Казка про непереможного богатиря івана-царевича і про прекрасну цар-дівиці

Відео: Казки Пушкіна - Казка про царя Салтана

В якомусь царстві, в якійсь державі жив-був цар по імені Ахрідей, і той цар жив з своєю дружиною Дарьею багато років, а дітей не мав. Вже приходили вони до старості, і почали богу молитися, щоб дарував їм дітище. Скоро після того цариця Дарина обеременела, і через звичайне час народила прекрасну дочка, яку назвали Луною- через рік народила вона іншу дочку - ще краше і краще першої: назвали її Зіркою. Царівни виросли, і коли велика сестра була по п`ятнадцятого року, а менша за чотирнадцятого, то в деякий час пішли вони в зелений сад гуляти з своїми нянюшками і мамушками і гуляли там довгий час. Раптом піднявся превеликий вихор і забрав обох царівен. Нянюшкі і мамушка злякалися, побігли до цариці Дарині і сказали їй про ту біду. Цариця Дарина мало не померла з тієї гіркої відомості, а цар Ахрідей почав клич кликати: хто знайде царівен, за того віддам будь-яку з них заміж. Жоден богатир не викликав. Цар зібрав волхвів, став у них випитувати: чи не знають, де його дочки? Але і ті відреклися від цієї справи.

Ось цар Ахрідей тугіше чималий час і наостанок почав знову просити бога, щоб дарував йому при старості спадкоємця, і роздав великі і щедрі милостині на бідних і по церквах і по монастирях. Бог почув молитву, дав йому сина, Івана-царевича. Іван-царевич ріс не по роках, а по годинах, так, як пшеничне тісто на опарі кисне, і коли прийшли його вчинені літа, то навчився різних наук. І провідав Іван-царевич, що були у нього дві сестри рідні, та ще й без вісті пропали, і надумав проситися у батька свого, у матері, щоб дозволили йому йти в далекі держави і провідати про сестер- прийшов до свого батька, і вклонився до землі , і став говорити:

- Милостивий батюшка! Я прийшов до тебе не бенкет бенкетувати, не порада радити, чи не міцну думу думати, а прийшов просити у тебе благословенія- хочу я йти в далекі держави і провідати про моїх люб`язних сестриця, що без вісті пропали!

- Ох ти гой єси, младой юнак Іван-царевич! - Сказав йому цар Ахрідей. - Куди тебе бог несе і в яку підеш ти сторону? Адже ти ще молодий і до дорожніх працям незвичний.

Але Іван-царевич просив так невідступно і зі сльозами, що батько не витримав - відпустив його. Царевич богу помолився, на все на чотири сторони вклонився, з батьком, з матір`ю попрощався і пішов один, як перст, без провідника.

Йде царевич шляхом-дорогою кілька місяців, і сталося йому в деякий час йти через густий, дрімучий ліс. Почув він осторонь великий шум, попрямував на той шум з великим поспішати і побачив, що б`ються між себе два лісовиків. Підійшов до них.

- Послухайте, - запитує, - за що ви б`єтеся? Скажіть-но мені, я вас помирю.

Відповідав йому один дідько:

- Добра людина! Суди, мабуть, нашу ссору- ось подивися, йшли ми двоє дорогою і знайшли капелюх-невидимку, чоботи-самохід і скатерь-самобранку: варто тільки розгорнути скатертину, негайно вистрибнуть з неї дванадцять добрих молодців та дванадцять червоних дівчат, принесуть різних страв і напоїв і почнуть пригощати. З цієї знахідки чоботи та капелюх беру я собі, а скатертину віддаю моєму товаріщу- а він хоче всім оволодіти і для того вступив зі мною в бійку.

- Добре, - сказав Іван-царевич, - я ваша справа розберу, тільки дайте і мені частку.

Лісовики погодилися. Тоді Іван-царевич сказав їм:

- Біжіть по цій дорозі щосили, і хто кого на трьох верстах випередить, тому й дістанеться вся знахідка.

Обидва лісовики з радістю побігли по вказаній дорозі, і скоро зовсім не врахували скрилісь- Іван-царевич надів на себе чоботи-самохід і капелюх-невидимку, скатертину-самобранку взяв під пахву і пішов далі. Коли лісовики повернулися назад, то не знайшли ні Івана-царевича, ні своїх знахідок і кинулися шукати його по лісі. Однак хоча і знаходили на царевича, але не могли його бачити, тому що на ньому була надіта капелюх-неведимка.

Уникайте даремно весь ліс, вони наостанок розійшлися по своїх местам- а Іван-царевич йшов кілька днів і побачив: стоїть на дорозі мала хатинка до лісу передом, а до нього задом- підійшов до неї і мовив:

- Хатинка, хатинка, стань до лісу задом, а до мене обернися передом.

