Читати російську народну казку "іван-царевич і білий полянин"

Відео: аудіосказкі - Іван-царевич і Білий Полянин. російська народна казка

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар у цього царя було три дочки і один син, Іван-царевич. Цар постарів і помер, а корону прийняв Іван-царевич.

Як дізналися про те сусідні королі, зараз зібрали незліченні війська і пішли на нього війною. Іван-царевич не знає, як йому бути-приходить до своїх сестер і питає:

- Люб`язні мої сестриці! Що мені робити? Всі королі піднялися на мене війною.

- Ах ти, хоробрий воїн! Чого злякався? Як же Білий Полянин воює з бабою-ягою - золотий ногою, тридцять років з коня не злазить, роздиху не знає? А ти, нічого не бачачи, злякався!

Іван-царевич негайно осідлав свого доброго коня, надів збрую ратну, взяв меч-кладенец, спис довгомірних і батіг шовкову і виїхав супроти ворога. Чи не ясний сокіл налітає на стадо гусей, лебедів і на сірих Утице - нападає Іван-царевич на військо вражее- не так мечем б`є, скільки конем топчет- перебив все воїнство вража, повернувся в місто, ліг спати і спав три доби непробудним сном. - На четверту добу прокинувся, вийшов на балкон, глянув в чисте поле - королі більше того військ зібрали і знову під самі стіни підступили.

Зажурився царевич, йде до своїх сестер:

- Ах, сестриці! Що мені робити? Одну силу винищив, інша під містом стоїть, ще дужче загрожує.

- Який же ти воїн! Добу воював та три доби без просипу спав. Як же Білий Полянин воює з бабою-ягою - золотий ногою, тридцять років з коня не злазить, роздиху не знає?

Іван-царевич побіг в білокам`яні стайні, осідлав доброго коня богатирського, надів збрую ратну, підперезав меч-кладенец, в одну руку взяв спис довгомірних, в іншу - батіг шовкову і виїхав супроти ворога.

Чи не ясний сокіл налітає на стадо гусей, лебедів і на сірих Утице - нападає Іван-царевич на військо вражее- не стільки сам б`є, скільки кінь його топче. Побив рать-силу велику, вернувся додому, ліг спати і спав непробудним сном шість діб.

На сьому добу прокинувся, вийшов на балкон, глянув в чисте поле - королі більше того військ зібрали і знову все місто обступили.

Йде Іван-царевич до сестрам:

- Люб`язні мої сестриці! Що мені робити? Два сили винищив, третя під стінами стоїть, ще дужче загрожує.

- Ах ти, хоробрий воїн! Одна доба воював та шестеро без просипу спав. Як же Білий Полянин воює з бабою-ягою - золотий ногою, тридцять років з коня не злазить, роздиху не знає?

Гірко здалося то царевічу- а він утік до білокам`яні стайні, осідлав свого доброго коня богатирського, надів збрую ратну, підперезав меч-кладенец, в одну руку взяв спис довгомірних, в іншу - батіг шовкову і виїхав супроти ворога.

Чи не ясний сокіл налітає на стадо гусей, лебедів і на сірих Утице - нападає Іван-царевич на військо вражее- не стільки сам б`є, скільки кінь його топче. Побив рать-силу велику, вернувся додому, ліг спати і спав непробудним сном дев`ять діб.

На десяту добу прокинувся, закликав усіх міністрів і сенаторів:

- Господа мої міністри і сенатори! Задумав я в чужі країни їхати, на Білого Полянина подивитися-прошу вас судити і рядити, всі справи розбирати по правді.

Потім попрощався з сестрами, сів на коня і поїхав в путь-дорогу.

Довго чи коротко - заїхав він в темний ліс-бачить - хатинка стоїть, а в тій хатинці старий чоловік живе. Іван-царевич зайшов до нього:

- Здрастуй, дідусь!

- Здрастуй, російський царевич! Куди йдеш?

- Шукаю Білого Полянина, чи не знаєш, де він?

- Сам не відаю, а ось почекай, зберу своїх вірних слуг і запитаю у них.

Старий виступив на ганок, заграв в срібну трубу - і раптом почали до нього з усіх боків птиці злітати. Налетіло їх сила-силенна, чорної хмарою всі небо вкрили.

Крикнув старий чоловік гучним голосом, свиснув молодецьким посвистом:

- Слуги мої вірні, птиці перелітні! Чи не бачили ль, не чули ль чого про Білого Полянина?

