Читати російську народну казку "морський цар і василина премудра"

Відео: Морський цар і Василиса премудра

За тридев`ять земель, в тридесятому державі жив-був цар з царіцею- дітей у них не було. Поїхав цар по чужих землях, по далеких сторонам, довгий час додому не бивал- на ту пору народила йому цариця сина, Івана-царевича, а цар про те і не відає.

Став він вирушити в свою державу, став під`їжджати до своєї землі, а день-то був спекотний-жаркий, сонце так і пекло! І напала на нього спрага велікая- що ні дати, тільки б води випити! Озирнувся довкола і бачить неподалік велике озеро-під`їхав до озера, зліз з коня, приліг на землю і давай ковтати студену воду. П`є і не чує беди- а цар морський вхопив його за бороду.

- Пусти! - Просить цар.

- Чи не пущу, не смій пити без мого відома!

- Який хочеш бери відкуп - тільки відпусти!

- Давай те, чого вдома не знаєш.

Цар подумав-подумав ... Чого він вдома не знає? Здається, все знає, все йому відомо, - і погодився. Спробував - бороду ніхто не держіт- встав з землі, сів на коня і поїхав геть.

Ось приїжджає додому, цариця зустрічає його з царевичем, така радостная- а він як дізнався про своє миле дітище, так і залився гіркими сльозами. Розповів царівну, як і що з ним було, поплакали разом, але ж робити нема чого, сльозами справи не поправити.

Стали вони жити по-старому- а царевич росте собі так зростає, немов тісто на опарі - не по днях, а по годинах, - і виріс великий.

"Скільки не тримати при собі, - думає цар, а віддавати треба: справа неминучий!" Взяв Івана-царевича за руку, привів прямо до озера.

- Пошукай тут, - каже, - мій перстень- я ненароком вчора обороняли.

Залишив одного царевича, а сам повернув додому.

Став царевич шукати перстень, йде по березі, і попадається йому назустріч старенька.

- Куди йдеш, Іван-царевич?

- Відчепись, що не докучай, стара відьма! І без тебе прикро.

- Ну, залишайся з богом!

І пішла бабуся в сторону.

А Іван-царевич пораздумав: "За що вилаяв я стару?" Дай роблю її- старі люди хитрі і догадливі! Авось що і добре скаже ". І став перевертати стареньку:

- Вернися, бабуся, так прости моє слово дурне! Адже я з досади вимовив: змусив мене батько перстень шукати, ходжу-виглядаю, а персня немає як немає!

- Не за перснем ти тут: віддав тебе батько морському царю- вийде морський цар і візьме тебе з собою в підводне царство.

Гірко заплакав царевич.

- Не сумуй, Іван-царевич! Буде і на твоїй вулиці свято-тільки слухайся мене, стару. Спираючись геть за той кущ смородини і причаївся тихохонько. Прилетять сюди дванадцять голубка - все красних дівиць, а слідом за ними і трінадцатая- стануть в озері купаться- а ти тим часом забрав у останньої сорочку і досі не віддавай, поки не подарує вона тобі свого колечка. Якщо не зумієш цього зробити, ти загинув навекі- у морського царя колом всього палацу коштує частокіл високий, на цілі на десять верст, і на кожній спиці по голові воткнуто- тільки одна порожня, чи не догоди на неї потрапити!

Іван-царевич подякував стареньку, сховався за смородиновий кущ і чекає пори-часу.

Раптом прилітають дванадцять голубіц- вдарилися об сиру землю і обернулися шляхетними дівчатами, все до єдиної краси невимовної: ні вигадати, ні взгадать, ні пером написати! Поскідалі сукні і пустилися в озеро: грають, хлюпочуться, сміються, пісні співають.

Слідом за ними прилетіла і тринадцята голубіца- вдарилась об сиру землю, обернулася красивою дівчиною, скинула з білого тіла сорочку і пішла купаться- і була вона всіх гоже, всіх красивіше!

Довго Іван-царевич не міг відвести очей своїх, довго на неї задивлявся та пригадував, що говорила йому стара, підкрався тихенько і забрав сорочку.

Вийшла з води красна дівиця, кинулася - немає сорочки, забрав хтось то- кинулися всі шукати: шукали, шукали - не бачити ніде.

- Не шукайте, милі сестрички! Летіть додому-я сама винна - недогледіла, сама і відповідати буду.

Сестрички - червоні дівиці вдарилися об сиру землю, стали голубка, змахнули крилами і полетіли геть. Залишилася одна дівчина, озирнулася кругом і промовила:

- Хто б не був такий, у кого моя сорочка, виходь сюди-коли стара людина - будеш мені рідний батюшка, коли середніх років - будеш братик улюблений, коли рівня мені - будеш милий друг!

Тільки сказала останнє слово, здався Іван-царевич. Подала вона йому золоту каблучку і каже:

- Ах, Іван-царевич! Що давно не приходив? Морський цар на тебе гнівається. Ось шлях, що веде в підводне царство- іди по ній сміливо! Там і мене найдешь- адже я дочка морського царя, Василиса Премудра.

Обернулася Василиса Премудра голубкою і полетіла від царевича.

А Іван-царевич вирушив в підводне царство- бачить - і там світло такої ж, як у нас-і там поля, і луки, і гаї зелені, і сонечко гріє.

Приходить він до морського царя. Закричав на нього морської цар:

- Що так довго не бував? За вину свою оце тобі служба: є у мене пустка на тридцять верст у довжину і стрибав поперек - одні рови, байраки та кам`яний острів! Щоб до завтра було там як долоня гладко, і була б жито посіяна, і виросла б до раннього ранку така висока, щоб в ній галка могла сховатися. Якщо того не зробиш - голова твоя з плечей геть!

Йде Іван-царевич від морського царя, сам сльозами обливається. Побачила його в вікно зі свого терема високого Василиса Премудра і питає:

- Здрастуй, Іван-царевич! Що сльозами обливаєшся?

- Як же мені не плакати? - Відповідає царевич. - Змусив мене цар морський за одну ніч зрівняти рови, байраки і кам`яний острів і засіяти житом, щоб до ранку сну виросла і могла в ній галка сховатися.

- Це не біда, біда попереду буде. Лягай з богом спати- ранок вечора мудріший, все буде готово!

Ліг спати Іван-царевич, а Василина Премудра вийшла на ганок і крикнула гучним голосом:

- Гей ви, слуги мої вірні! Рівняйте-ка рови глибокі, зносити кам`яний острів, засівати житом колосистої, щоб до ранку достигло.

Прокинувся на зорі Іван-царевич, глянув - все готово: немає ні ровів, ні байраків, варто поле як долоня гладке, і красується на ньому жито - настільки висока, що галка Схоронитися.

Пішов до морського царя з доповіддю.

- Спасибі тобі, - каже морський цар, - що зумів службу послужити. Ось тобі інша робота: є у мене триста Скирда, в кожному скирту по триста копиць - все пшениця белоярая- обмолоту мені до завтра всю пшеницю чисто-начисто, до єдиного зернятка, а Скирдов не суши і снопів не розбивати. Якщо не зробиш - голова твоя з плечей геть!

- Слухаю, ваша величність! - Сказав Іван-Царевич- знову йде по двору та сльозами обливається.

- Про що гірко плачеш? - Питає його Василина Премудра.

- Як же мені не плакати? Наказав мені цар морський за одну ніч все скирти обмолотити, зерна не зронити, а Скирдов не ламати і снопів не розбивати.

- Це не біда, біда попереду буде! Лягай спати з богом ранок вечора мудріший.

