Якось раз прийшло в той місто чужоземне судно. Збігся народ на пристань. Господар судна, торговий гість, показує різні рідкості і дива, яких ніхто ще не бачив.
Докотилася чутка і до царевніна терема. Захотілося царівну поглянути на заморські дивини. Стала вона просити батьків - Відпустіть мене подивитися на заморський корабель!
Цар з царицею її відпустили, мамка так нянькам суворо наказали:
- Бережіть царівну! Якщо хто образу завдасть - ви відповідаєте.
Вирушила царівна з мамками-няньками. Прийшли на пристань, а назустріч поспішає сам чужоземний купець і каже:
- Прекрасна царівна, зайди на корабель! Там у мене кіт-Баюн, він пісні співає і казки розповідає, там гуслі-самогуди і скатертина-самобранка. Цих рідкісних Я нікому не показував - для тебе берег!
Хочеться царівну піти і боязно разом з тим:
- Ну, як що недобре вийде?". А купець невідступно кличе:
- Що до вподоби прийде, все велю до палацу віднести в подарунок тобі!
Чи не втрималася царівна і веліла мамкам-нянькам на пристані чекати, а сама з торговим гостем піднялася на палубу. Привів її господар в багату каюту:
- Посидь тут, прекрасна царівна, а я піду дивини принесу.
Вийшов на палубу, замкнув двері міцно-міцно і дав команду:
- Віддати кінці!
А на кораблі цього наказу тільки чекали. Швидко підняли вітрила - і побігло судно в море. Мамки-няньки крик-крик підняли, метушаться по пристані, плачуть, а судно все далі і далі відходить. Сповістили у палацу. Прибігли цар з царицею, а судно вже з уваги сховалося. Що тут робити? Царівна побивається, а цар наказав мамок-няньок під варту взяти. Потім велів клич клікнути:
- Хто знайде царівну, того женю на ній і за життя півцарства відпишу, а після моєї смерті все царство зятю дістанеться!
Мисливців багато знайшлося. По всьому білому світу царівну шукали, ніде не знайшли.
У ту пору служив у війську Іван, селянський син. Прийшов йому черга в караул йти, царський заповідний сад стерегти. Варто солдатів під деревом, не спить. У саму північ прилетіли два ворона, сіли на те дерево, де солдат стояв, і заговорили по-людськи. Один ворон промовив:
- У тутешнього царя єдина дочка загубилася. Три роки шукали - не знайшли.
Інший у відповідь:
- Ну, це справа нехитра! Коли їхати прямо по морю на полудень, потрапиш в царство чимало-Людини. Від викрав царівну і тримає у себе. Хоче видати заміж за свого племінника, Змія Горинича. Знайти царівну легко, так живому звідти не вибратися. Нікому ще не вдавалося здолати чимало-Людини.
- Знайдеться сила і на чимало-Людини, - сказав перший ворон. - Є на морі-океані острів, живуть там два лісовиків. Тридцять лет вони б`ються між собою, ніяк не можуть поділити меч-самосек. Хто б знайшовся сміливий та молодецький, опанував тим мечем, тоді легко б і з чимало-Людиною впорався.
І полетіли ворони. Як тільки прийшов час змінитися, Іван-солдат баритися не став, пішов до палацу.
- Навіщо, солдат, прийшов? - Питається цар.
- Хочу царівну відшукати! Відпусти мене!
Здивувався цар:
- Чимало й без тебе було мисливців. Князі, бояри, купці імениті та генерали шукали царівну по всьому білому світу - не знайшли. Де ти, простий солдат, шукати станеш, коли і сам ніде не бував, нічого не бачив!
- Прислів`я недарма мовиться: "Хто їде, той і править", - Солдат сказав. - Мене, видно, і знати, як царівну розшукати та додому привезти.
- Ну, дивись, солдат, моя царська слово міцне: знайдеш царівну - зятем будеш і півцарства віддам при житті-а не знайдеш: мій меч - твоя голова з плечей!
- Двом смертям не бувати, і одної не минути, - відповідає солдат. - Вели корабель спорядити і накажи капітану у всьому мене слухатися.
