Читати російську народну казку "про івана-дурника"





Відео: Про Івана-дурника (російська народна казка)

Жив-був Іван-дурник, собою красень, а що ні зробить, все у нього смішно виходить - не так, як у людей.

Найняв його в працівники один мужик, а сам з дружиною зібрався в місто-дружина і каже Іванка:

- Залишишся ти з дітьми, гляди за ними, нагодуй їх!

- А чим? - Питає Іванко.

- Візьми води, борошна, картоплі, покриши та звари - буде юшка! Мужик наказує:

- Двері пильнуй, щоб діти в ліс не втекли! Поїхав мужик з дружиною. Іванушка вліз на піл, розбудив дітей, стягнув їх на підлогу, сам сів позаду їх і каже:

- Ну ось, я дивлюся за вами!

Посиділи діти деякий час на підлозі - запросили є. Іванушка втягнув у хату діжку води, насипав у неї півмішка борошна, міру картоплі, стільком людям все коромислом і думає вголос:

- А кого кришити треба? Почули діти - злякалися:

- Він, мабуть, нас скришити! І тихенько втекли геть із хати. Іванушка подивився услід їм, почухав потилицю, розуміє:

- Як же я тепер дивитися за ними буду? Та ще двері треба стерегти, щоб вона не втекла! Заглянув в діжку і каже:

- Варісь, юшка, а я піду за дітьми дивитися! Зняв двері з петель, звалив її собі на плечі і пішов в ліс. Раптом назустріч йому Ведмідь крокує - здивувався, гарчить:

- Гей, ти, навіщо дерево в ліс несеш? Розповів йому Іванко, що з ним трапилося Ведмідь сіл на задні лапи і регоче:

- Якою ти дурник! Ось я тебе з`їм за це? А Іванко каже:

- Ти краще дітей з`їси, щоб вони в інший раз батька-матері слухалися, в ліс не бігали!

Ведмідь ще сильніше сміється, так і катається по землі від сміху.

- Ніколи такого дурного не бачив? Підемо, я тебе дружині своїй покажу!

Повів його до себе в барліг. Іванушка йде, дверима за сосни зачіпає.

- Та облиш ти її! - Каже Ведмідь.

- Ні, я своєму слову вірний: обіцяв стерегти, так вже устерегу!

Прийшли в барліг. Ведмідь каже дружині:

- Дивись, Маша, якого я тобі дурника привів! Смішняки!

А Іванко питає Ведмедицю:

- Тітка, не бачила дітлахів?

- Мої - вдома, сплять.

- Ну-ка, покажи, що не мої це?

Показала йому Ведмедиця трьох медвежат- він говорить:

- Чи не ці, у мене двоє було. Тут і Ведмедиця бачить, що він дурненький, теж сміється:

- Та в тебе людські діти були!

- Ну да, - сказав Іванко, - розбереш їх, маленьких-то, які чиї!

- Ось кумедний! - Здивувалася Ведмедиця і каже чоловікові:

- Михайла Потапич, не будемо його їсти, нехай він у нас в працівниках живе!

- Гаразд, - погодився Ведмідь, - він хоч і людина, та аж надто нешкідливий! Дала Ведмедиця Иванушке козуб, наказує:

- Піди, набери малини лісової. Дітлахи прокинуться, я їх смачненьким пригощу!

- Гаразд, це я можу! - Сказав Іванко. - А ви двері постережу?

Пішов Іванко в лісовій малинник, набрав малини повне козуб, сам досхочу наївся, йде назад до Ведмедям і співає на все горло:

Ех, як незграбні

Божі корівки!

Чи то справа - мурахи

Або ящірки!

Прийшов в барліг, кричить:

- Ось вона, малина?

Ведмежата підбігли до козуб, гарчать, штовхають один одного, кувиркаются- дуже раді!

А Іванко, дивлячись на них, говорить:

- Ех-ма, шкода, що я не ведмідь, а то і в мене діти були б!

Ведмідь з дружиною регочуть.

- Ой, матінко моя! - Ричить Ведмідь. - Та з ним жити не можна - від сміху помреш!

- Ось що, - каже Іванко, - ви тут постережу двері, а я піду дітлахів шукати, не те господар здасть мені!

А Ведмедиця просить чоловіка:

- Міша, ти б допоміг йому?

- Треба допомогти, - погодився Ведмідь, - дуже вже він смішний!

Пішов Ведмідь з Иванушкой лісовими стежками, йдуть - розмовляють по-дружньому.

- Ну і дурний же ти! - Дивується Ведмідь. А Іванко питає його:

- А ти - розумний?

- Я-то?

- Ну так!

- Не знаю.

- І я не знаю. Ти злий?

- Ні, навіщо?

- А по-моєму - хто зол, той і дурний. Я ось теж не злий. Стало бути, обидва ми з тобою не дурні будемо!

- Ти ба, як вивів! - Здивувався Ведмідь. Раптом - бачать: сидять під кущем двоє дітей, заснули. Ведмідь питає:

- Це твої, чи що?

- Не знаю, - каже Іванко, - треба запитати. Мої є хотіли.

Розбудили дітей, запитують:

- Хочете їсти? Ті кричать:

- Давно хочемо!

- Ну, - сказав Іванко, - значить, це і є мої! Тепер я поведу їх у село, а ти, дядько, принеси, будь ласка, двері, а то самому мені колись, мені ще потрібно юшку варити!

- Вже добре! - Сказав Ведмідь - принесу! Йде Іванко ззаду дітей, дивиться за ними в землю, як йому наказано, а сам співає:

Ех, ось так чудеса!

Жуки ловлять зайця,

Під кущем сидить лисиця,

Дуже дивується!

Прийшов в хату, а вже господарі з міста повернулися. Бачать: посеред хати діжка стоїть, доверху водою налита, картоплею насипана так борошном, дітей немає, двері теж пропала - сіли вони на лавку і плачуть гірко.

- Про що плачете? - Запитав їх Іванко. Тут побачили вони дітей, зраділи, обіймають їх, а Іванка запитують, показуючи на його куховарство в діжці:

- Це чого ти наробив?

- Юшку!

- Та хіба так треба?

- А я почім знаю - як?

- А двері куди поділася?

- Зараз її принесуть, - ось вона!

Виглянули господарі в вікно, а по вулиці йде Ведмідь, двері тягне, народ від нього на всі боки біжить, на даху лізе, на дерева-собаки злякалися - загрузли зі страху в тинах, під воротамі- тільки один рудий півень хоробро стоїть серед вулиці і кричить на Медведя:

- Кину в річку-у! ..
Поділися в соц. мережах:

По темі: