Відео: «Хто заговорить перший» - Російська народна казка
Жив-був Іван купецький син: змарнував по смерті батька свого маєтку і найнявся до рідного дядька в прикажчики. Дядько навантажив свої кораблі товарами і поїхав разом з племінником за море - в чужоземних землях торг вести. Припливли вони до знатного столичному місту, привалили до пристані, вивантажилися і почали одні товари збувати, а інші купувати та грошики наживати. Каже дядько племінника:- Ось тобі в нагороду сто рублів грошей-іди купи собі краму, який полюбиться. Довго прохолоджуватися тут не будем- як покінчимо справа, так і додому повернемо.
Іван узяв сто рублів і пішов на ринок, ходить близько лавок у роздумах, придивляється: якою б товар купити? Раптом звідки не взявся - підходить до нього старий:
- Чого, добра людина, шукаєш?
- Хочу купити на сто рублів товару.
- Давай гроші, я тебе наділю таким товаром, що ти зроду такого собі не бачив.
Купецький син віддав йому сто рублів-старий узяв гроші і каже:
- Іди за мною!
Приводить його на самий край міста - в прекрасний сад-в тому саду за золотою решіткою сидить душа-дівиця - така красуня, що ні вигадати, ні взгадать, хіба в казці сказати.
- Ось мій товар - червона девіца- бери її за руку і веди додому!
- Що ти, старина, цей товар мені не надобен- я і так на червоних дівчат все батьківське добро змарнував, так тепер закаявся.
- Ну, брат, коли тобі товар мій неугодний, так іди з порожніми руками-ні тобі ні товару, ні грошей!
Іван купецький син залився гіркими сльозами:
- Що я за нещасний такий! - Думає про себе. - Сто рублів задарма втратив.
Повернувся до дядька.
- Що ж, купив товару?
- Ні, дядечку! На сто рублів не купиш.
- Ну ось тобі ще сотня.
На другий день пішов Іван на ринок, попадається йому назустріч той же самий старий:
- Здрастуй, добра людина!
- Здрастуй, божий дідок! - Відповідає Іван-дивиться старому прямо в очі, а визнати його неспроможна. Що вчора було, то і тепер случілось- пропала у Івана і інша сотня. На третій день отримав він від дядька ще сотню і знову зустрів старого-старий узяв з нього гроші, привів до золотої решітці:
- Ось, - каже, - мій товар - червона девіца- бери її за руку і веди додому!
Купецький син подумав-подумав:
- Знати, доля моя така! - Взяв дівчину і повів з собою. Запитує її дорогою:
- Скажімо, красна дівиця, ти якого роду, якого племені?
- Я королівська дочка, а звуть мене Настасья Прекрасная- назад тому десять років випросилася я у батюшки, у матінки і пішла погуляти на реку- побачила на воді човник добре прикрашену, захотіла на ній покататися, і тільки села в човник - як вона попливла, та так шпарко, що в п`ять хвилин зовсім берега пропалі- принесло мене хвилею до зеленого саду, посадив меня старий за золоту решітку, і жила я там, поки ти мене викупив.
- Як же я тепер здамся дядькові? - Питає Іван купецький син. - Триста рублів витратив, а товару не купив.
- Нічого, це справа поправное! - Відповідала Настасья Прекрасна. - Наймемо насамперед квартиру.
Найняли квартиру, вона поклала його спати, а сама за роботу села і вишила чудовий ковер- вранці будить купецького сина:
- На, - каже, - килим! Неси на ринок-коли хто стане купувати, ти грошей не бери, а проси, щоб він напоїв тебе допьяна.
Іван купецький син так і зробив, пив п`яний, вийшов з шинку і впав в брудну лужу- зібралося багато всякого народу, дивляться на нього так сміються:
- Хороший молодець! Хоч зараз під вінець веди!
- Хороший - поганий, а велю - Настасья Прекрасна мене в маківку поцілує.
- Чи не боляче хвалися! - Каже багатий купець. - Вона на тебе і поглянути не захоче - бач який захлюстанний!
Почали споріть- купець каже:
- Давай об заклад битися - хочеш на десять тисяч?
- Є з чого клопотатися! Коли битися, так на все маєток.
- Ну, мабуть, на все майно!
Тільки порішили цю справу, глядь - йде Настасья Прекрасна, підняла купецького сина за руку, поцілувала в саму маківку, обтерла-обчистила і повела додому.
Виграв Іван у того купця і лавки з товарами і підвали з самоцвітними каменьямі- перший багач став. Каже йому Настасья Прекрасна:
- Біжи - скликай цеглярів та замовляй работу- нехай скорехонько цеглини готують, всередину кожного цегли самоцвітні камені закладають.
Сказано зроблено. На багато возів уклав Іван купецький син ті цеглини, покрив рогожами і повіз до свого дядька на корабель.
- Здрастуй, племінник! Де був-пропадав? Якого добра накупив?
- Так ось цеглі привіз.
- Ех ти, голова! Цього товару і в нашому царстві досить. Який з нього прибуток буде?
- Бог милостивий! Авось щось перепаде і мені на бідність.
- Ну, вали на корабель!
Іван одразу звалив всю свою товар, з`їздив за Настею Прекрасною і її на корабель доставив. Дядько побачив красну дівицю і каже племіннику:
- А я думав - ти зовсім остепенілся- ан виходить, ти все такий же! Старовини не покидаєш ...
