Читати російську народну казку "солдат і смерть"

Відео: Марія Моревна. РОСІЙСЬКА НАРОДНА КАЗКА. АУДІО КАЗКА

Минуло термінове час, відслужив солдат службу королю і став проситися на батьківщину з рідними побачитися. Спочатку було король не пускав його, але потім погодився, наділив його златом-сріблом і відпустили його на всі чотири сторони.

Ось отримав солдат відставку і пішов з товаришами прощатися, а товариші і кажуть йому:

- Невже на простін НЕ піднесеш, а перш за адже ми добре жили?

Ось солдат і почав підносити своїм товаріщам- підносив-підносив - глядь, а грошей-то залишилося у нього тільки п`ять п`ятаків.

Ось йде наш солдат. Близько чи далеко, бачить: стоїть осторонь кабачок- зайшов солдат в кабачок, на копійку випив, на гріш закусив і пішов далі. Пройшов трохи, зустрілася йому стара і стала милостиню просіть- солдатів і подав їй п`ятак. Пройшов знову трохи, дивиться, а та ж стара знову йде назустріч і просить мілостиню- солдат подав інший п`ятак, а сам дівуется: як це стара знову опинилася попереду? Дивиться, а стара знову попереду і просить мілостиню- солдатів і третій п`ятак подав.

Пройшов знову з версту. Дивиться, а стара знову попереду і просить милостиню. Розлютився солдат, що не стерпіло завзяті, висмикнув тесак та й хотів було розкроїти їй голову, і тільки лише замахнувся, стара кинула йому під ноги торбинку я сховалася. Взяв солдат торбинку, подивився-подивився та й каже:

- Куди мені з цією гидотою? У мене і своєї досить!

І хотів було вже кинути - раптом, звідки не візьмись, з`явилися перед ним, як із землі, два молодца і кажуть йому:

- Що вам завгодно?

Солдат здивувався і нічого не міг їм сказати, а потім закричав:

- Що вам від мене треба?

Один з них підійшов ближче до служивому і каже:

- Ми служителі твої покірні, але послухалися не тебе, а ось цієї чарівної сумочки, і якщо тобі що потрібно, наказуй.

Солдат думав, що все це йому сниться, протер очі, зважився спробувати так і каже:

- Якщо ти говориш правду, то я наказую тобі, щоб зараз же була ліжко, стіл, закуска і трубка з тютюном!

Не встиг солдат ще і закінчити, а вже все і стало, як ніби з неба впало. Випив солдат, закусив, повалився на ліжко і закурив трубку.

Полежав він так досить часу, потім махнув котомочку і, коли з`явився молодець (служитель котомочку), солдат і каже йому:

- А чи довго я буду тут лежати на цій ліжку і курити тютюн?

- Скільки завгодно, - сказав молодець.

- Ну так прибери все, - сказав солдат і пішов далі. Ось йшов він після цього, близько чи далеко, і прийшов до вечора в одну садибу, і тут славний панський будинок. А пан в цьому будинку не жив, а жив в іншому - в хорошому-то будинку чорти водилися. Ось і став солдат у мужиків питати:

- Де пан живе?

А мужики і кажуть:

- Так що тобі в нашому панові?

- Так ночувати б треба проситися!

- Ну, - кажуть мужики, - тільки піди, так він вже відправить тебе біса на обід!

- Нічого, - каже солдат, - і з чортами розправитися можна. А скажіть, де пан-то живе?

Мужики показали йому панський будинок, і солдат пішов до нього і став у нього ночувати проситися. Пан і каже:

- Пустити-то я, мабуть, і пущу, так тільки у мене там НЕ тихо!

- Нічого, - каже солдат. Ось пан і повів солдата в хороший будинок, а як привів, солдат махнув чарівною сумочкою і, коли з`явився молодець, велів приготувати стіл на двох осіб. Не встиг пан повернутися, а вже й стало все. Пан, хоч і багатий був, а такий закуски ніколи ще у нього й не було! Стали вони закушувати, а пан і вкрав золоту ложку. Закінчили закуску, солдат махнув знову котомочку і велів прибрати все, а молодець каже:

- Я не можу прибрати - в повному обсязі на столі. Солдат подивився та й каже:

- Ти, пане, для чого ложку взяв?

