- Що, - каже, - я по собі нареченої не знайду?
Ось купець і став говорити цього царя:
- У мене є дочка хороша- так хороша, що людина ні надумає, то вона дізнається!
Те цар години часовать не став, написав лист і скрічал своїм панам жандармам:
- Ідіть ви до цього купця і віддайте цей лист купецької дочки! - А в листі написано:
- Забирайся вінчатися.
Взяла купецька дочка цього листа на руки, залилася сльозами і стала забиратися, і служниця з нею- і ніхто цю служницю не розгадали з купецької дочкою: тому не розгадає, що обидві на одну особу. Ось забралися вони в однаковий плаття і їдуть до царя вінчатися. Прикро стало цієї служанке- зараз і каже:
- Підемо, по острову погуляємо!
Пішли по острову- приспала служниця купецьку дочку сонним зіллям, вирізала у ній очі і поклала в кишеню. Потім приходить до жандармів і каже:
- Господа жандарми! Вихід на море моя служниця.
А вони у відповідь:
- Нам аби ти була жива, а ця селянка зовсім не потрібна!
Приїхали до царю- зараз стали вінчатися і почали жити. Ось цар сам собі думає:
- Повинно бути, купець мене обдурив! Це не купецька дочка. Чому вона так негарна розумом-розумом? Зовсім нічого не вміє робити!
Живе він з нею- а ця купецька дочка схаменулася від хвороби, що їй служниця-то заподіяла: нічого вона не бачить, а тільки чує. І чує вона, що стерегет дідок скотіну- стала йому говорити:
- Де ти, дідусь, перебуваєш?
- Я живу в хатинці.
- Прийми і мене з собою.
Дідок прийняв її. Вона й каже:
- Дідусь, віджени худобу-то!
Він її послухав - відігнав худобу. І посилає вона цього старого в крамницю:
- Візьми ти оксамиту і шовку в борг.
Старий пішов. З багатих ніхто не дав в борг, а дали йому з бідної лавки. Приніс він слепенькой оксамиту і шовку. Вона йому каже:
- Дідусь, лягай спати і вухом не веді- а мені що день, що ніч - все одно!
І стала з оксамиту і шовку царську корону шіть- вишила таку гарну корону, що дивитися - НЕ надивишся.
Вранці рано будить слепенькая старого і каже:
- Піди, віднеси до царю- нічого не проси, а проси тільки глаз- і що над тобою ні будуть там робити, - нічого не бійся!
Ось він прийшов до палацу, приніс корону. Тут все над цією короною сдівовалісь і стали у нього торговать- а дідок став у них просити очей. Зараз донесли царю, що він очей просить. Цар вийшов, зрадів короні і почав торгувати її, а той і з нього очей просить. Ну, цар заматюкався і хотів вже його в острог садити. Тільки що цар ні каже, а він свою справу править. Цар скрічал своїм жандармам:
- Підіть, у полоненого солдата виріжте очей!
А дружина його, цариця, зараз вискочила, виймає очей і дає його царю. Цар дуже зрадів:
- Ах, як ти мене врятувала, царевнушка! - І віддав старому це око.
Старий узяв і пішов зі палацу-прийшов в свою хатинку. Сліпа запитує:
- Взяв ти, дідусь, мій вічко?
Він говорить:
- Взяв.
Ось вона прийняла у нього, вийшла на зорю, поплював на вічко, приставила - і стала бачити.
Посилає вона дідка знову в крамниці, дала йому грошей, веліла борг віддати за шовк і за оксамит і ще наказала взяти оксамиту і золота. Взяв він у бідного купця і приніс купецької дочки і оксамиту і золота. Ось вона сіла шити іншу корону, пошила і посилає дідка до цього ж царя, а сама наказує:
- Нічого не бери, тільки око просі- а стануть тебе питати, де ти взяв, - скажи: мені бог дав!
Прийшов старий під палац-там все сдівовалісь- перша корона була хороша, а ця ще краще. І сказав цар:
- Що не давати, а купити треба!
- Дай мені очей, - просить старий. Цар зараз посилає вирізати очей у полоненого, а дружина царського тут же і виймає інший вічко. Цар дуже зрадів, дякує її:
- Ах, як ти мене, матінка, виручила цим оком!
Запитує цар дідка:
- Де ти, дідок, береш ці корони?