Раптом хатинка обернулася до лісу задом, а до нього передом. Царевич увійшов в ізбушку- там на підлозі сиділа баба-яга, ноги в стелю впершись, і пряла вовну. Побачивши Івана-царевича, баба-яга сказала:

- Фу фу фу! Як доселева російського духу чутки не чувано, а нині російський дух на власні очі відбувається. Навіщо ти, добрий молодець Іван-царевич, сюди зайшов, волею або неволею? Я тут живу вже сорок років, а ніяка людина повз мене не походжав, що не проезжівал, ні звір не прорисківал, ні птах не пролетивала- а ти як сюди забрів?

- Ох ти, дурна стара баба! - У відповідь сказав Іван-царевич. - Ти передо мною, доброго молодця, напій-нагодуй, і в цьому випадку і питай.

Яга-баба негайно схопилася, зібрала на стіл, напоїла, нагодувала царевича і в лазні випарити і стала знову питати:

- Як ти сюди зайшов, добрий молодець, волею або неволею?

Відповідь тримав Іван-царевич:

- Скільки волею, а вдвічі того неволею. Іду я шукати моїх рідних сестричок Місяць і Звезду- а де їх знайти - сам не відаю.

- Добро, Іван-царевич! - Мовила баба-яга. - Молися богу і лягай спати: ранок вечора мудріший.

Царевич ліг спати і від дорожнього праці заснув міцно. Вранці, як тільки на дворі світати стало, яга-баба почала його будити:

- Добрий молодець! Пора тобі в дорогу йти.

Стало зрозуміло царевич, вмився, одягнувся, помолився, на всі чотири сторони вклонився і почав з ягою прощатися. Тоді яга-баба йому сказала:

- Що ж ти, царевич, зі мною прощаєшся, а не запитаєш, куди тобі треба - в яку сторонушку? Іди ти, добрий молодець, ось по цій доріженьці і побачиш в чистому полі палати белокаменние- в тих палатах живе твоя велика сестра Місяць. Тільки важко тобі взяти її, бо живе з нею нечистий дух-приходить він в палати ведмедем, а як увійде - негайно обертається людиною.

Царевич попрощався з ягою, надів на себе чоботи-самохід, і пішов дорогою. На третій день побачив він в чистому полі білокам`яні палати, покрився капелюхом-невидимкою і вступив в спальню до люб`язною своєї сестриці, прекрасну царівну Місяці. У той час царівна Місяць лежала на ліжку і опочівала міцним сном. Царевич підійшов до ліжка, почав її будити і скинув з себе капелюх-невідімку- царівна прокинулася:

- Хто ти такий і чого сюди прийшов?

- Люб`язна моя сестричка, прекрасна царівна Місяць! - Відповідав царевич. - Я твій брат єдиноутробний Іван-Царевич- приніс тобі челобитье від батюшки твого царя Ахрідея і від матінки твоєї Дар`ї: вони вельми по тобі і по сестриці Зірці журяться.

Прекрасна царівна Місяць негайно встала з ліжка і в сльозах почала обіймати царевіча- довгий час вони цілувалися, милувати, а після того царівна сказала:

- Люб`язний мій братик! Я дуже радію, що бачу тебе-але побоююся, щоб не прийшов Ведмідь і не з`їв би тебе.

- Чи не трощити про те, - мовив їй царевич, - я цього не боюся!

Скоро піднявся сильний вихор. Тоді прекрасна царівна сказала царевичу у великому страху:

- Люб`язний братик Іван-царевич! Скоро Ведмідь прібежіт- сховайся куди-небудь, не те з`їсть тебе.

- Не бійся! - Сказав їй царевич, потім надів на себе капелюх-невидимку і сіл на стілець. Ведмідь увійшов до кімнати і закричав людським голосом:

- Фу фу фу! Доселева російського духу чутки не чувано, разі не бачено, а нині і тут російським духом пахне.

- Ах, мій світ, - сказала Луна, - тобі соромно про те і говорить- звідки тут бути російському духу? Ти по Русі бігаєш і там російського духу набрался- так тобі і тут той же здається.

- Так чи не прийшов брат твій Іван-царевич? - Запитав Ведмідь. - Адже він давно вже народився.

- Я зроду брата не бачила і того, чи є у мене брат, не відаю. А що якби брат прийшов, адже ти б з`їв його?

- Ні, - відповідав Ведмідь, - я ніколи того не зроблю. Адже я знаю, що він тобі міль- а по тобі і мені милий.

- Поклянись раніше!

- Прошу, клянусь тобі, ніж сама хочеш.

- Коли так, - сказала царівна Місяць, - то брат мій тут і сидить біля тебе.

- Що ти! Як же я його не бачу? - Сказав Ведмідь, встав, вдарився об сиру землю і став такий молодець, що ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати, ні в казці сказати, і мовив:

- Іван Царевич! Чи не ховайся від мене-я для тебе не лиходій, нічого тобі зла не зроблю.

Тут царевич скинув з себе капелюх-невидимку і здався Медведю. Ведмідь розмовляв з царевичем ласкаво, пригощав його всякими стравами і напоями. Іван-царевич спробував того-іншого і каже Медведю:

- Чи не хочеш мого дорожнього страви і моїх напоїв покуштувати?

Розгорнув скатертину-самобранку - і негайно дванадцять молодців і дванадцять дівчат наставили на ту скатертину різних страв і напоїв і почали Івана-царевича, царівну Місяць і Ведмедя пригощати. Ведмідь здивувався такому дивовижному справі і запитував у Івана-царевича, звідки він взяв таку скатертину? Він про все йому розповів. Ось таким чином жив царевич у Медведя три місяці, а потім зібрався в дорогу і став питати про меншу свою сестру, царівну Зірку, де вона проживає.

- Вона живе не дуже далеко, - сказала царівна Місяць, - тільки, братик, не чаю, щоб ти її побачив, тому що живе вона з Морським Чудовиськом в мідному замку, а навколо того замку стоїть сторожа велика - все водяні черті- вони тебе вб`ють до смерті.

- Що робити! Хоч сам помру, а сестричку побачу.

Попрощався Іван-царевич з прекрасною царівною Місяцем і з Ведмедем, і пішов дорогою.

На другий день побачив він мідний замок, підійшов в воротам- біля воріт стоять два водяних риса, на плечах гармати тримають, нікого в замок не пропускають.

- Пропустіть мене, - сказав царевич, - адже я навмисне прийшов всіх вас з варти змінити.

- Ні, брат, обманюєш! Якщо хочеш, лізь через кам`яну стіну, а в ворота ходити не наказано. Так дивись, лізь обережніше: по той бік стіни підведені струни: якщо трохи до струни доторкнешся, то піде грім по всьому замку і по морю. Морське Чудовисько почує, вийде з моря і тебе жива не залишить!

Царевич нічого не боявся, і поліз в чоботях-самохід через кам`яну стену- не зачепив за струни ні рукою, ні ногою, тільки сукнею злегка зачепив - і в ту ж хвилину пролунав великий грім по всьому замку. Царевич увійшов з поспішає до палати, знайшов чудову царівну Зірку в ліжку і розбудив її від міцного сну. Вона прокинулася і закричала:

- Хто ти і навіщо прийшов?

- Люб`язна сестриця, прекрасна царівна Зірка! - Відповідав царевич. - Я твій брат рідний Іван-царевич, приніс тобі челобитье від батюшки твого царя Ахрідея і від матінки твоєї цариці Дарьі- вона вельми по тобі журяться.

Прекрасна царівна Зірка встала з ліжка, почала його цілувати, милувати і потім каже:

- Люб`язний братик, сховайся куди-небудь! Скоро прийде сюди Морське Чудовисько і як тебе побачить - негайно з`їсть.

- Чи не трощити, - мовив царевич, - я не боюся!

Одягнув на себе капелюх-невидимку і сіл на стілець. Увійшов Морське Чудовисько і закричав людським голосом:

- Фу фу фу! Доселева російського духу чутки не чувано, разі не бачено, а нині і тут російським духом пахне. Хто у тебе, царівна, в гостях?

- Ах, мій світ, - відповідала царівна Зірка, - кому у мене бути? Так російська і зайти сюди не може. Сам ти по Русі бігаєш, набрався там російського духу, так він тобі і тут відчувається!

- Повно, чи не прийшов брат твій Іван-царевич? Адже він давно вже народився.

- Я зроду ніякого брата не бачила, і чи є у мене брат - і того не відаю. А що якщо б Івану-царевичу сталося зайти сюди, адже ти б з`їв його?

- Ні, - відповідав Чудовисько, - я ніколи того не зроблю. За що я його з`їм? Адже він мені нічого поганого не зробив. Знаю й те, що він тобі міль- а по тобі і мені милий.

- Ні, я по тих пір не повірю, поки ти клятви не даси.

- Прошу! Клянусь тобі всім, чим сама хочеш.

- Коли так, - мовила царівна Зірка, - то брат мій тут і сидить проти тебе.

- Що ти брешеш? - Сказав Морське Чудо. - Як же я його не бачу?

- Він, право, тут! - Відповідала Зірка. Тоді Чудовисько вдарився об сиру землю і став такий молодець, що ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати, ні в казці сказати, і закричав:

- Іван-царевич, що не ховайся! Я тобі не лиходій, нічого поганого не зроблю і завжди радий тебе гостем бачити.

Царевич скинув з себе капелюх-невидимку і здався Чудовиську. Чудовисько розмовляв з ним ласкаво, пригощав всякими питьями і стравами. Царевич спробував того-іншого і каже Чудовиську:

- Чи не хочеш ти мого дорожнього страви і моїх напоїв покуштувати?

Розгорнув скатертину-самобранку - і негайно дванадцять молодців і дванадцять дівчат наставили на ту скатертину різних страв і напоїв і почали Івана-царевича, царівну Зірку і Морське Чудо пригощати. Чудо здивувався тій скатертині, і питав у Івана-царевича, де він взяв її. Іван-царевич про все йому розповів, і коли вони напилися і наїлися, то царевич звернув свою скатертину, і стали вони веселитися, всякими забавами потішатися. Прожив царевич у менший сестри своєї поблизу року. Коли Чудовиська не було вдома, став він говорити царівну Зірці, щоб вона пішла з ним до батька до матері.

- Що ти, брате! - Відповідала вона, - Морське Чудо нажене нас, на люту смерть зрадить.

- Як же мені тебе і сестру нашу виручити?

- Якщо хочеш мене і сестру нашу виручити, то йди за тридев`ять земель, в тридесяте держава. Там є широка річка, через річку калиновий міст, під тим мостом живе двенадцатіглавий Змей- не пропускає він ні кінного, ні пішого, всіх пожирає. Кому вдасться вбити двенадцатіглавого змія, за того Цар-дівиця заміж вийдет- а з її допомогою можна і мене і сестру виручити.

Царевич вислухав ці мови, попрощався з сестрою і пішов за тридев`ять земель.

Він надів чоботи-самохід і в три дні встиг до Калинового мосту. Зайшов в кузню і звелів скувати собі меч-кладенец і палицю бойову в сорок пуд- ковалі скували йому і меч і палицю. Царевич заплатив за роботу і пішов до мосту зі змієм битися. Змій негайно вибіг, кинувся на царевича - хоче зовсім проковтнути його-але царевич пріостерегся, махнув палицею і за один раз відсік змію три голови. Змій знову на нього кинувся, царевич вдруге вдарив його палицею і збив шість голів. Тут змій випустив з себе полум`я вогненне - хоче спалити царевіча- царевич швидко ухилився, вдарив змія мечем і розсік його надвоє, потім наклав багаття дров, запалив і поклав все зміїні голови і тулуб на вогонь, а сам пішов через міст на іншу сторону.

Бачить він - вилетіло з міським воріт дванадцять голубіц- прилетіли вони до Калинового мосту, вдарилися об сиру землю і стали шляхетними дівчатами. Роздяглися червоні дівиці догола і стали купаться- а царевич надів капелюх-невидимку, милується на їх красу і чекає, що після буде. Дівиці викуповувалися і оделісь- Іван-царевич скинув з себе капелюх, підійшов до них, вклонився і сказав:

- Чесні дівиці, скажіть мені, хто цим царством володіє?

- Цим царством володіє прекрасна Цар-девіца- а ти, добрий молодець, як сюди зайшов?

- Я прийшов через калиновий міст, - відповідав царевич, - і по ту сторону вбив змія про дванадцять голів.

Тільки вимовив він ці слова, як дванадцять дівчат підхопили його під руки і сказали:

- Якщо ти вбив двенадцатіглавого змія, то повинен бути нашим государем! - І повели його до Цар-дівицю. Цар-дівиця вийшла зустрічати царевича, брала його за білі руки, садила за столи дубові, за скатертини лайкою і розмовляла полюбовно- в той же день царевич з нею і одружився.

Минуло кілька днів після весілля, почав царевич просити свою дружину, щоб звільнила його сестер, царівен Місяць і Зірку. Цар-дівиця закричала сильним голосом:

- Приведіть до мене проклятого духу, що сидить в темному льосі.

Призводять до неї того заключенніка - зростанням превеликий, є страшний! Каже йому Цар-дівиця:

- Дістань і принеси сюди царівну Місяць та царівну Звезду- якщо співслужили мені цю службу - на волю тебе випущу, а не співслужили - навік тебе замкну в темному льосі.

Проклятий дух негайно помчав буйним вихором і незабаром приніс обох царевен- Цар-дівиця відпустила його на волю, царівну Місяць і царівну Зірку відправила до батька, до матері, а сама стала жити з Іваном-царевичем в любові і раді.