Ось якорі підняті, вітрила поставлені, і попливли кораблі у відкрите море. Довго чи коротко - приїхали дядько з племінником в свою державу: треба їм до царя йти і подарунки нести. Дядько бере шматок парчі та шматок оксамиту, а племінник два цеглинки.
- Ти куди? - Питає дядько.
- До царя піду.
- А що понесеш?
- Ось два цеглинки.
- Ех, брат, краще не ходи - і себе не ганьби і мене у відповідь не вводь. Не приведи Боже - цар прогневается- біда буде!
- Ні, дядько! Який є товар, той і понесу.
Дядько умовляв його, умовляв, бачить, яких не уламати.
- Ну, - каже, - коли що трапиться - на себе нарікай, а я в твоїй провині не відповідач.
Є вони до самого царю- дядько бив чолом парчою та оксамитом, а Іван купецький син подав на золотій тарелі два цеглинки:
- Будьте ласкаві розламати, ваша величність!
Цар розламав кірпічі- звідти так і посипалися дорогі самоцвітні камені - всю кімнату освітили.
- Спасибі тобі за подарочек- отаких каменів я зроду не бачив. Вибирай собі перше місце в місті і торгуй безданно-безмитно.
Іван купецький син вибрав найкраще місце в місті, поставив будинок і лавки і завів великий торг- а як все по господарству влаштував, надумав одружитися з Настасія Прекрасної, а заманеться, послав до її батька просити батьківського благословення. Король думає:
- Як-таки віддати королеву за простого торгаша? І сміх і сором буде!
І почав він кликати купецького сина різними тяганиною, а сам нарядив цілий полк і наказав викрасти Настасію Прекрасну.
Раз відлучився кудись у своїх справах Іван купецький син, більше місяця вдома не бував, а як повернувся, наречену його вже викрали і до батька відвезли. Заплакав він і пішов світ за очі глядят- йшов-йшов, багато горя прийняв і холоду і голоду іспитал- почав молитву творити:
- Хоч би господь послав мені попутника - все б веселіше було!
Дивиться - дідок йде.
- Здрастуй, добрий молодець! Куди йдеш?
- Ех, дідусь! Було в руках щастя, та не дав бог Владан! Іду шукати Настасію Прекрасну.
- Пізно зібрався! Її вже засватали за одного царевича.
- Мені хоч би раз подивитися на неї!
- Ну, підемо разом, і мені туди ж дорога лежить.
Ось і пішли вдвоем- йшли-йшли, порядком зголодніли. Вийняв старий з-за пазухи просвірку, переломив пополам- собі взяв одну половину, а іншу дає своєму товаришеві. Купецький син відмовляється.
- Тобі самому, - каже, - мало!
- Бери! Бог дасть - і цього не з`їмо, а ситі будемо.
Так і вийшло: проскури не з`їли, а вже обидва ситі. Довго чи коротко - наводить старий Івана купецького сина в королівський сад і каже:
- Стань під цю яблуньку і дивись - вийде Настасья Прекрасна гуляти по саду і якраз повз тебе пройдет- тільки як стануть падати яблука, ти їх не смій сбирать та їсти, а не те заснеш непробудним сном.
Купецький син став під яблоню- почали з дерева яблука валитися, та такі славні, наливні, пахучіе- він не витерпів, підняв одне яблучко і скушал- з`їв і заснув непробудним сном. Вийшла Настасья Прекрасна по саду погуляти, побачила свого судженого і кинулася будити його-будила, будила, ніяк не могла розбудити, написала записочку:
- Прощай, милий друже! Завтра моє весілля, - і поклала йому в праву руку. На ранок прокинувся Іван купецький син, прочитав записку й залився сльозами. Приходить старий:
- Я ж тобі казав: Не бери, не їж яблоков- а ти не послухався! Іди скоріше - не знайдеш чи де дощечки.
Купецький син побіг по вулиці, знайшов дощечку і приніс старому. Той взяв її, нав`язав струни, зупинився у шинку і давай різні пісні награвати. Що тут народу зібралося - сила-силенна! Негайно доповіли королю: біля шинку такий-де музикант виявився, що краще королівських грає! Король наказав покликати його до палацу:
- Нехай на весіллі пограє та гостей порадує.
Побігли гінці, звуть старого на свадьбу- він відповідає:
- Зараз прийду!
Зняв з себе одежу, нарядив в неї купецького сина, дав йому саморобну скрипочку і каже:
- Іди ти замість мене.
- Як мені йти, коли я грати не вмію?
- Нічого- ти тільки смичком води та руками перебирай, і скрипка сама грати стане.
Ось Іван купецький син прийшов до палацу, став переможе музикантів, почав грати - його скрипка всю музику покриває, на диво гостям цілі промови вимовляє. Раз заграв - скрипка говорить:
- Спи, спи, та не проспи!
В іншій заграв - скрипка говорить:
- Гуляй, гуляй, та не прогулятися!
А в третій раз заграв - скрипка стала виводити:
- Спіть міцно непробудним сном!
В ту ж хвилину де хто стояв, де хто сидів - так все і заснули. Іван купецький син узяв Настасію Прекрасну за білі руки, повів до церкви і обвінчався з нею. Король прокинувся, бачить - справа зроблена, нічим не повернеш! І велів весілля справляти, бенкет бенкетувати, гостей пригощатимуть.
Поділися в соц. мережах: