Читати російську народну казку "королевич і його дядько"





Відео: Домовичок Кузя. Тетяна Александрова. Аудіо казка

Був мужик, у нього було троє синів: два розумних, третій дурень.

Ось добре, зачав мужик горох сіяти, і унадився до нього на горох невідомо хто. Бачить батько, що все побито, повалено, потоптане, і став говорити своїм дітям:

- Діти мої любі! Треба вартувати, хто такий горох у нас топче?

Зараз великий брат пішов вартувати. Приходить опівнічної пори, вдарив його сон - горох потоптатися, а він нічого не бачив.

Після дісталося вартувати СЕРЕДНЯ братові - та середньо нічого не бачив.

- Сем-ка я піду, - каже дурень, - вже я не прогляжу!

- Добре ти співаєш! Яке станеться? - Відповідають йому брати. І таки пішов дурень вартувати, взяв з собою віз лик та фунт тютюну. Як став його сон ударяти, він став тютюн більше нюхати.

Приїжджає на горох Никанор-богатир, пускає свого коня, а сам ліг богатирським сном спати-ліг і заснув. Зараз це дурень узяв і зачав його сонного ликами путлять. Упутлял його ликом і прийшов до батька.

- Ну, - каже, - піймав я злодія! Батько приходить, дивиться:

- Як же ти, дурень, міг таку силу повалити? Ось донесли царю, що спійманий такий собі богатир. Цар зараз посилає:

- Ким він спійманий?

Докладать йому, що спійманий таким-то дурнем. Тут зараз цар наказує:

- Наведіть мені дурака! Прівелі- цар питає:

- Як же це, дурень, як би його сюди перевезти? Він йому каже:

- А ось як треба правити: Щоб ти - дванадцять коней, та шістдесят чоловік народу, та чавунні дроги - тоді можна покласти Никанора-богатиря на дроги і привезти сюди.

Привезли богатиря до царя.

- Як же, дурень, - запитує цар, - куди ж його посадити і чим закріпити, щоб не пішов? Дурень говорить:

- На двадцять аршин вели землі викопати, тією землею завали чавунні стіни та накат накатнікі- міцно буде!

Завалили чавунні стіни, накотили накатники, посадили туди Никанора-богатиря і поставили над ним полк солдатів вартових. Дурень зачепив гаком, перервав ликі і розв`язав богатиря. Цар дурня нагородив, додому відпустив.

Раз якось гуляли царські діти по саду і пущали золоті стріли, і потрапила стріла меншого брата, Івана-царевича, в віконечко Никанора-богатиря.

- Ах, Никанор-богатир, віддай мою стрілку.

- Допоможи мені, - каже Никанор-богатир, - накажи хоч одну накатінку скачати - так віддам твою стрелку- мабуть, ще три свої подарую!

Іван-царевич натужився і сам зняв одну накатіну- Никанор-богатир віддав йому золоту стрілку і каже:

- Ну, Іван-царевич, будеш ти лакеєм, пастухом і кухарем, і знову будеш Іваном-царевичем.

Зараз розламав Никанор-богатир свою темницю, виліз звідти і весь полк побив. Цар прийшов, побачив і жахнувся:

- Ким богатир випущений?

Тут валялися побиті, поранені: у того солдата рука відірвана, у того .нога ізломана- кажуть вони цареві:

- Так і так, Іван-царевич випустив. Розгнівався цар, послав збирати з різних земель королів і принців. Зібралися королі і прінци- пригостив їх цар і став з ними думати-гадати.

- Що мені, - каже з сином, Іваном-царевичем, робити? Адже царських дітей ні стратять, ні вішають.

Порадили йому: дати царевичу одного слугу, і нехай йде, куди сам знає!

Пішов Іван-царевич від свого батька-йшов ні багато, ні мало, і захотілося йому пити. Приходить до криниці, глянув - далеко вода, не дістанеш, напитися нічим. Каже він до свого хлопця:

- Ах, Ванька, як же бути?

