Читати російську народну казку "з страшних оповідань: служивий і чаклун-мрець"

Відпросився солдатів у відпустку - батьківщину провідати, батьків побачити, і пішов в дорогу. День йшов, інший йшов, на третій забрів в дрімучий ліс. Де тут ночувати? Побачив - на узліссі дві хати стоять, зайшов в крайню і застав удома одну стару.

- Здрастуй, бабуся!

- Здрастуй, служівенькой!

- Пусти мене ніч переспати.

- Іди, тільки тобі тут неспокійно буде.

- Що? Алі тісно у вас? Це, бабуся, нічого-солдату трохи місця треба: де-небудь в куточок ляжу, аби лише не на дворі!

- Не те, служівенькой! На гріх прийшов ти ...

- На який гріх?

- А ось на який: в сусідній хаті помер недавно старий - великий колдун- і таперіча щоночі нишпорить він по чужих хатах та людей їсть.



- Е, бабуся, бог не видасть, свиня не з`їсть.

Солдат роздягнувся, повечеряв і поліз на полаті- ліг відпочивати, а біля себе тесак поклав. Рівно о дванадцятій годині потрапляли усіх втікачів, а розчинилися всі двері-входить в хату небіжчик в білому савані і кинувся на стару.

- Ти, клятий, навіщо сюди? - Закричав на нього солдат. Чаклун залишив стару, скочив на піл і давай з солдатом возитися. Той його тесаком, рубав-рубав, всі пальці на руках повідбивав, а все не може видужати. Міцно вони зчепилися, і обидва з полу на підлогу гримнули: чаклун під низ, а солдат наверх попал- схопив солдат його за бороду і до тих пір пригощав тесаком, поки півень не заспівали. В ту саму хвилину чаклун омертвів: лежить, не рушить, немов дерев`яна колода.

Солдат витягнув його на двір і кинув до криниці - головою вниз, ногами догори. Глядь: на ногах у чаклуна славні нові чоботи, цвяхами вбиті, дьогтем змащені!

- Ех, шкода, так задарма пропадуть, - думає солдат, - дай-но я зніму їх!

Зняв з мертвого чоботи і вернувся в хату.

- Ах, батюшка служівенькой, - каже баба, - навіщо ти з нього чоботи зняв?

- Дак неужлі ж на ньому залишити? Ти дивись: які чоботи-то! Кому не треба - карбованця сріблом даст- а я ж людина похідний, мені вони дуже знадобляться!

На інший день попрощався солдатів з господинею і пішов далі-тільки з того самого дня - куди він не зайде на нічліг, рівно о дванадцятій годині ночі є під вікно чаклун і вимагає своїх чобіт.

- Я, - загрожує, - від тебе ніде не полишу: всю дорогу з тобою пройду, на батьківщині не дам відпочинку, на службі замучили!

Чи не витримав солдат:

- Так що тобі, проклятий, треба?

- Подай мої чоботи!

Солдат кинув у вікно чоботи:

- На, відчепися від мене, нечиста сила!

Чаклун підхопив свої чоботи, свиснув і з очей зник.