Наставив він корабель спорядити, і незабаром Іван-солдат відправився в путь-дорогу.
Пливли близько чи далеко, чи коротко - припливли до пустельному острову. Каже солдат капітану:
- Стій тут і всю команду тримай напоготові. Я зійду на берег, і, як тільки повернуся на судно, ти піднімай все вітрила і йди звідси геть якомога швидше.
Переправився Іван-солдат на берег, піднявся на круту гору і пішов уздовж острова. Йшов, йшов, почув шум в лісі - і раптом вискочили назустріч два лісовиків. Виривають щось одне в одного. Один кричить:
- Мій! Все одно не віддам!
А інший до себе тягне:
- Ні, мій!
Побачили Івана-солдата, зупинилися, потім в один голос закричали:
- Суди нас, добра людина! Дістався нам в спадок меч-самосек. Меч один, а нас двоє, і ось тридцять років мучимося, б`ємося - ніяк не можемо поділити.
Солдат тільки того і чекав:
- Та справа нехитра. Я стрілу пущу, а ви біжіть за нею. Хто швидше знайде стрілу та повернеться, тому мечсамосек дістанеться.
На тому й погодилися. Полетіла стріла, кинулися за нею обидва лісовиків, а Іван-солдат схопив меч-самосек та й був такий. Тільки встиг піднятися на палубу, як злетіли вітрила, і побігло судно у відкрите море. Пливли ще день і ніч самі й прибули до царство чимало-Людини.
Взяв Іван-солдат меч-самосек і відправився царівну шукати. Недалеко від берега побачив великий будинок. Піднявся на ганок, відчинив двері і бачить: сидить в світлиці царівна, слізьми обливається, плаче. Глянула на солдата:
- Хто ти такий, добрий молодець? Як сюди потрапив?
- Я Іван-солдат, прийшов тебе з неволі виручати та додому відвезти.
- Ох, молодець! Сюди-то дорога широка, так звідси нікому повороту немає. Погубить і тебе нема-Людина, живого не випустить.
- Хто кого погубить, видно буде, зараз загадувати нічого, - відповів Іван-царевич.
Зраділа царівна, перестала плакати.
- Як би ти мене з неволі визволив та до батюшки з матінкою відвіз, я з радістю б за тебе заміж пішла!
- Ну, дивись, давши слово, тримайся! - Мовив Іван-солдат.
Подала царівна Івану свій перстень:
- Ось тобі мій перстень іменний: я своєму слову господиня.
Тільки встигла вимовити, як зчинився страшенний шум.
- Схоронитися, молодець, - крикнула царівна, - чимало-Людина йде!
Схопився солдат за піч. В ту ж хвилину двері відчинилися, ступив через поріг чимало-Людина, затулив собою білий світ: відразу все потемніло.
- Фу-фу-фу, давно на Русі не бував, російського духу не чув, а російський дух сам завітав! Виходь, запечний богатир, силою мірятися! Покладу тебе на долоню, інший приплесну, і залишиться від тебе бруд та вода.
- Рано, прокляте чудовисько, хвалишся: не по мені, а по тобі поминки справлять!
Змахнув Іван-солдат мечем-самосеком і відсік чимало-Людині голову. Набігли слуги чимало-Людини, накинулися на Івана-солдата, а він і слуг тим же мечем порішив, повоював і повів царівну на корабель. Подув попутній вітер, і скоро вони припливли в свою державу.
Цар з царицею царівну обіймають, сміються і плачуть від радості. Весь народ славить Івана-солдата. А як отпіровалі, цар йому говорить:
- Ось, Іван, селянський син, був ти простим солдатом, а тепер за твою завзятість жалую тебе генералом!
- Спасибі, ваша царська величність, - подякував Іван.
Минуло багато чи мало часу, запитує Іван у царя:
- А адже домовленість дорожче за все, цар-государ, чи не час до весілля готуватися?
- Пам`ятаю, пам`ятаю, та не знаю, як і бути? Чи бачиш, невідступно сватається ще один наречений, іноземний королевич. Неволити царівну не стану. Як вона скаже, так тому і бути.
Показав Іван царевнін перстень:
- Вона сама мені обіцяла і дала обручальний перстень.