Царевич ліг спати, а Василина Премудра вийшла на ганок і закричала сильним голосом:

- Гей ви, мурахи повзучі! Скільки вас на білому світі не є - все повзіть сюди і повиберіте зерно з батюшкіних Скирдов чисто-начисто.

Вранці кличе морський цар Іван-царевича:

- Співслужив чи службу?

- Співслужив, ваша величність!

- Підемо подивимося.

Прийшли на тік - все скирти стоять недоторкані, прийшли до засіків - все засіки повнісінькі зерном.

- Спасибі тобі, брат! - Сказав морський цар. - Зроби мені ще церква з чистого воску, щоб до світанку була готова: це буде твоя остання служба.

Знову йде Іван-царевич по двору і сльозами вмивається.

- Про що гірко плачеш? - Питає його з високого терема Василина Премудра.

- Як мені не плакати, доброму молодцю? Наказав морської цар за одну ніч зробити церкву з чистого воску.

- Ну, це ще не біда, біда попереду буде. Лягай спати- ранок вечора мудріший.

Царевич ліг спати, а Василина Премудра вийшла на ганок і закричала сильним голосом:

- Гей ви, бджоли працьовиті! Скільки вас на білому світі ні їсти, все летите сюди і зліпіть з чистого воску церкву божу, щоб до ранку була готова.

Вранці встав Іван-царевич, глянув - стоїть церква з чистого воску, і пішов до морського царя з до-хладом.

- Спасибі тобі, Іван-царевич! Яких слуг у мене не було, ніхто не зумів так догодити, як ти. Будь же за то моїм спадкоємцем, всього царства оберегателем- вибирай собі будь-яку з тринадцяти доньок моїх в дружини.

Іван-царевич вибрав Василину Премудрую- негайно їх повінчали і на радощах бенкетували цілих три дні.

Ні багато ні мало пройшло часу, знудьгувався Іван-царевич по своїх батьків, захотілося йому на святу Русь.

- Що так сумний, Іван-царевич?

- Ах, Василиса Премудра, стало сумно за батьком, за матір`ю, захотілося па святу Русь.

- Ось ця біда прийшла! Якщо підемо ми, буде за нами погоня велікая- морської цар розгнівається і зрадить нас смерті. Треба примудряються!

Плюнула Василиса Премудра в трьох кутах, замкнула двері в своєму теремі і побігла з Іваном-царевичем на святу Русь.

На інший день ранёхонько приходять послані від морського царя - молодих піднімати, до палацу до царя кликати. Стукають у двері:

- Прокинься, Прокинься! Вас батюшка кличе.

- Ще рано, ми не виспалися: приходьте після! - Відповідає одна слинка.

Ось послані пішли, почекати годину-другу і знову стукають:

- Чи не час-час спати, пора-час вставати!

- Стривайте трохи: встанемо, одягнемо! - Відповідає інша слинка.

Втретє приходять послані:

- Цар-де морський гнівається, навіщо так довго вони прохолоджуються.

- Зараз будемо! - Відповідає третя слинка.

Почекали-почекали послані і давай знову стукати: немає відгуку, немає відкликання! Виламали двері, а в теремі порожньо.

Доповіли цареві, що молоді убежалі- озлобився він і послав за ними погоню велику.

А Василина Премудра з Іваном-царевичем вже далеко-далеко! Скачуть на хортів конях без зупинки, без роздиху.

- Ну-ка, Іван-царевич, припади до сирої землі та послухай, чи немає погоні від морського царя?

Іван-царевич зіскочив з коня, припав вухом до сирої землі і каже:

- Чую я людську молвь і кінський топ!

- Це за нами женуть! - Сказала Василина Премудра і негайно звернула коней зеленим лугом, Івана-царевича - старим пастухом, а сама стала миррою овечки.

Наїжджає гонитва:

- Гей, дідок! Чи не бачив ти - не проскакав тут добрий молодець з красною дівицею?