- Ну, Іван-царевич, - говорить Ванька, - тримай мене за ноги, я напьюся, а там і тебе напою- а то не дістанеш - далеко вода.

Зараз це Ванька почав пити, напився, а там став царевича тримати. Іван-царевич напився:

- Ну, Ванька, витягай мене! Він йому відповідає:

- Ні ж! Будь ти Ванька, а я буду Іван-царевич.

- Що ти, дурень, пусте мелеш!

- Сам верзеш! Коли не хочеш, утоплю в криницю!

- Ні ж! Краще не топі- будь ти Іван-царевич, а я буду Ванька. На тому і поладілі- приходять у великій град столичний, просто в палати царскіе- названий царевич йде попереду, хрести кладе не по-писаному, поклони веде не по-вченому, а справжній царевич позаду виступає, хрести кладе по-писаному, поклони веде по -вчення. Цар приймає їх з охотою.

- Живіть у мене, - каже.

Зараз Ванька-названнік почав наговорювати:

- Ах, який лакей у мене! Як добре худобу стереже! Якщо коней пожене, то у будь-якої коні стануть хвіст золотий, грива `• золота, з боків часті зірки-а корів пожене, у будь-якої корови стануть роги золоті, хвіст золотий, з боків часті зірки.

Дав йому цар коней стерегти. Погнав Іван-царевич табун в чисте поле-всі коні від нього розбіглися. Він сів і заплакав гірко.

- Ех, Никанор-богатир, що ти зробив з мене! Як мені тепер бути?

Звідки не взявся - є перед ним Никанор-богатир.

- Що, - каже, - маєш, Іван-царевич? Той розповів йому про своє горе.

- Нічого! Поїдемо-ка з тобою, зберемо всіх коней та поженемо до моєї менший сестрі. Менша сестра все вдіє, що тобі цар наказав.

Пригнали табун до менший сестрі вона і справді все поробила, нагодувала-напоїла гостей і додому проводила. Жене Іван-царевич коней до царського дворцу- у всякої коні грива золота, хвіст золотий, з боків зірки. Названнік Ванька під вікном сидить.

- Ах, каналья, зробив-таки, зробив! Хитрий, - каже, - мудер! Ну, теперка наказує йому цар корів гнати:

- Щоб було те ж зроблено, а якщо не зробиш - я тебе на воротах розстріляю!

Іван-царевич гірко заплакав і погнав корів- цілий день стеріг.

- Ах, друже Никанор, стань переді мною!

Никанор-богатир є-погнали до його середней сестрі вона всім коровам поробила ріжки золоті, хвости золоті, з боків - зірки-

нагодувала гостей, напоїла і додому проводила.

Жене Іван-царевич корови, а Ванька-названнік під вікном сидить.

- Ах, - каже, - сказав, що вигубить, так ні: і це зробив! Цар побачив:

- Ось так пастух! Бач, яких коней та корів поставив - любо-дорого подивитися! Каже йому Ванька:

- Він мені і страву добре готує! Цар зараз відправив його в поварскую- пішов Іван-царевич до кухарів під початок, а сам гірко плаче.

- Господи! Я щось умею- це все на мене наклеп наговорюють.

Ось задумав цар віддати свою дочку за названніка- а тут і пише до нього триголовий змій: "Якщо ти не віддаси своєї дочки мене, то я всю твою силу порубаю і тебе самого в полон візьму".

Каже цар своєму нареченому зятю:

-- Що ж мені робити? Ванька відповідає:

- Батенька, виставимо силу- може бути, і наша візьме! Виставили силу, стали воювати. А Іван-царевич проситься у кухарів:

- Пустіть мене, люди добрі, подивитися сраженіе- я зроду не бачив. Ті кажуть:

- Іди, подивися!

Зараз приходить він на чисте поле і каже:

- Друг Никанор, стань переді мною. Никанор-богатир перед ним є.

- Що добре в очах твоїх, Іван-царевич, то і буду робити. Він запитує:

- Як же нам розігнати все це бій, побити ворогів? Співслужив-но мені цю службу.