Не хотілося царю з селянським сином ріднитися і шкода відмовити королевича, та робити нічого - промовив:
- Моє слово непорушне: коли царівна з тобою побралася, станемо весілля грати.
Тільки встигли Івана з царівною повінчати та сіли за весільний стіл, як прискакав гонець з невтішною звісткою. Іноземний королевич підступив до царства з незліченною військом і велів сказати: "Якщо не видадуть добром царівну заміж, силою візьму і все царство сажкою покочуся".
Засмутився цар, не п`є, не їсть. І бояри сидять не свої, а царівна думає: "На хвилину розуму не вистачило, а тепер вік кайся! Якби не заручилася тоді з Іваном, селянським сином, вийшла б за королевича, і батькам б турботи не було". А Іван каже:
- Чи не журися, цар-государ, і ви, бояри думні! Переведаться я силою з королевичем.
Вийшов з-за столу, сів на коня і поїхав назустріч вражою силі.
З`їхався з чужоземними військами і став полки мечем-самосеком побивати. Якраз махне - вулиця, тому відмахнеться - переулочек, і скоро все військо побив-повоював. Тільки сам королевич з генералами встигли втекти.
Вернувся Іван з перемогою. Весь народ його прославляє, і цар підбадьорився, привітно зятя зустрів.
Тільки царівна не в радості: "Видно, мені вік вікувати з мужиком-селюками".
А увазі не показує, шанує чоловіка. Трохи часу минуло - знову гінці доносять царя:
- Настає іноземний королевич з новим військом, погрожує все царство підкорити і силою царівну відбити.
- Ну, зять люб`язний, - каже цар, - на тебе вся надія: іди на воїну!
Іван схопився на коня - і тільки його й бачили. З`їхався з королевичем, вихопив меч-самосек і б`є військо, як траву косить.
Бачить королевич неминучий біду, повернув коня і разом з ближніми генералами пустився навтьоки. Зі свого держави надсилає царівну лист: "Випитай у Івана, селянського сина, в чому його сила, допоможи мені перемогу здобути, і я на тебе одружуся, а не те бути тобі століття Мужикова дружиною". Царівна до Івана лащиться:
- Скажи, чоловіче любий, яка в тебе сила? Як міг ти з чимало-Людиною впоратися і один два незліченних війська побити?
Чи не чує Іван біди над собою:
- Є у мене меч-самосек. З тим мечем я над всяким богатирем верх візьму і яке ні на є військо поб`ю, а сам неушкоджений залишуся.
На другий день пішла царівна до збройового майстра:
- Підбери мені такий меч, як у мого чоловіка. Підібрав зброяр такий меч, як у Ивана, - відрізнити не можна. Підмінила царівна нічною порою меч-самосек простим мечем і таємно іноземному царевичу звістку подала: "Військо збирай, піди війною, нічого не бійся".
Після того небагато часу пройшло - прискакав гонець:
- Знову королевич йде війною на наше царство. Виїхав Іван назустріч, б`ється з ворогом, а втрат у вражому війську зовсім мало. Встиг тільки трьох осіб посікти-побити, як самого поранили, збили з коня.
Скоро королевич все царство підкорив. Зустріла його царівна з радістю.
- Навік мене від мужика позбавив!
І цар радий-радешенек. Пішов в палаці бенкет горою та частування.
Іван, селянський син, поотлежался і тут тільки згадав, як царівна вивідала, в чому його сила. "Хтось, як вона підмінила меч і дала знати королевича!"
Поповз він в глухий темний ліс, рани перев`язав, і стало йому легше. Йде світ за очі. Голодно йому і пити хочеться. Побачив на кущі стиглі ягоди жовті: "Що за ягоди? Дай-но спробую". З`їв дві ягідки, і раптом заболіла голова. Терпіння немає - так ломить. Доторкнувся рукою і відчуває: виросли у нього роги. Опустив Іван голову, засмутився: "Не можна тепер людям на очі здатися, доведеться в лісі жити". Пройшов ще недалеко - зустрілося деревце: ростуть на ньому червоні ягоди великі.
