Читати російську народну казку "великий будинок з однієї цеглинки"

Жив я з дідусем, а батько мій тоді ще не народився: у тій самій, як почався світ, - було мені сім років.

Жили ми куди багато! Був у нас великий будинок з однієї цеглинки - оком не скинути, а поглянути не так на щось світлом обгороже, небом покритий.

Коней було багато: шість кішок бувальцях, дванадцять котів стоялих- один жеребець жвавий - кіт сибірський був на ланцюг прикутий біля грубки до стовпа.

Землі у нас з дідом було видимо-невидимо: чоловіки і лавки самі засвоїли, а піч та піл винайму віддавали.

Народилося хліба багато- стали прибирати - дівати нікуди. Дід був розумний, а я кмітливий: склалось скирту на пічному столбу- велика скирта - оком не скинути, хоч поглянути нема на що!



І завелися в ній миші, стали хліб точіть- жеребець наш жвавий - кіт сибірський стриб на стовп - мишей зловив, скирту в балію впустив. Дід голосом завив, а я проголосив:

- Чим тепер годуватися-то будемо?

Тільки дід був розумний, а я кмітливий: витягли хліб з балії, пересушили і обмолотили.

Час було до свята, стали ми солод готувати та пиво варіть- як в ложці затерли, в Корці розвели - вийшло пива з цілу бочку. Що гостей-то до нас привалило - і в будинок і на двір, по вулиці пройти не можна від народу! ..

Після того дивлюся я - дров в будинку ні поліна, а топити треба. Була у нас кінь сіра: упряж чудова, та заперечує нема в що.

- Іди, - каже мені дідусь, - запрягай коня, їдь в ліс за дровами.

Я надів кафтанішко худенький, заткнув сокиру за пояс, сів верхи і поїхав в дорогу. Їду риссю швидку, а сокира тяп да ляп і перерубав мого коня навпіл. Оглянувся назад - ан на одному передку їжу: задок далеко відстав. Я кликати, я кликати - прибіг задок. Що довго думати, склав обидві половинки, змастив глиною, дав шпори під боки - і звідки спритність взялася!

Приїхав в ліс, нарубав дров, наклав величезний віз і прив`язав мотузкою за хвіст. Як крикну - кінь зопалу схопила, по вуха в бруд потрапила.

Я за дедом- той був розумний, а я кмітливий: взялися обидва за хвіст і ну тянуть- тягли, тягли, так шкуру геть і стягнули! Дід голосом завив, я заверещав.

Ні на чому було їхати-приходимо додому і горюємо. Тільки глядь у вікно - а кінь наша стоїть біля воріт, сама прийшла. Дід засміявся, я зареготав: кінь-то будинку, а шкура в бариші дісталася.