Нарешті доповіли царю, що у такого-то жебрака дідка є син Іван, який може сон розтлумачити і коня дістати. Цар наказав призвати його. Закликали Івана. Запитує його цар:
- Розсудить ти мій сон і дістанеш чи коня? Іван відповідає:
- Розкажи наперед, що за сон і який тобі кінь потрібен?
Цар каже:
- У минулу ніч привиділося мені, ніби у золотого кільця на моєму подвір`ї був прив`язаний кінь - що ні шерстинка, то Серебринки, а в лобі світлий місяць.
- Це не сон, а биль- бо минулої ночі на цьому коні приїжджав до тебе двенадцатіглавий змій і хотів царівну вкрасти.
- А чи можна дістати цього коня? Іван відповідає:
- Можна - тільки тоді, як мине мені п`ятнадцять років.
У той час було Івану тільки дванадцять годочков- цар взяв його до палацу, годував і напував до п`ятнадцяти.
Ось як минуло Івану п`ятнадцять років, сказав він царю:
- Давай, государ, мені коня, на якому можна б доїхати до того місця, де змій знаходиться.
Цар повів його в стайні й показав всіх своїх лошадей- тільки він не міг жодної вибрати за своєю силою і тяжкості: як накладе на яку кінь свою богатирську руку, та й впаде. І сказав він царю:
- Пусти мене в чисте поле пошукати собі під силу коня.
Цар його відпустив.
Іван селянський син три роки шукав, ніде не міг знайти. Йде зі сльозами назад до царя. Попадається йому назустріч дідок і запитує:
- Що ти, хлопче, плачеш?
Він йому на попит грубо відповідав, просто-напросто від себе прогнал- старий мовив:
- Дивись, малий, не пам`ятай мене.
Іван трохи відійшов від старого, подумав сам з собою: «За що я старого образив? Стари люди багато знають ». Вернувся, наздогнав старого, упав йому в ноги і сказав:
- Дідусь, прости мене, зі журби тебе образив. Я плачу ось про що: три роки ходив я по полю за різними табунів - ніде не міг знайти по собі коня.
Старий відповідає:
- Піди в таке-то село, там у мужичка на стайні стоїть кобила, а від тієї кобили народився паршивий жеребенок- ти візьми його й вигодувала: він тобі буде під силу.
Іван вклонився старому і пішов в село.
Приходить до мужику прямо в стайню, побачив кобилу з паршивим лошам і наклав на того лоша руку. Лоша нітрохи не поробіл- взяв він його у селянина, погодував кілька часу, приїхав до царя і розповів йому, як добув собі коня. Потім став сряжаться в гості до змію. Цар запитав:
- Скільки тобі, Іван селянський син, треба сили?
Відповідає Іван:
- На що мені твоя сила? Я один можу достать- хіба тільки для посилок дай людина шість.
Дав йому цар шість людина- ось вони зібралися і поїхали.
Довго чи недовго вони їхали - нікому не ведомо- відомо тільки те, що приїхали вони до вогненної річці, через річку міст лежить, а кругом річки величезний ліс. У тому лісі розкинули вони намет, дістали різних напоїв, почали пити, є, веселитися. Іван селянський син: каже товаришам:
- Давайте, хлопці, щоночі по черзі вартувати: чи не буде хто проїжджати через цю річку? І сталося так, хто ні піде з його товаришів караул тримати, всякий нап`ється з вечір п`яний і нічого не бачить.
Нарешті пішов вартувати Іван селянський син-дивиться: в саму опівночі їде через річку змій з трьома головами і подає голос:
- Не знав я ні сперечальника, ні наговорщіка: є хіба один сперечальник і наговорщік - Іван селянський син, та й того ворон в міхурі кісток не вносить!
Іван селянський син з-під мосту вискочив:
- Брешеш ти! Я тут.
- А якщо тут, то давай посперечаємося.
І виїхав змій проти Івана на коні, а Іван виступив піший, розмахнувся своєю шаблею і зрубав змію все три голови, а коня собі взяв і прив`язав у шатра.
На другу ніч Іван селянський син убив шестиглавий змія, на третю ніч девятиглавое і покидав їх у вогняну річку. А як пішов вартувати на четверту ніч, то приїхав до нього двенадцатігла-вий змій і став говорити гнівно:
- Хто такий Іван селянський син? Зараз виходь до мене! Навіщо побив моїх синів?
Іван селянський син виступив і сказав:
- Дозволь мені наперед сходити до свого шатру- а після битися будемо.
- Добре, йди!
Іван побіг до товаришів:
- Ну, хлопці, ось вам таз, дивіться в нього-коли він сповнений наллється крові, приїжджайте до мене.
Вернувся і став проти змія, і коли вони розійшлися і вдарилися, то Іван з першого разу зрубав у змія чотири голови, а сам по коліна в землю ушел- вдруге розійшлися - Іван три голови зрубав, а сам по пояс у землю ушел- втретє разошлісь- ще три голови відсік, сам по груди ушел- нарешті одну зрубав - по шию пішов. Тоді тільки згадали про нього товариші, подивилися в таз і побачили, що кров через край льется- прибігли і зрубали у змія останню голову, а Івана з землі витягли. Іван селянський син узяв зміїного коня і повів до намету.
Ось минула ніч, настає ранок-почали добрі молодці пити, є, веселитися. Іван селянський син встав від веселощів і сказав своїм товаришам:
- Ви, хлопці, мене почекайте! -а сам звернувся котом, пішов по мосту через вогняну річку, прийшов в той будинок, де змії жили, і став дружити з тамтешніми кішками. А в цілому будинку залишилося в живих тільки сама змеіха та три її снохі- сидять вони в світлиці і говорили одна одній:
- Як би нам лиходія Івана селянського сина згубити?
Мала невістка каже:
- Куди б не поїхав Іван селянський син, зроблю на шляху голод, а сама оборочусь яблоней- як він з`їсть яблучко, зараз розірве його!
Середня сказала:
- А я на шляху їх зроблю спрагу і оборочусь колодцем- нехай спробує випити!
Старша сказала:
- А я наведу сон, а сама зроблюсь кроватью- якщо Іван селянський син ляже, то зараз помре!
Нарешті сама свекруха сказала:
- А я Роззявлю пащу свою від землі до неба і всіх їх пожру!
Іван селянський син вислухав усе, що вони говорили, вийшов з кімнати, перекинувся людиною і прийшов до своїх-товаришам:
- Ну, хлопці, сряжайтесь в путь! Зібралися, поїхали в шлях, і в перший раз на шляху
зробився страшний голод, так що нічого було перекусіть- бачать вони - варто яблоня- товариші Іванови хотіли нарвати яблук, але Іван не велів.
- Це, - каже - не яблуня! -і Почав її рубіть- з яблуні кров пішла. Вдруге напала на них жажда- Іван побачив колодязь, не велів пити, почав його рубати - з колодязя кров потекла. Втретє напав на них сон-стоїть на дорозі ліжко, Іван і її порубав. Під`їжджають вони до пащі, роззявленою від землі до неба- що робити? Надумали з розльоту через пащу скакати. Ніхто не міг перескочіть- тільки перескочив один Іван селянський син: виніс його з біди чудовий кінь - що ні шерстинка, то Серебринки, а в лобі світлий місяць.
Приїхав він до однієї реке- у тій річки стоїть хатинка. Тут трапляється йому назустріч мужичок сам з перст, вуса на сім верст і каже йому:
- Віддай мені коня- а коли не віддаси честю, то насілкой візьму!
Відповідає Іван:
- Відійди від мене, проклятий гад, покудова тебе конем не розчавив!
Мужичок сам з перст, вуса на сім верст збив його додолу, сів на коня і поїхав. Входить Іван в избенки і сильно про коні тужить. У тій избенке лежить на печі безногий-безрукий і каже Івану:
- Послухай, добрий молодець - не знаю, як тебе по імені назвать- навіщо ти зв`язувався з ним боротися. Я не такий собі був богатир, як ти-та й то він у мене і руки і ноги з`їв!
- За що?
- А за те, що я у нього на столі хліб поїв! Іван почав питати, як би тому коня дістати? Каже йому безногий-безрукий:
- Іди на таку-то річку, зніми перевіз, три роки перевозив, ні з кого грошей не бери- хіба тоді дістанеш!
Іван селянський син вклонився йому, пішов на річку, зняв перевіз і цілих три роки перевозив безгрошової. Одного разу трапилося йому перевозити трьох старичків, вони дають йому грошей, він не бере.
- Скажи, добрий молодець, чому ти грошей не береш?
Він відповідає:
- За обіцянки.
- По якому?
- У мене єхидний людина коня отбіл- так мене добрі люди навчили, щоб я перевіз зняв так три роки ні з кого грошей не брав.
Старички сказали:
- Мабуть, Іван селянський син, ми готові тобі прислужитися - твого коня дістати.
- Допоможіть, родимі!
Старички були не прості люди: це був студії-нець, Обжора і чаклун. Чаклун вийшов на берег, намалював на піску човен і каже:
- Ну, братці, бачите ви цей човен?
- Бачимо!
- Сідайте в неї.
Сіли всі четверо в цей човен. Каже чаклун:
- Ну, легка човник, співслужив мені службу, як раніше служила.
Раптом човен піднялася по повітрю і миттю, немов стріла, з лука пущена, привезла їх до великої кам`янистій горі. У тій гори будинок стоїть, а в будинку живе сам з перст, а вуса на сім верст. Послали старі Івана коня питати. Іван почав коня просіть- мужичок сам з перст, вуса на сім верст сказав йому:
- Вкрадено у царя дочка і привези до мене, тоді віддам коня.
Іван сказав про те своїм товаришам, і негайно вони його залишили, а самі до царя вирушили. Пріезжают- цар дізнався, нащо вони приїхали, і наказав слугам баню топити, до червоного загострити: нехай де задихнуться! Після попросив гостей в баню: вони подякували і пішли. Чаклун велів наперед Студенцов йти. Студенець зійшов в баню і прохладіл- ось вони вимилися, випарити і пішли до царя. Цар наказав великий обід подавать- безліч всяких страв на стіл було подано. Обжора взявся і все поїв. Вночі зібралися гості потихеньку, вкрали царівну, привезли до мужику сам з перст, вуса на сім верст- царівну йому віддавали, а коня виручали.
Іван селянський син вклонився стареньким, сів на коня і поїхав до царя. Їхав, їхав, зупинився в чистому полі відпочити, розбив намет і ліг спочити тримати. Прокинувся, хвать - біля нього царівна лежить. Він зрадів, почав її питати:
- Як сюди потрапила? Царівна сказала:
- Я повернулася булавкою та в твій комір .воткнулась.
В ту ж хвилину повернулася вона знову булавкою- Іван селянський син встромив її в комір і поїхав далі. Приїжджає до царю- цар побачив дивовижного коня, приймає доброго молодця з честю і розповідає, як у нього дочка вкрали. Іван каже:
- Не горюй, государ! Я її назад привіз. Вийшов в іншу кімнату- царівна повернулася красною дівицею. Іван взяв її за руку і привів до царя. Цар ще більше зрадів, узяв собі коня, а дочка віддав замуж- за Івана селянського сина. Іван і понині живе з молодою дружиною.
Поділися в соц. мережах:
Самовар іван іванич
Читати російську народну казку "безногий і безрукий богатирі"