Читати російську народну казку "ворожка"

Відео: Російські царі - Катерина II Велика

В одному селі жила-була стара стара, а у ній був син не великий і не малий, такий, що ще в полі не зможе добре працювати. Ось вони дожили до того, що їм довелося - і перекусити нічого-ось тут-то задумалася боляче стара, думала собі, гадаючи міцного думоньки, як їм бути і на білому світу жити, так щоб і хлібця був.

Думала-думала і надумала думу, та й Гутор своєму мальчуге:

- Синок, піди хоч ти, поведи у кого лошадушек і прив`яжи їх в такому-то кущі та сіна дай, а потім відв`яжи знову, і відведи в таку-то балку, і там поколь пусти їх.

Малий її був, нічого сказати, боляче проворен- як почув, що матінка йому наказує, ось він пішов та й звела десь лошадушек, і зробив все так, як матінка йому Гутор.

Про стару ж преж цього була чутка, що вона таки дещо знає і на прохання кой-коли бувала ворожа.

Як спохватилися господарі своїх лошадушек, давай шукати, і довго билися вони серцеві, та ніде не знайшли. Ось і гомонять:

- Що робити? Надоть знайти знахаря, щоб поворожити, хошь би і заплатити йому не боляче так багато, щоб знайти їх.

Ось і згадали про стару, та й кажуть:

- Сем-ка підемо на неї, будемо просити поворожіть- авось вона і скаже нам про них що-небудь.

Як сказано, так і зроблено. Ось і прийшли до старої та й подейкують:

- Бабуся-годувальниця! Ми чули від добрих людей, що ти дечим маракуешь, вмієш ворожити по картах і по ним метикує, як по-писаному: поворожи-ка і нам, рідна! У нас пропали лошадушкі.

Ось бабуся і показує їм:

- Ох, матінко моя рідна, та в мене й мочушкі-то немає! Задуха, родимі мої, мене замучило.

А вони їй кажут:

- Ека, бабуся, потрудись, бажана ти наша! Це не дарма, а ми тобі за роботу заплатимо.

Ось вона, переступаючи і покашлюючи, расклала карти, подивилася на них довго і показує їм (хошь нічого не знала, та робити нічого-голод не свій брат, уму-розуму навчить):

- Ека притча. Подумаю. Глядь-но сюди, мої батюшки! Ось, здається, ваші лошадушкі стоять в такому-то місці, в кущі прив`язані.

Ось господарі зраділи, дали бабі за роботу і пішли собі шукати своїх жівотінушек. Прийшли в сказаному куща, а там вже їх коней-то і немає, хошь і було помітно те місце, де були прив`язані коні, тому що відрізаний гуж від вуздечки і висить на кущі, та й сіна навалено, чаю, немало. Ось вони прийшли, подивилися, а їх і слід простил- взгоревалісь бідолахи і не знають, що і робити-подумали між собою і знову вирушили до старої: коли раз дізналася, то і тепер скаже.

Ось прийшли знову до старої, а вона лежить на печі да уж так-то крекче та охає, що і казна яка болесть на її трапилася. Вони стали її принижено просити ще їм поворожити. Вона було знову, як і раніше стала відмовлятися, кажучи:

- Сечі немає, і старість-то подужала! - А все для того, щоб більше дали їй за труди-то. Вони обіцяли, коли знайдуться, щось шкодувати для неї, і теперка дати покель вигадливі. Ось стара злізла з печі, покрёхтивая і кашляючи, розкинула знову карти, замислилася, подивилася на них і Гутор:

- Ідіть, шукайте їх у такій-то видолинку, вони там, кажись, ходять, точнісінько ваші!

Господарі дали їй з радості за роботу оченно досить і пішли від неї знову шукати. Ось прийшли вони в балку, глядь - а там їх коні ходять целехонькі- вони взяли їх і повели додому.

 

Ось і пішла про стару велика слава, що, мовляв, така-то ворожка вміє ворожити он як: що ні скаже - бути справі так. Ця слава поширилася далеко, і дійшов цей слух до одного боярина, у якого пропав цілий скриню грошей невідомо куди. Ось як він почув, та й послав за бабусею-ворожейкой свою карету, щоб її до нього привезли неодмінно, будь вона хошь як больна- а послав двох своїх людей - Самона та Андрюха (вони-то і здули ці гроші у пана). Ось вони приїхали до бабки і майже силом її посадили в карету і повезли до пана. Дорогий бабуся почала сумувати, охати і зітхати, і Гутор про себе:

- Охо-хо-хо! Якби не мамон та не черево, де б цій справі збутися, щоб мені ворожейкой бути і їхати в кареті до боярину для того, щоб він мене заховав туди, куди ворон і кісток мої як заніс. Ох, погано справу!

Сам він це подслухал, та й показує:

- Чуєш, Андрюха! Стара про сю пору щось про нас бурмотить. Здається, погано справу буде!

Андрюха йому Гутор:

- Що ти так сробел, може це так тобі зі пристрастей здалося.

А Самон йому бает:

- Послухай-но сам, ось вона знову щось гомонять.

А стару саму бере страх і горе: ось вона, посидівши трохи, знову своє твердить:

- Охо-хо-хо! Коли б НЕ мамон та не черево, де б такою собі оказії збутися!

Ось хлопці давай пріслухівать, що стара бурмоче: а вона, посидівши трохи, знову за своє візьметься:

- Мамон та черево - і бесперечь зі пристрастей все своє несе. Як хлопці це почули, і острах сильно взяла: що робити? та й загуторілі переможе себе, що надоть бабусю вблагати якомога, щоб вона не болтнула цього боярину, а то стара все твердить:

- Якби не Самон та не Андрюха, де б такою собі оказії збутися?

Вони, кляті, з пристрастей щось не розібрали, що стара Гутор про мамоні та про череві, а не Самоне та Андрюхе.

Як між собою у них сказано, так було і зроблено. Ось вони і почали просити стару:

- Бабуся, бажана ти наша, годувальниця, не згуби нас, а примусь вічно за тя бога молити. Ну що тобі буде прибутку погубити нас і обумовити перед боярином? Краще не розповідай на нас, а так як-нібудь- а ми-то вже тобі за це що хошь заплатимо.

А бабуся не дура, собі на умі, чує ці слова, схаменулась, і пристрасть з неї вся зіскочила - як рукою зняло, та й питає їх:

- Де ж ви, діточки, все це поділи?

Вони гомонять вже з плачем:

- Що, рідна, чай нас сам окаянний спокусив, що гріх такий зробили.

Бабуся знову питає:

- Так де ж вони?

Ось вони і гомонять:

- Та куди ж їх окрім було заховати щось, що не на млин під гать, покуль пройде така негоду.

Ось вони, сгуторівшісь дорогою як надоть, і приїхали в будинок до боярину. Боярин як побачив, що привезли стару, став і невідомо як радий, взяв її під руки до себе в хороми, почав пригощати всякими такими собі питьями і стравами, чого її душа забажає, і, напотчевавші її досхочу, давай просити її, щоб вона йому про гроші поворожити. А бабуся собі на умі своє несе, що сечі-то немає і насилу ходіт- а боярин і показує:

- Яка ти, бабуся! Ти будь у мене як у своєму будинку, хошь - сядь, а хошь - ляжь, якщо вже тобі не під силу сидіти-то, та тільки поворожи, про що я тя прошу, і якщо дізнаєшся, хто взяв мої гроші, та ще я знайду свою пропажу, то не тільки пригощу, а ще й нагороджу тебе ніж душа твоєї завгодно, як слід, без будь-якої образи.

Ось стара, переминаючись, як би її і справді лиха болесть ізнімает, взяла карти, розклала як слід і довго на них дивилася, все прішептивая щось губами. Подивившись, і Гутор:

- Пропажа твоя на млині під гатью лежить.

Боярин як тільки почув це, що сказала стара, зараз і послав Самона та Андрюха, щоб це все відшукати і до нього принести: він не знав, що це все вони самі спроворить. Ось ті знайшли, знайшли і принесли до бояріну- а боярин-то, дивлячись на свої гроші, так зрадів, що і вважати їх не став, а дав бабі зараз сто рублів і ще дечого оченно досить, та ще й напредкі обіцяв її не залишати за таку послугу- потім, пригостити її гарненько, відіслав знову в кареті додому, нагородили ще на дорогу чимось по домашньому. Дорогий Самон і Андрюха дякували стару, що вона хошь знала про їхні справи, та боярину не сказала, і дали їй ще грошей.

З цих пір наша стара ще більш прославилася і стала жити собі - не тужити, і не тільки що хлібця стало у неї досхочу, але і будь-якого іншого, і все невпроед, та й худібка розвели оченно досить-і стали з своїм синочком собі жити так поживати і добра наживати, та бражку і медок попивати. І я там був, мед-вино пив, тільки в рот не попало, а по вусах текло.