Читати російську народну казку "покарана царівна"

Відео: Іван селянський син і Чудо-юдо!

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар, і була у нього дочка. Каже вона раз батькові:

- Накажи, батюшка, клікнути клич: нехай до нас їдуть з усіх боків молодці. Вони будуть загадки загадувати, а я буду відгадувати. Чиї загадки відгадаю, тому голову рубати. Чиї НЕ відгадаю, за того піду заміж, нехай хоч останнім пастухом буде!

Погодився цар. Кликнули клич. З`їхалися з усіх боків молодці, кожен зі своїми загадками. Почне який з них згадувати загадку, а царівна не дослухавши і кричить:

- Знаю знаю!

І зараз же відгадку скаже.

Візьмуть молодця, зрубають йому голову. Стільки погубили народу, що й не сочтёшь ...

А жив в тому царстві-державі старий. У нього було три сини. Молодшого Иванушкой звали. Ось Іванушка почув, що царівна даром людей губить, і каже батькові:

- Відпусти мене, батюшка, я піду до царівни загадку загадувати. Мої-то вона може, не відгадає!

- Куди тобі, дурню! Он брати і розумніше тебе, та й то не йдуть. Сиди вже краще вдома: голова-то цілішою!

- Що мені брати! - Відповідає Іванко. - У них свій розум, у мене свій. Благословляй в путь-дорогу!

Нічого робити, відпустив старий Иванушку.

Сів Іванко на стару шкапу-водовозку і поїхав. Бачить - на дорозі іржаве спис лежить. Підняв він це спис і поїхав далі.

Їхав він, їхав - дивиться: забрався бик в овес, їсть та топче його. Сліз Іванушка з коня, вирвав пук вівса, махнув їм, як батогом, і вигнав бика з вівса. Вигнав і каже:

- Ось перша загадка є!

Поїхав він далі. Дивиться - назустріч йому по дорозі змія повзе. Іванушка заколов її списом і говорить:

- Ось і інша загадка є!

Довго чи коротко - під`їхав він до річки і думає:

"Час вже пізніше, не можна далі їхати. Треба тут ночувати".

Відпустив він свого коня на траву пастися, а сам ліг в стару човен, що була у берега прив`язана, і заснув.

Вранці Іванушка прокинувся. Бачить - на воді піна зібралася. Зняв він з води піну, вмився. Підійшов до свого коня і втер її гривою замість рушники.

- Ось, - каже, - третя загадка є!

Сів на коня і поїхав далі.

Приїхав до царського палацу і каже:

- Ведіть мене до вашої царівну! Буду їй загадки загадувати!

Його привели. Загадав він першу загадку:

- Їхав я до вас і бачу - біля дороги добро, а в добро добро бродить. Я взяв добро та добром добро з добра і вигнав. Яка ваша відгадка буде?

Царівна думала-гадала - ніяк відгадати не може. Схопила вона товсту книжку, стала шукати в ній відгадку. Нема в книжці такий відгадки! Каже царівна батькові:

- Нехай він мені ще якусь іншу загадку загадає - я разом обидві розгадаю!

Загадав Іванушка і другу загадку:

- Їхав я до вас, бачу - на дорозі зло. Взяв я зло та злом зло і вдарив. Зло від зла смерть прийняв. Яка ваша відгадка буде?

Царівна знову схопила книжку. Шукала-шукала в ній відгадку - не могла знайти! Пустилася вона тоді на хитрість.

- Нехай, - каже, - він і третю загадує: мені що одну, що три розгадувати!

Загадав Іванушка і третю загадку:

- Поїхав я далі, і застигла мене в дорозі темна ніч. Зупинився я ночувати. Ліг спати не на небі, ні на землі, не в хаті, не на вулиці, не в лісі, не в поле. Вранці прокинувся, вмився НЕ росою, чи не водою- втер НЕ тканим, що не в`язаним. Яка ваша відгадка буде?

Царівна вже й за книжку свого не хапається: знає, що годі й шукати в ній відгадки. Каже вона до царя:

- Ох, батюшка! У мене сьогодні голівонька болить, думки збожеволіли ... Я завтра відгадаю.

Цар велів відкласти відгадки до завтра. Відвели Иванушку на ніч в кімнату, веліли нікуди не йти. Дістав він окраєць хліба, сидить і наминає її.

А царівна місця собі не знаходить.

"Невже, - думає, - доведеться за мужика заміж виходити? Скільки загадок відгадане, скільки голів відрубано! Королі, принци нічого вдіяти не могли, а тут мужічішка-лапотнік верх наді мною взяти хоче! .."

Вибрала царівна вірну служницю і підсилає її до Иванушке.

- Піди, - каже, - побач у нього відгадки. Обіцяй йому і золота і срібла, чого завгодно! Нічого не шкодуй!