- Ні, видом не видали, не чули!

- Ну, Іван-царевич, - каже старий чоловік, - іди тепер до мого старшого брата - може, він тобі скаже. На, візьми клубочок, пусти перед собою: Куди клубочок покотиться, туди й коня направляй. Іван-царевич сів на свого доброго коня, покотив клубочок і поїхав слідом за ним, а ліс все темніше та темніше.

Приїжджає царевич до хатинки, входить в двери- в хатинці старий сидить - сивий як лунь.

- Здрастуй, дідусь!

- Здрастуй, російський царевич! Куди йдеш?

- Шукаю Білого Полянина, чи не знаєш, де він?

- А ось постривай, зберу своїх вірних слуг і запитаю у них.

Старий виступив на ганок, заграв в срібну трубу - і раптом зібралися до нього з усіх боків різні звірі. Крикнув їм гучним голосом, свиснув молодецьким посвистом:

- Слуги мої вірні, звірі порискучіе! Чи не бачили ль, не чули ль чого про Білого Полянина?

- Ні, - відповідають звірі, - видом не видали, не чули.

- А ну, розрахуйтеся переможе себе: може, не всі прийшли.

Звірі розрахувалися - немає кривої вовчиці. Старий послав шукати її-негайно побігли гінці і привели її.

- Кажи, крива вовчиця, чи не знаєш ти Білого Полянина?

- Як мені його не знати, коли я при ньому завжди живу: він війська побиває, і я мертвим трупом харчуюся.

- Де ж він тепер?

- У чистому полі на великому кургані, в наметі спить. Воював він з бабою-ягою - золотий ногою, а після бою заліг на дванадцять діб спати.

- Проведи туди Івана-царевича. Вовчиця побігла, а слідом за нею поскакав царевич.

Приїжджає він до великого кургану, входить до намету - Білий Полянин міцним сном спочиває.

"Ось сестри мої говорили, що Білий Полянин без роздиху воює, а він на дванадцять діб спати заліг! Чи не заснути і мені поки?" Подумав-подумав Іванцаревіч і ліг з ним поруч.

Тут прилетіла до намету мала пташка, в`ється біля самого головах і каже такі слова:

- Встань-прокинься, Білий Полянин, і віддай злий смерті Івана-царевича: не те встане - сам тебе вб`є!

Іван-царевич скочив, вигнав пташку з шатра і знову ліг біля Білого Полянина. Не встиг заснути, як прилітає інша птичка, в`ється біля узголів`я і каже:

- Встань-прокинься, Білий Полянин, і віддай злий смерті Івана-царевича: не те встане - сам тебе вб`є!

Іван-царевич скочив, вигнав пташку з шатра і знову ліг на те саме місце. Слідом за тим прилітає третя пташка, в`ється біля узголів`я і каже:

- Встань-прокинься, Білий Полянин, і віддай злий смерті Івана-царевича: не те встане - сам тебе вб`є!

Іван-царевич скочив, вигнав пташку з шатра геть, а сам ліг і міцно заснув.

Прийшла пора - прокинувся Білий Полянин, дивиться - поруч з ним невідомо який богатир лежіт- схопився за гострий меч і хотів було зрадити його злий смерті, та втримався вчасно. "Ні, - думає, - він наїхав на мене на сонного, а меча не хотів кровавіть- НЕ честь, що не хвала і мені, доброму молодцю, занапастити його! Сонний що мертвий! Краще розбуджу його". Розбудив Іван-царевича і питає:

- Добрий чи, худий людина? Говори, як тебе по імені звуть і навіщо сюди заїхав?

- Звуть мене Іваном-царевичем, а приїхав на тебе подивитися, твоєї сили спробувати.

- Боляче смів ти, царевич! Без попиту в намет увійшов, виспався, можна тебе за то смерті зрадити!

- Ех, Білий Полянин! Чи не перескочив через рів, так хвастаешь- почекай - може, спотикнешься! У тебе дві руки, та й мене мати не з одного народила. Сіли вони на своїх богатирських коней, з`їхались і вдарилися, та так сильно, що їх списи вщент розлетілися, а добрі коні на коліна потрапляли. Іван-царевич вибив з сідла Білого Полянина і заніс над ним гострий меч. Благав йому Білий Полянин:

- Не дай смерті, дай мені живіт [41]! Назвіть твоїм меншим братом, замість батька почитати буду. Іван-царевич взяв його за руку, підняв з землі, поцілував в уста і назвав своїм меншим братом.

- Чув я, брат, що ти тридцять років з бабойягою - золотою ногою воюєш. За що у вас війна?

- Є у неї полонянка-красуня, хочу добути так одружитися.

- Ну, - сказав царевич, - коли дружбу водити, так в біді допомагати! Поїдемо воювати разом.

Сіли на коней, виїхали в чисте поле-баба-яга - золота нога виставила рать-силу незліченну. То не ясні соколи налітають на стадо голубине - напускати сільномогучіе богатирі на військо вража! Не стільки мечами рубають, скільки кіньми топчут- прируба, притоптали цілі тисячі.

Баба-яга навтьоки кинулася, а Іван-царевич за нею навздогін. Зовсім було наганяти став - як раптом прибігла вона до глибокої прірви, підняла чавунну дошку і зникла під землею.

Іван-царевич і Білий Полянин накупили биків багато безліч, почали їх бити, шкіри знімати так ремені резать- з тих ременів канат звили - та такий довгий, що один кінець тут, а інший на той світ дістане.

Каже царевич Білому полян:

- Опускай мене скоріше в прірву, та назад каната не витягувати, а чекай: як я за канат дерну, тоді й тягни!

Білий Полянин опустив її в прірву на саме дно. Іван-царевич озирнувся навкруги і пішов шукати бабу-ягу.

Йшов, йшов, дивиться - за гратами кравці сидять.

- Що ви робите?

- А ось що, Іван-царевич: сидимо та військо шиємо для баби-яги - золотий ноги.

- Як же ви шиєте?

- Відомо як: що кольнешь иглою, то і козак з пікою, на коня сідає, в лад стає і йде війною на Білого Полянина.

- Ех, браття! Скоро ви робите, та не міцно-стаєте-ка в ряд, я вас навчу, як міцніше шити. Вони негайно вишикувалися в один ряд, а Іван-царевич як махне мечем, так і полетіли голови. Побив кравців і пішов далі.

Йшов, йшов, дивиться - за ґратами шевці сидять.

- Що ви тут робите?

- Сидимо військо готуємо для баби-яги - золотий ноги.

- Як же ви, братці, військо готуєте?

- А ось як: що шилом Кольна, то і солдат з рушницею, на коня сідає, в лад стає і йде війною на Білого Полянина.

- Ех, хлопці! Скоро ви робите, та не споро. Ставайте-ка в ряд, я вас трохи краще навчу.

Ось вони стали в ряд. Іван-царевич махнув мечем, і полетіли голови. Побив шевців - і знову в дорогу.

Довго чи коротко - дістався він до великого міста-в тому місті царські тереми збудовані, в тих теремах сидить дівчина краси неописаної. Побачила вона в вікно добра молодця, зазвала до себе, розпитала, куди і навіщо йде.

Він їй сказав, що шукає бабу-ягу - золоту ногу.

- Ах, Іван-царевич, адже це мене шукає Білий Полянин, а баба-яга тепер спить непробудним сном, залягла на дванадцять діб.

Іван-царевич пішов до довбні-язі - золотий нозі, застав її сонну, вдарив мечем і відрубав їй голову. Голова покотилася і промовила:

- Бей ще, Іван-царевич!

- Богатирський удар і один хороший! - Відповідав царевич, повернувся в терема до червоної дівиці, сіл з нею за столи дубові, за скатертини лайкою. Наївся-напився і став її питати:

- Чи є в світі краше тебе?

- Ах, Іван-царевич! Що я за красуня! Ось як за тридев`ять земель, в тридесятому царстві живе у царя-змія королівна, так та справді краса невимовна.

Іван-царевич взяв червону дівчину за білу руку, привів до того місця, де канат висів, і подав знак Білому полян. Той схопився за канат і давай тянуть- тягнув, тягнув і витягнув царевича з красною дівицею.

- Здрастуй, Білий Полянин, - сказав Іван-царевич, - ось тобі наречена, живи, веселись, ні про що не трощити! А я в зміїне царство поїду.

Сів на свого богатирського коня, попрощався з Білим полян і його нареченою і поскакав за тридев`ять земель.

Довго чи коротко, низько чи, високо чи - скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться - приїхав він у царство зміїне, убив царя-змія, визволив із неволі прекрасну королівну і одружився на ній-після того вернувся додому і став з молодий дружиною жити-поживати та добра наживати.