- Я не брав, - каже пан.

Солдат обшукав пана, віддав ложку лакея, а сам і почав дякувати пана за нічліг, та так його неабияк пом`яв, що пан зі злості замкнув на замок всі двері.

Солдат замкнув всі вікна і двері з інших покоїв, захрестилася їх і став чортів чекати.

Близько опівночі чує, що хтось біля дверей пищить. Почекав ще солдат трохи, і раптом набралося стільки нечистої сили і зчинили такий галас, що хоч вуха затикай!

Один кричить:

- Напирати, напирає!

А інший кричить:

- Та куди напирати, коли хрестів наставлено! .. Солдат слухав, слухав, а у самого волосся дибки стає, даром що ні боягузливого десятка був. Нарешті і закричав:

- Так що вам тут від мене треба, босоногі?

- Пусти! - Кричать йому з-за дверей чорти.

- Так на що я вас пущу сюди?

- Так так, пусти!

Солдат подивився навкруги і побачив в кутку мішок з гирями, взяв торбинку, витрусив гирі та й каже:

- А що, чи багато вас, босоногих, увійде до мене в мішок?

- Все увійдемо, - кажуть йому через двері чорти. Солдат наробив на мішку хрестів вугіллям, причинив трохи двері та й каже:

- Ну-ка, я подивлюся, чи правду ви говорили, що все ввійдете?

Чорти все до одного залізли в мішок, солдат зав`язав його, перехрестив, взяв двадцатіфунтовую гирю та й давай по мішку бити. Б`є, б`є та й пощупає: м`яко чи? Ось бачить солдат, що нарешті м`яко стало, відчинив вікно, розв`язав мішок та й витрусив чортів геть. Дивиться, а чорти все понівечені, і ніхто з місця не рухається.

Ось солдат як крикне:

- А ви що тут, босоногі, розляглися? Інший лазні, чи що, чекаєте, а?

Чорти все абияк розбіглися, а солдат і кричить їм навздогін:

- Ще прийдете сюди, так я вам не те ще задам!

На ранок прийшли мужики і відчинили двері, а солдат прийшов до пана і каже:

- Ну, пан, переходь тепер в той будинок і не бійся вже нічого, а мені за працю треба на дорогу дати!

Пан дав йому скільки-то грошей, і солдат пішов собі далі.

Ось йшов і йшов він так довгенько, і до дому вже недалеко залишилося, всього три дні ходи! Раптом зустрілася з ним стара, така худа та страшна, несе повну котомочку ножів, та пив, та різних топірців, а косою підпирається. Загородила вона йому дорогу, а солдат не стерпів цього, висмикнув тесак та й закричав:

- Що маєш від мене, стара? Хочеш, тобі голову розкрию?

Смерть (це була вона) і каже:

- Я послана Господом взяти у тебе душу!

Здригнулося солдатське серце, впав він на коліна та й каже:

- Змилуйся, матінка смерть, дай мені терміну тільки три роки-прослужив я королю свою довгу солдатську службу і тепер йду з рідними побачитися.

- Ні, - каже смерть - не бачитися тобі з рідними і не дам я тобі терміну три роки.

- Дай хоч на три місяці.

- Не дам і на три тижні.

- Дай хоч на три дні.

- Не дам тобі і на три хвилини, - сказала смерть, махнула косою і уморила солдата.

Ось опинився солдатів на тому світі та й пішов було в рай, та його туди не пустили: недостойний, значить, був. Пішов солдат з раю та й потрапив у пекло, а тут прибігли до нього чорти та й хотіли було в вогонь тягнути, а солдат і каже:

- Вам що треба від мене? Ах ви, босоногі, або забули вже панську баню, а?