- Це службішка, а не служба!

Поїхав Никанор-богатир і розігнав силу ворожу, всіх побив, порубав.

- Ну, тепер треба весілля грати! - Каже цар.

Раптом пише шестиглавий змій: "Якщо ти не віддаси своєї дочки за мене, то всю силу твою порубаю і тебе самого в полон візьму!"

- Ах, як же нам бути? - Питає цар. Каже Ванька:

- Нічого робити - треба силу виставлять- може бути, нам бог помогнёт!

Виставили проти сили зміїної свою армію. Став Іван-царевич проситися у кухарів:

- Дядечки, відпустіть мене подивитися.

- Іди, та мерщій назад приходь. Він пішов на чисте поле:

- Ах, друже Никанор, стань переді мною! Никанор-богатир є:

- Що тобі завгодно, все для тебе буду робити.

- Як би нам порубати цю силу? Відповідає Никанор-богатир:

- Поїду і потружусь для тебе!

Пустився на рать-силу зміїну і побив її всю дочиста.

- Ну, - каже цар, - тепер нам можна і весілля грати: ніякої перешкоди не буде!

Взялися за весілля, а тут двенадцатіглавий змій пише: "Якщо не віддаси за мене своєї дочки, то всю твою силу поб`ю, тебе самого в полон візьму, а царство твоє сажкою випалю!" Треба знову виставляти армію. "Якщо стане змій побивати, - думає цар, - в ту ж хвилину віддам йому дочку добром, щоб тільки царства не зачепив".

Іван-царевич проситься у кухарів:

Дядечки, відпустіть мене подивитися.

- Іди, та мерщій назад приходь!

Ось приходить він на чисте поле, свиснув-гаркнув своїм гучним голосом:

- Друг Никанор, стань переді мною! Никанор-богатир є:

- Ну, брат Іван-царевич, ось коли служба щось нам прийшла! Сідай `і ти на коня, і поїдемо: я попереду - на двенадцатіглавого змія, а ти позаду - на всіх його богатирів.

А у того змія було дванадцять підручних багатирів. Сів Іван-царевич на коня і слідом за Никанором-богатирем поїхав на непріятеля- стали битися, рубатися, переводити силу зміїну.

На тому бою поранили Ивана-царевича в руку- він повернув коня і прямо наїхала на царську карету. Царівна зняла з себе шаль, розірвала навпіл і половинкою зав`язала йому руку. Іван-царевич знову вдарив на змія і побив всі його військо- після приїхав в своє місце, ліг спати і заснув міцним, богатирським сном.

У палаці весілля готовітся- спохватилися його кухаря:

- Куди, - кажуть, - подівся наш молодий кухар?

Побігли шукати і знайшли сонного- стали будити - не розбудять, стали штовхати - не розштовхати. Один кухар взяв калатало:

- Зараз Пришиб його, нехай пропадає! Ударив його раз, другий-Іван-царевич прокинувся.

- Ах, братці, я проспав! - І просить: - Дядечки, Не кажіть, що я так довго спав. Ті кажуть:

- Підемо, дурень, швидше, щоб нас за тебе не лаяли! Привели його в кухарський і змусили каструлі чистити. Іван-царевич засукав рукава і взявся за роботу. Побачила царівна у нього половинку своєї шалі:

- Покажи-ка, Ванька! Де ти цю хустку взяв? Тут він і зізнався:

- Чи не той, - каже, - названнік - царевич, а я! - І розповів їй все, як було.

Зараз взяла царівна його за руку, повела до батька:

- Ось мій наречений жених, а не той лакей! Цар став у нього питати:

- Як у вас справа була?

- Так і так, - каже.

Цар перевінчати свою дочку за Івана-царевича, а названніка расказніл.

І я там був, мед-вино пив, по вусах текло, в роті не було-подали белужіна - залишився не вечеряти.
Поділися в соц. мережах:

По темі: