонце не сіло? - І стала наказувати, щоб зараз же взяли пастуха і видерли на стайні. Іван Голий не став чекати, сам вхопив царівну за коси і до тих пір волочив її по двору, поки не покаялася і не дала слова слухатися у всьому чоловіка. Після того царевич з царівною жили в злагоді довгі роки, і Іван Голий при них служив.
Поділися в соц. мережах:
Царівна жаба
Читати російську народну казку "бурёнушка"
Російські народні казки