- Мені бог дав! - Сказав йому старий і пішов зі палацу. Приходить в хатинку, віддає вічко слепенькой. Вона вийшла знову на зорю, поплювавши вічко, приставила його - і стала бачити обома очима. Ніч спала в хатинці, а то раптом опинилася в скляному будинку, і завела вона гуляння.
Їде цар подивитися, що таке за диво, хто такий побудував ці хороми? В`їхав у двір, і так вона йому рада, зараз його приймає і за столик садить. Попировать там, їде і кличе її до себе в гості. Повернувся до себе в будинок і каже своїй цариці:
- Ах, матінко, який в цьому місці будинок і яка в ньому дівчина! Хто що ні надумає, то вона дізнається!
Цариця здогадалася і каже сама собі:
- Це, мабуть, вона, якої я очі вирізала!
Ось цар знову їде до неї в гості, а цариці дуже прикро. Приїхав цар, погуляти і кличе її в гості. Вона стала забиратися і каже дядькові:
- Прощай! Ось тобі скриню грошей: до дна його не добирає - завжди буде повний. Ляжеш ти спати в цьому скляному будинку, а встанеш в хатинці своєї. Ось я в гості поеду- мене в живих не буде - вб`ють і в дрібні частини ізрубят- ти встань вранці, зроби Гробок, збери мої шматочки і поховай.
Дідок заплакав про неї. Тим же часом жандарми приїхали, посадили її і повезли. Привозять її в гості, а цариця на неї і не дивиться - зараз застрелила б її.
Ось і вийшла цариця на двір і каже жандармам:
- Як ви цю дівку додому повезете, так тут же був розділив її в м`ясні частини і вийміть у ній серце та привезіть до мене!
Повезли вони купецьких дочку додому і розмовляють з нею швидко-а вона вже знає, що вони хочут робити, і каже їм:
- Секіте ж мене швидше!
Вони посікли її, вийняли у ній серце, а самою в назём закопали і приїхали до палацу. Цариця вийшла, взяла серце, скачала його в яйце і поклала в кишеню. Дідок спав в скляному будинку, а встав в хатинці і залився сльозами. Плакав-плакав, а справу треба виконати. Зробив труну і пішов шукати її-знайшов в гної, розрив, зібрав всі частини, поклав їх у труну і поховав у себе.
А цар не знає ніякого діла, їде до купецької дочки в гості. Приїхав на те місце - немає ні будинку, ні ні дівиці, а тільки де вона похована, там над нею сад виріс. Повернувся до палацу і став цариці розповідати:
- Їздив-їздив, не знайшов ні вдома, ні дівчини, а тільки один сад!
Ось цариця почула про цьому-вийшла на двір і каже жандармам:
- Ідіть ви, посічіть на тому місці сад!
Приїхали вони до саду і стали його сікти, а він весь скам`янів. Кортить цареві - хочеться сад подивитися-ось і їде дивитися його. Приїхав в сад і побачив в ньому хлопчика - і який гарненький хлопчик!
- Вірно, - думає - панове гуляли та втратили.
Взяв його до палацу, привіз у свої палати і каже цариці:
- Дивись, матінка, чи не расквілі його.
А хлопчик на той час так розкричався, що нічим його і не забава: і так і сяк, а він знай кричить! Цариця вийняла з кишеньки яєчко, скручений з серця, і дала йому-він і перестав кричати, зачав бігати по кімнатах.
- Ах, матінко, - каже цар до цариці, - як ти його втішила!
Хлопчик втечу на двір, а цар за ним-він на вулицю - і цар на вулицю, він в поля - і цар в поля, він в сад - і цар в сад. Побачив там цей цар дівчину і дуже зрадів. Дівиця і каже йому:
- Я твоя наречена, купецька дочка, а цариця твоя - моя служниця
Ось і приїхали вони до палацу. Цариця впала їй в ноги:
- Прости мене!
- А ти мене не прощала: один раз очі вирізала, а в інший веліла в дрібні частини розсікти!
Цар і каже:
- Жандарми! Виріжте ж тепер і цариці очі і пустіть її в поля.
Вирізали їй очі, прив`язали до коням і пустили в поля. Розмикали її коні по чистому полю. А цар з младой царицею стали жити та поживати, добра наживати. Цар нею завжди милувався і в золоті водив.
Поділися в соц. мережах:
Читати російську народну казку "баба-яга і лутонюшка"