Читати російську народну казку "сива-бурка"

Відео: Сівка Бурка

Жив-Був старий, у нього було три сини. Старші займалися господарством, були щедрий і чепуристого, а молодший, Іван-дурень, був так собі - любив в ліс ходити по гриби, а вдома все більше на печі сидів.

Прийшов час старому вмирати, ось він і карає синам:

- Коли помру, ви три ночі поспіль ходите до мене на могилу, приносите мені хліба.

Старика цього поховали. Приходить ніч, треба великого брата йти на могилу, а йому не лінь, не те боїться, - він і каже молодшому братові:

- Ваня, заміни мене в цю ніч, сходи до батька на могилу. Я тобі пряник куплю.

Іван погодився, взяв хліба, пішов до батька на могилу. Сів, чекає. Опівночі земля розступилася, батько піднімається з могили і каже:

- Хто тут? Чи ти, мій більший син? Скажи, що робиться на Русі: собаки чи гавкають, вовки чи виють, або чадо моє плаче?

Іван відповідає:

- Це я, твій син. А на Русі все спокійно.

Батько наївся хліба і ліг в могилу. А Іван попрямував додому, дорогою набрав грибів. Приходить - старший син його питає:

- Бачив батька?

- Бачив.

- Їв він хліб?

- Їв. Досхочу наївся.

Настала друга ніч. Треба йти середньому братові, а йому не лінь, чи не боїться - він і каже:

- Ваня, сходи за мене до батька. Я тобі постоли сплету.

- Гаразд.

Взяв Іван хліба, пішов до батька на могилу, сів, чекає. Опівночі земля розступилася, батько піднімається і питає:

- Хто тут? Чи ти, мій середній син? Скажи, що робиться на Русі: собаки чи гавкають, вовки чи виють, або моє чадо плаче?

Іван відповідає:

- Це я, твій син. А на Русі все спокійно.

Батько наївся хліба і ліг в могилу. А Іван пішов додому, дорогою знову набрав грибів. Середній брат його питає:

- Батько їв хліб?

- Їв. Досхочу наївся.

На третю ніч настала черга йти Івану, Він говорить братам:

- Я дві ночі ходив. Ідіть тепер ви до батька на могилу, а я відпочину.

Брати йому відповідають:

- Що ти, Ваня, тобі стало там знайоме, йди краще ти.

- Ну добре.

Іван взяв хліба, пішов. Опівночі земля розступається, батько піднявся з могили:

- Хто тут? Чи ти, мій молодший син Ваня? Скажи, що робиться на Русі: собаки чи гавкають, вовки чи виють, або чадо моє плаче?

Іван відповідає:

- Тут твій син Ваня. А на Русі все спокійно.

Батько наївся хліба і каже йому:

- Один ти виконав мій наказ, не побоявся три ночі ходити до мене на могилу. Вийди в чисте поле і крикнув: "Сівка-бурка, віща каурка, стань переді мною, як лист перед травою!" Кінь до тебе прибіжить, ти залезь йому в праве вухо, а виліз в ліве. Станеш куди який молодець. Сідай на коня і їдь.

Іван узяв вуздечку, подякував отцю і пішов додому, дорогою знову набрав грибів. Будинки брати його запитують:

- Бачив батька?

- Бачив.

- Їв він хліб?

- Батько наївся досхочу і більше не велів приходити.

В цей час цар кликнув клич: всім добрим молодцям, холостим, неодруженим, з`їжджатися на царський двір. Дочка його, Незрівнянна Краса, веліла побудувати собі терем про дванадцять стовпах, про дванадцять вінцях. У цьому теремі вона сяде на самий верх і буде чекати, хто б з одного кінського скока доскочив до неї і поцілував у губи. За такого наїзника, якого б роду він не був, цар віддасть в дружини свою дочку, незрівнянної краси, і півцарства на додачу.

Почули про це Іванови брати і говорять між собою:

- Давай спробуємо щастя.

Ось вони добрих коней вівсом нагодували, виводили, самі одяглися чисто, кучері розчесали. А Іван сидить на печі за трубою і каже їм:

- Брати, візьміть мене з собою щастя спробувати!

- Дурень, запечіна! Іди краще в ліс за грибами, нічого людей смішити.

