Тільки й знала - як би поцупити яєчко або курчати. А миша точить і точить зерно, готує борошно на весь рік.
Ось снігом все замело, а у щура поїсти нічого. Приходить вона до миші, просить в борг борошна. Дала їй миша борошна.
Весна підійшла. У миші вся мука вивелася. Пішла миша з щури борг питати.
Схопила щур миша за хвіст, багато горя тієї дісталося: побила вона миша в прах.
Подає миша на щура прохання до суду. Зібралися звірі й птахи, почали судити.
Щур схитрувала - всіх перепою: птахів і куниць, ведмедів і лисиць.
Орел головним суддею був. Вийшов орел, прочитав вирок: залишити прохання миші без наслідків. А миша жвава була. Бачить, що неправильно присудив орел в щурячі користь. Дочекалася, коли орел сп`яну заснув, взяла і підгризли йому крильця. Поїхав мужик рано вранці нарубати лісочку, топити грубку. І, ось тобі, наїхав на п`яних зверюжін. Злякався, повертає коней назад. А орел каже:
- Стривай, мужичок, не поспішай, тому повернися, візьми мене з собою! Годуй-пої, поки не одужаю, - я тобі віддячу.
Мужик рік орла годував. Виправилися у орла крила. Він говорить:
- Полетимо тепер до мене!
Підхопив мужика, і полетіли вони до орла. Мужик в гостях у орла рік був. Пив, їв, гуляв як пройшов рік, не бачив.
Ось збирається він додому. Дає йому орел берестяної коробочок.
- Візьми, - каже. - Тільки не відкривай, поки додому не прийдеш.
Йшов-йшов мужик і думає: "Що ж це за коробочок такий? Дай-но я подивлюся, що в ньому".
Відкрив він коробочок. Посипалися звідти будинку та комори, лавки - повні товару. Ніяк він не закриє цей коробочок.
Скрізь, де тільки взявся чаклун. каже:
- Віддай мені те, чого вдома не знаєш, а я тобі допоможу.
Мужик подумав: "Все-то я вдома знаю. Не буду отак боятися".
Ну і погодився віддати те, чого вдома не знає. Чаклун договір написав. Будинки, комори і лавки в коробочок склав.
Прийшов мужик додому, дивиться - дружина його сина народила.
Мужик занудьгував, весел з тих пір ніколи не бував. Поклав договір в скриню, на саме дно, і нікому про нього не сказав.
Живуть вони, поживають, син з матір`ю нічого не знають. Коробочок відкрили, комор набудували. А мужик все невеселий.
Ось зрівнялося Івану двадцять два роки. Поліз він якось в скриню і побачив договір.
- Що це? - Запитує він батька. Мужик йому все розповів.
- Ех, тату, - каже Іван - давно б мені треба було сказати! Ну, не гнівайся! Піду я твій борг платити.
Йшов-йшов, зайшов в ліс дрімучий. Там стоїть будинок премогучій, кругом по балясин людськими головами обнесений, шкірами людськими обвішаний. Є Іван до чаклуна. Чаклун говорить:
- Давно, давно пора, Іван - мужицький син, батьків борг заплатити, мені послужити! Іди на кухню відпочивати. А завтра за роботу.
Пішов Іван на кухню. А у чаклуна в кухарок красуня дівчина, була. І Іван собою красень. Полюбилися вони одне одному. Розповів Іван, звідки він і навіщо прийшов. Красуня дівчина каже:
- Кепські твої справи Іван - мужицький син! Хоче тебе господар погубити - життя позбавити. Бачиш посеред двору колоду? Велить він тобі завтра її поколоти, порубати, в стіс дрова скласти.
- Те для мене марна справа! - Відповідає Іван. - Силою мене батько з матір`ю не образили.
- Чи не хвалися завчасно, Іван - мужицький син! Колода та не проста. Тут не сила, а вправність потрібна. Дерева, що навколо колоди стоять, такими, як ти, молодцями були. Станеш завтра колоду рубати, побачиш на комле маленький сучочек. Бий по тому сучку сокирою. Промахнешся - на себе нарікай. Ось велить на інший день чаклун Івану колоду поколоти, порубати, в стіс дрова скласти. Бере Іван в руки сокиру. Розмахнувся в усі плече і вдарив по колоді.
Колода як лежала, так і лежить. А сам він у землю ніби корінням вріс.
Розмахнувся Іван по другому разу. Сильніше, ніж колись вдарив.
Колода як лежала, так і лежить. А сам він по пояс дубовою корою одягнувся.
Тут злякався Іван. Згадав, що кухарка йому говорила. Примітив на комле маленький сучочек. Націлився в нього, потрапив сокирою.
Загриміла колода, на поліна розвалилася. Поліна самі в стіс склалися. Спали з Івана чари.
Приходить він до чаклуна, доповідає: виконав наказ.
Вийшов чаклун у двір. Подивився - правда. Злоба його взяла, однак виду не показує.
- Ну що ж, каже, - спасибі за службу, Іван - мужицький син. Іди на кухню відпочивати. Завтра будеш мені неезженого коня об`їжджати.
Приходить Іван на кухню, сміється.
- Це, - каже, - для мене справа пусте, коня об`їжджати.
- Чи не хвалися, Іван, завчасно, - каже кухарка. - Хоче тебе господар погубити, життя позбавити. Кінь-то не простий буде. Дам я тобі три пуди залізних прутів. Коли стане кінь підніматися догори, бий ти його тими прутами між вух, скільки сил у тебе вистачить.
Ось ранок підвели Івану неезженого жеребця. Це сам чаклун конем обернувся. Сів Іван верхом, піднявся кінь вище лісів, трохи нижче хмар. Хоче Івана на землю скинути. А Іван до нього міцніше притискається, ногами боки тисне, залізними прутами між вух б`є.
Бив доти, поки кінь на землю не опустився. Прив`язав Іван коня біля під`їзду. Приходить до чаклуна. А той уже обернувся людиною, лежить в ліжку, охає:
- Послужив ти мені добре і на цей раз, Іван - мужицький син. Ну, виконай ще мій наказ: викупайся завтра вранці в моїй лазні.
Приходить Іван на кухню, розповідає служниці, сміється.
- Хіба це робота, - каже, - в лазні викупатися?
Та відповідає:
- Погано тобі завтра буде, Іван - мужицький син!
Хоче господар тебе живцем засмажити, шкіру здерти, голову на балясину повісити. Ну, лягай спати, ранок вечора мудріший.
Спекла вона вночі пампушку-говорушку. Посадила в баню. А сама з Іваном бігти.
Наказує чаклун на ранок слугам баню топити, до червоного розжарити.
Приходить запитує:
- Як, Іван - Мужицький син, хороша лазня?
А пампушка-говорушка Івановим голосом відповідає:
- Баня не шкребти,
Три роки не топлена,
Зуб на зуб не попадає.
Розсердився чаклун на слуг, що погано баню топлять. Велів ще дров підкласти.
Приходить знову, запитує:
- Як, Іван - мужицький син, хороша моя баня?
А пампушка-говорушка відповідає:
- Баня не шкребти, Три роки не топлена, Зуб на зуб не потрапляє.
Взявся чаклун сам баню топити. Всі дрова попалив. запитує:
Пампушка-говорушка відповідає:
- Баня не шкребти, Три роки не топлена, Зуб на зуб не потрапляє.
Відкрив чаклун двері, а там пампушка-говорушка. Спохватився - кухарки немає.
Споряджає чаклун погоню. Чує красуня дівчина, що гонитва близько, обернулася вона свинею, а Івана пастухом зробила. Підбігає гонитва:
- Тут Іван - мужицький син не проходив?
Пастух відповідає:
- Ні, нікого не було.
Повернулася погоня ні з чим. Чаклун запитує:
- Нікого не бачили?
- Немає нікого. Тільки пастуха зі свинею зустріли.
- Це вони самі і були!
Чує красуня дівчина, що наганяють. Зробила вона Івана конем, а сама обернулася реп`яхом. Повертається погоня ні з чим. Чаклун запитує:
- Що ж, нікого не бачили?
- Немає нікого. Тільки кінь ходить, а на хвості у нього реп`ях.
- Ах, це вони самі!
Побіг чаклун сам. Біжить - земля тремтить. Чує красуня дівчина - наганяють. Обернулася вона морем, а Івана селезнем зробила. Став чаклун воду пити, щоб море осушити. А селезень крякає:
- Щоб ти лопнув! Щоб ти лопнув!
Так воно і сталося: лопнув чаклун і здох. Прибіг Іван - мужицький син зі своєю нареченою додому, до батька-матері. Весілля зіграли. Стали жити-поживати.
Все у них добре. Листи мені пишуть, тільки я щось тих листів не отримую.
Поділися в соц. мережах:
Самовар іван іванич
Читати російську народну казку "пан гавкає в церкви"