Прийшла служниця до Иванушке. Стала випитувати, вивідувати, сама йому і золота і срібла обіцяє. А Іванко каже:

- На що мені ваше золото, срібло? Не для того я сюди їхав. Нехай царівна мої загадки відгадає! І ще одну загадку їй передай: кинули петушку горошку до сонечка, а він не клює!

Повернулася служниця до царівни ні з чим.

- Так і так, - каже - не бере він золото, срібло, вимагає, щоб ти загадки вгадала.

Розсердилася царівна, не знає, що й робити. І загадки відгадати не може і заміж за простого мужика йти не хоче. Думала вона, думала і надумала даремна робота воно.

Вранці, як всі зібралися, вийшла царівна і говорить:

- Я своєму слову господиня: загадки відгадати не могла, піду за Івана заміж. Готуйте все до весілля!

Зраділи всі: нарешті перестануть молодечі голови рубати! ..

Наказала царівна Іванка до себе в світлицю просити: хоче з нареченим поговорити, пряниками та винами солодкими пригостити. Іванушка прийшов. Посадила його царівна за стіл, стала пригощати. А сама непомітно їй в чарку сонного зілля підсипала. Випив Іванушка і міцно заснув.

Тут царівна покликала свою вірну служницю, обдарувала її багатими подарунками і веліла відвезти Иванушку подалі і кинути в драглисте болото, щоб ні слуху ні духу його більше не було!

Відвезли Иванушку і кинули в болото, в саму трясовину ...

Три доби спав Іванушка в болоті. Прокинувся він, оглянувся і каже:

- Як це я в таке недобре місце потрапив?

Згадав він, як його царівна пригощала-частувала, своїми руками вина підливала, і здогадався, хто його в трясовину на смерть кинув.

Став Іванушка з болота вибиратися. За купини, за коріння хапається - ледве виліз. Пішов він до річки, вимився і побрів світ за очі.

Йшов він довгий час і забрів в дрімучий ліс. Блукав, блукав лісом, і захотілося йому їсти. Дивиться - стоїть на лісовій галявині яблуня, стиглими, рум`яними яблучками обвішана.

Зірвав Іванушка яблуко, з`їв, і в ту ж мить виросли у нього на голові роги - великі та важкі, голову до землі хилять.

Глянув він до озера, побачив себе і жахнувся.

"Ось, - думає, - біда! Якщо я тепер на поле вийду, так мене і скотина буде боятися, не тільки народ. Та й по лісі ходити небезпечно: мисливці за звіра візьмуть - вб`ють. Що робити? .. Треба глибше в ліс йти!"

Пішов Іванко по лісі, рогами за дерева чіпляється.

Чи довго, хіба мало йшов - побачив іншу яблуню. Яблука на ній висять небачені: крізь шкірку насіння видно. Зупинився він біля цієї яблуні і думає:

"Е, що буде, те й буде! Знімання-ка яблучко!"

Зірвав він яблучко, з`їв, і в ту ж хвилину зникли у нього роги, а сам він молодцем та красенем став, краще, ніж раніше.

"Ну, - думає Іванко, - провчу я цю царівну! Чи не захоче вона губити так обманювати добрих людей!"

Нарвав він яблук з обох яблунь - і рогастих і лікувальних - і пішов у місто. Увійшов до міста і бачить: сидить у одного будиночка стара бабуся, вся від старості трясеться. Пожалів її Іванко. Підійшов і каже:

- Здорово, бабуся! На-ко, з`їж це яблучко!

З`їла баба гарне яблучко і відразу помолодшала - товста та рум`яна стала.

- Ах, - каже, - дитятко моє миле! Чим віддячити тобі?

- Чи не допоможеш мені, бабуся, дістати лоток та чумарці, в якій купці ходять? Приєднуюсь я, піду ці молодильні яблука продавати.

Старенька йому жваво і чумарці і лоток дістала. Вбрався Іванушка в купецьку чумарці, розклав на лотку яблука, поставив лоток на голову і став як справжній купець.

Пішов він до царського палацу. Прийшов і давай голосно гримати:

- Яблука солодкі! Яблука смачні! Яблука рум`яні! Кому солодкі яблучка! Кому солодкі яблучка!

Почула царівна, посилає свою служницю:

- Піди дізнайся, чи справді солодкі яблучка він продає?

Побігла служниця, запитує:

- Гей, купець-молодець! А чи не кислі ваші яблучка?

- Будьте ласкаві, пані, спробувати! - Відповідає Іванко і подає їй яблучко.

З`їла служниця це яблучко і такою красунею стала, що навіть царівна не впізнала її, коли вона до палацу повернулася.

- Так ти це ?! - Питає. - Була ти чорнява та ряба, а тепер краще мене стала! Як це сталося?

- Я най! Від яблучка такий стала!

Дала царівна служниці сто рублів і каже:

- Іди швидше, купи і мені цих яблук.