Брати сіли на добрих коней, шапки заламали, свиснули, гикнув - тільки пил стовпом. А Іван узяв вуздечку і пішов в чисте поле. Вийшов в чисте поле і крикнув, як батько його вчив:

- Сівка-бурка, віща каурка, стань переді мною, як лист перед травою!


Звідки не візьмись кінь біжить, земля тремтить, з ніздрів полум`я пашить, з вух дим стовпом валить. Став як укопаний і питає:

- Чого хочеш, щоб?


Іван коня погладив, загнуздав, вліз йому в праве вухо, а в ліве виліз і став таким молодцем, що ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати. Сів на коня і поїхав на царський двір. Сівка-бурка біжить, земля тремтить, гори-доли хвостом застилає, пні-колоди між ніг пускає.


Приїжджає Іван на царський двір, а там народу видимо-невидимо. У високому теремі про дванадцять стовпах, про дванадцять вінцях на самому верху в віконці сидить царівна Незрівнянна Краса.

Цар вийшов на ганок і каже:

- Хто з вас, молодці, з розльоту на коні доскочить до віконця та поцілує мою дочку в губи, за того віддам її заміж і півцарства на додачу.


Тоді добрі молодці почали скакати. Куди там - високо, не дістати! Спробували Іванови брати, до середини НЕ Доскоч. Дійшла черга до Івана.


Він розігнав Сівка-бурку, гикнув, ахнув, стрибнув - двох вінців тільки не дістав. Злетів знову, розлетівся в інший раз - одного вінця не дісталося. Ще закрутився, закружляв, розпалившись коня і дав рискача - як вогонь, пролетів повз вікна, поцілував царівну незрівнянної краси в цукрові вуста, а царівна вдарила його кільцем в лоб, доклала друк.


Тут весь народ закричав:

- Тримай, тримай його!

А його й сліду не було. Прискакав Іван в чисте поле, вліз Сівка-бурці в ліве вухо, а з правого виліз і став знову Іваном-дурнем. Коня пустив, а сам пішов додому, по дорозі набрав грибів. Обв`язав лоб ганчіркою, заліз на піч і вилежуватись.

Приїжджають його брати, розповідають, де були і що бачили.

- Були хороші молодці, а один краще за всіх - з розльоту на коні царівну в уста поцілував. Бачили, звідки приїхав, а не бачили, куди поїхав.

Іван сидить за трубою і каже:

- Та не я це був?

Брати на нього розсердилися:

- Дурень - безглузде і кричить! Сиди на печі та їж свої гриби.

На другий день цар кличе до себе на гостину всіх бояр і князів, і простих людей, і багатих і бідних, і старих і малих.

Іванови брати стали збиратися до царя на обід. Іван їм каже:

Візьміть мене з собою!

- Куди тобі, дурню, людей смішити! Сиди на печі та їж свої гриби.

Брати сіли на добрих коней і поїхали, а Іван пішов пішки. Приходить до царя на обід і сіл в дальній кут.

Царівна Незрівнянна Краса початку гостей обходити. Підносить чашу з медом і дивиться, у кого на лобі друк.

Обійшла вона всіх гостей, підходить до Івана, і у самої серце так і защеміло. Глянула на нього - він весь у сажі, волосся дибки.

Царівна Незрівнянна Краса стала його питати:

- Чий ти? Звідки? Для чого лоб зав`язав?

- Забився.

Царівна йому лоб розв`язала - раптом світло по всьому палацу. Вона і скрикнула:

- Це моя друк! Ось де мій суджений!

Цар підходить і каже:

- Який це суджений! Він поганий, весь у сажі.

Іван каже цареві:

- Дозволи мені вмитися.

Цар дозволив. Іван вийшов на двір і крикнув, як його батько вчив:

- Сівка-бурка, віща каурка, стань переді мною, як лист перед травою!

Звідки не візьмись кінь біжить, земля тремтить, з ніздрів полум`я пашить, з вух дим стовпом валить. Іван йому в праве вухо вліз, з лівого виліз і став знову таким молодцем, що ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати. Весь народ так і ахнув.

Розмови тут були короткі: веселим пирком так за весілля.