А спрага мучить. "Дай зірву ягідку-другу, з`їм". Зірвав одну ягідку, з`їв - ріг отпал- з`їв іншу - і інший ріг відпав. І відчуває: сила в ньому проти колишнього потроїлася. "Ну, тепер я зовсім оговтався! Треба меч-самосек добувати". Сплів два кошики невеликі, набрав ягід червоних і жовтих.
Вибрався з лісу на дорогу і пішов в місто. У застави проміняв своє кольорове плаття і в худому жупані та в постолах прийшов на царський двір:
- Ягоди стиглі, запашні! Ягоди солодкі!
Почула царівна і посилає служницю:
- Піди дізнайся, що за ягоди. Коли солодкі, купи. Вибігла та на ганок:
- Гей, торговий людина, солодкі твої ягоди?
- Краще моїх ягід, красуня, ніде не знайдеш! Спробуй-но сама. - І подав їй червону цілющу ягоду.
Ягода дівчині до смаку припала. І віддав їй Іван жовті ягоди. Вернулася дівчина в світлицю:
- Ой, як же солодкі ягоди у цього торговця, вік таких НЕ едала!
З`їла царівна ягідку-іншу - стало їй не по собі:
- Що це так у мене голова захворіла?
Дивиться на неї служниця, побачила - роги ростуть у царівни, і від страху слова сказати не може. В ту хвилину глянула царівна в дзеркало та так і завмерла. Потім схаменулася, ногою тупнула:
- Де торговець? Тримайте його!
Збіглися на крик мамки-няньки, прибігли цар з царицею й з королевичем. Кинулися на двір:
- Тримайте торговця, ловите його!
А торговця і сліду не було. Ніде знайти не могли. Стали царівну лікувати. Скільки всякі знахарі ні пользовали, нічого не допомагає.
А Іван, селянський син, відростив бороду, прикинувся старим дідом і прийшов до царя:
- Є у мене ліки - від усіх хвороб допомагає. І я беруся вилікувати царівну.
- Коли правду кажеш, - зрадів цар, - і дочка одужає, проси у мене, чого хочеш, а королевич особливо тебе нагородить.
- Не треба мені ніякої нагороди. Веди мене до царівни та накажи, щоб ніхто не смів в спокій входити, поки сам не покличу. Якщо стане царівна кричати - боляче їй буде, все одно входити нікому не можна. А щоб не слухатися - вік їй від рогів не позбутися.
Залишили Івана з царівною віч-на-віч: замкнув він двері міцно-міцно, вихопив березовий прут і давай тим прутом царівну пригощати. Березовий прут - НЕ вільховий: гнеться, та не ламається, навколо тіла обвивається.
Ось тобі наука! Не дури вперед нікого! Дізналася царівна Івана, селянського сина, стала кричати, на допомогу кликати. А він знай б`є ще й примовляє:
- Чи не віддаси мого меча - смерті зраджу!
Покричали царівна, покричали, нікого не докликатись і почала благати:
- Віддам меч, тільки не губи мене, Іванушка дорогою!
Збігала в іншу кімнату, принесла меч-самосек. Взяв Іван меч, вибіг з царевніних покоїв, побачив на ганку королевича з генералами найближчими, змахнув мечем - і повалилися королевич з генералами замертво.
"Обману нема, меч справді мій!" Вернувся в світлицю, подав царівною цілющі ягоди:
- Їж, не бійся! У мене без обману!
З`їла царівна червону ягоду - один ріг отпал- з`їла другу - інший ріг відпав, і стала вона здорова. Плаче і сміється від радості:
- Спасибі, Іванушка! Інший раз ти мене з біди визволив, вік твого добра не забуду! Прожени королевича, а мене прости, і буду я тобі вірною дружиною.
Відповідає Іван, селянський син:
- Королевича твого вже в живих немає. А ти з батьком, з матір`ю йди куди знаєш, щоб духу вашого тут не було! Не було в мене дружини, та й ти мені не дружина!
Прогнав Іван, селянський син, пануючи з царицею та з царівною і з тих пір живе-поживає, біди ніякої не знає.
Поділися в соц. мережах:
Казка про мертву царівну і про сім богатирів
Читати російську народну казку "береза і три сокола"