- Ні, люди добрі, не бачив, - відповідає Іван-царевич, - сорок років, як пасу на це місці, - жодна птиця мимо не пролётивала, жоден звір мимо не прорисківал!

Вернулася погоня назад:

- Ваша царська величність! Нікого в шляху не наїхали, бачили тільки: пастух овечку пасе.

- Що ж не хапали? Адже це вони були! - Закричав морський цар і послав нову погоню.

А Іван-царевич з Василиною Премудрості давним-давно скачуть на хортів конях.

- Ну, Іван-царевич, припади до сирої землі та послухай, чи немає погоні від морського царя?

Іван-царевич зліз з коня, припав вухом до сирої землі і каже:

- Чую я людську молвь і кінський топ.

- Це за нами женуть! - Сказала Василина Премудрая- сама стала церквою, Івана-царевича звернула стареньким попом, а коней - деревами.

Наїжджає гонитва:

- Гей, батюшка! Чи не бачив ти, чи не проходив тут пастух з овечкою?

- Ні, люди добрі, що не відал- сорок років працюю в цій церкві - жодна птиця мимо не пролётивала, жоден звір мимо не прорисківал.

Повернула гонитва назад:

- Ваша царська величність! Ніде не знайшли пастуха з овечкою- тільки в дорозі і бачили, що церква та попа-старого.

- Що ж ви церква не розламали, попа не захопили? Адже це вони самі були! - Закричав морський цар і сам поскакав навздогін за Іваном-царевичем і Василіси Премудрість.

А вони далеко виїхали.

Знову каже Василина Премудра:

- Іван Царевич! Припади до сирої землі - чи не чути погоні!

Сліз Іван-царевич з коня, припав вухом до сирої землі і каже:

- Чую я людську молвь і кінський топ дужче.

- Це сам цар скаче.

Оборот Василиса Премудра коней озером, Івана-царевича - селезнем, а сама стала уткою.

Прискакав цар морський до озера, негайно здогадався, хто такі качка і селезень- вдарився об сиру землю і обернувся орлом. Хоче орел вбити їх до смерті, та не так сталося як гадалося: що ні розлетиться зверху ... ось-ось вдарить селезня, а селезень в воду нирнет- ось-ось вдарить качку, а качка в воду пірне! Бився, бився, так нічого і не зміг зробити. Поскакав цар морський в своє підводне царство, а Василина Премудра з Іваном-царевичем почекали добрі часи і поїхали на святу Русь.

Довго чи коротко, приїхали вони в тридесяте царство.

- Почекай мене в цьому ліску, - каже Іван-царевич Василини Премудрої, - я піду доповім наперед батькові, матері.

- Ти мене забудеш, Іван-царевич!

- Ні, не забуду.

- Ні, Іван-царевич, не говори, забудеш! Згадай про мене хоч тоді, як стануть два голубка в вікна битися!

Прийшов Іван-царевич у палац-побачили його батьки, кинулися йому на шию і стали цілувати-милувати його-на радощах забув Іван-царевич про Василину Премудру.

Живе день і інший з батьком, з матір`ю, а на третій задумав свататися до якоїсь королевне.

Василиса Премудра пішла в місто і найнялася до проскурниці в робітниці. Стали проскури готовіть- вона взяла два шматочки тіста, зліпила пару голубків і посадила в піч.

- Розгадай, господиня, що буде з цих голубків?

- А що буде? З`їмо їх - ось і все!

- Ні, не вгадала!

Відкрила Василиса Премудра піч, відчинила вікно - і в ту ж хвилину голуби стрепенувся, полетіли прямо до палацу і почали битися в окна- скільки прислуга царська не старалася, нічим не могла відігнати їх геть.

Тут тільки Іван-царевич згадав про Василину Премудру, послав гінців у всі кінці розпитувати та розшукувати і знайшов її у просвірні- взяв за руки білі, цілував в уста цукрові, привів до батька, до матері, і стали все разом жити та поживати та добра наживати.