Збігала служниця, купила яблук і принесла їх царівну. Царівна вибрала саме рум`яне, найбільше яблуко і зараз же з`їла його. І тільки з`їла - виросли у неї роги до стелі, великі та важкі ...

Служниця глянула на неї, злякалася, побігла швидше до царя.

- Ой, - кричить, - у царівни чорт! ..

Цар прибіг, бачить - справді чорт. Затрясся від страху, упав. А царівна каже:

- Та не бійтеся ви, папаша, я ваша дочка!

А сама плаче-заливається. І цар плаче, і цариця:

- Сором, сором! Що робити? Як на очі іноземним государям здатися? ..

Забігали тут все, заохала, а вдіяти нічого не можуть. Уклали царівну на ліжко, а над ліжком веліли теслярам полки зробити, щоб роги на них покласти.

Лежить царівна на ліжку, сама охає, голосить:

- Ох, тепер мені ні на люди показатися, ані заміж вийти ...

Скликали лікарів. Взялися лікарі парити так пиляти роги - нічого не можуть вдіяти.

А Іванко тим часом прив`язав бороду, вбрався лікарем, обвішаний весь бульбашками та травами, взяв в руки три прута і пішов до палацу. Прийшов і давай кричати:

Ми лікарі, ми аптекарі -

Лікуємо на славу

Хоч Фому, хоч Саву!

Ми в лазні паримо,

Ми в лазні смажимо:

В баню - на санях,

З лазні - на ногах.

Чи немає лікаря роботи? Від будь-яких хвороб лечу, від великих хвороб позбавляють!

Почула це царівна і говорить своїм служницям:

- Ох, кличте швидше цього лікаря! Може, він мене від рогів позбавить!

Кинулися служниці по лікаря. Привели його до палацу. Сам цар його зустрів. Запитує його Іванушка:

- Хто тут у вас хворий?

- Ти, видно, не нашого царства, - говорить цар, - коли не знаєш, що у нас сталося! .. Виросли у моєї доньки роги до самої стелі. Якщо вилікуєш її - тобі нагороду і видам царівну за тебе заміж, а як зостарюся, поставлю тебе на своє царське місце.

- Ваша величність, - відповідає Іванко, - дозвольте перш оглянути хвору!

Привели його до царівни. Подивився на неї Іванушка і каже:

- У неї вітряна хвороба: злим вітром надуло! Накажіть гарненько витопити баню і відвести туди царівну, там я її лікувати буду. Відпарити їй роги.

Цар каже:

- Що хочеш проси! Все дам, озолочу тебе!

- Золотити мене потім будете. Спочатку вилікувати треба. Одне тільки вимагаю: нехай біля лазні музика голосніше грає, барабани б`ють, в гармати стріляють, а без того у мене лікування не вийде.

Цар каже:

- Що накажеш, то і будемо робити!

- Ну, тоді виводите царівну!

Стали виводити царівну, а вона в двері пройти не може: роги не пускають.

Цар кричить:

- Розбирайте простінок!

Розібрали простінок, вивели царівну, хотіли було в карету саджати. А коні побачили її - заіржали, затупотіли копитами зі страху і кинулися бігти. І карету поламали і людей багато потоптали ...

Запряглися в карету солдати і повезли царівну.

Привезли до лазні, вивели. Тут музика заграла, в барабани бити стали, з гармат стріляти.

Відіслав Іванушка всіх слуг геть, схопив царівну за роги і давай її випитувати:

- За які погані справи у тебе ці роги виросли? Повинності: не ображала чи кого, не обманювала чи?

- Батюшка лікар, - відповідає царівна, - я нікого ніколи зроду не обманювала, не ображала ... Тільки одні добрі справи робила!

Взяв Іванушка прут, хльоснув царівну і знову питає:

- Повинності: не ображала чи, не обманювала чи кого?

Царівна все ніяк не визнається.

Каже їй Іванко:

- До тих пір не відпущу, поки правду не скажеш!

Злякалася царівна, каже:

- Винна, батюшка лікар! Веліла я одного мужика в болото топке кинути! Тільки хіба це можна за гріх вважати? Адже це простий мужик ...

Зняв Іванушка бороду і питає:

- Дивись, чи не той я мужик?

Глянула на нього царівна, та як закричить:

- Слуги! Солдати! Варта! Хапайте його! У в`язницю тягніть!

А музика грає щосили, барабани б`ють, гармати стріляють. Хіба почуєш, як вона кличе?

Бачить царівна - не біжать до неї на допомогу. По-іншому заговорила.

- Ох, - каже, - змилостивився наді мною, Іванушка! Визволи мене від рогів цих! Вийду за тебе заміж! Любити буду! Сам царем станеш!

- Ну, ні, не потрібна ти мені, - відповідає Іванко. - За твій обман та злодійства будеш ти ці роги завжди носити!

Сказав так пішов. Тільки його й бачили.