Чорти всі побігли від нього, а сатана і кричить:

- Ви куди, дітки, побігли-то?

- Ой, батька, - кажуть йому чертенята, - адже солдат-то той тут!

Як почув це сатана, та й сам побіг в вогонь. Ось солдат походив, походив по пеклі - нудно йому стало- пішов в рай та й скаже до Господа:

- Господи, куди ти мене пошлеш тепер? Раю я не заслужив, а в пеклі все чорти від мене убежалі- ходив я, ходив по пеклі, нудно стало, та й пішов до тебе, дай мені службу якусь!

Господь і каже:

- Піди, служба, випроси у Михайла-архангела рушницю і стій на варті біля райських дверей!

Пішов солдат до Михайла-архангела, випросив у нього рушницю та й став на годинник до райських дверей. Ось стояв він так, довго чи коротко, і бачить, що йде смерть, і прямо в рай. Солдат загородив їй дорогу та й каже:

- А тобі що треба, стара? Забирайся геть! Господь без моєї доповіді нікого не прийме!

Смерть і каже:

- Я прийшла до Господа запитати, яких на цей рік велить людей морити.

Солдат і каже:

- Давно б так, а то лізеш не запитавши, а хіба не знаєш, що і я що-небудь та значу тут- на-ка рушницю-то потримай, а я сходжу спитаю.

Прийшов служивий в рай, а Господь і каже:

- Навіщо ти, служба, прийшов?

- Прийшла смерть. Господи, і питає: будь ти на наступний рік велиш людей морити?

Господь і каже:

- Нехай морить найстаріших!

Пішов солдат назад та й думає "Найстаріших велить Господь людей моріть- а що, якщо у мене батько ще живий, адже вона його заморити, як і мене. Так адже, мабуть, я і не побачу більше. Ні, стара, ти не дала мені вольготушкі на три роки, так піди погризи дуби!"

Прийшов та й каже смерті:

- Смерть, Господь велів тобі на цей раз не людей морити, а дуби гризти, такі дуби, яких старіше немає!

Пішла смерть старі дуби гризти, а солдат взяв у неї рушницю і став знову у райських дверей ходити. Пройшов на білому світі рік, смерть знову прийшла запитати, яких на цей рік велить їй Господь людей морити.

Солдат віддав їй рушницю, а сам і пішов до Господа запитати, яких на цей рік велить смерті людей морити. Господь велів морити самих запеклих, а солдат знову і думає:

"Але ж у мене там є ще брати і сестри і знайомих багато, а смерть як заморити, так мені з ними і не побачитися більше! Ні, нехай же і два роки погризет дубів, а там, можливо, нашого брата-солдата і милувати стане!"

Прийшов та й послав смерть гризти самі сильний, досвідчені дуби.

Пройшов і два роки, прийшла смерть на третій раз. Господь велів їй морити наймолодших, а солдат послав її молоді дуби гризти.

Ось, так прийшла смерть на четвертий раз, солдат і каже: - Ну тебе, стару, піди, коли потрібно, сама, а я не піду: набридла!

Пішла смерть до Господа, а Господь і каже їй:

- Що ти, смерть, худа така стала?

- Так як худий щось не бути, цілих три роки дуби гризла, все зуби повиломала! А не знаю, за що ти, Господи, на мене так розгнівався?

- Що ти, що ти, смерть, - каже їй Господь, - з чого ти взяла це, що я посилав тебе дуби гризти?

- Та так мені солдат сказав, - каже смерть.

- Солдат? Так як він смів це зробити ?! Ангели, ідіть-но, приведіть до мене солдата!

Пішли ангели і привели солдата, а Господь і каже:

- А ти звідки знаєш, солдат, що я велів смерті дуби гризти?

- Та хіба їй, старій, цього! Я просив у неї вольготушкі тільки на три роки, а вона не дала мені і три години. Ось за це-то я і звелів їй три роки дуби гризти.

- Ну, так іди тепер, - каже Господь, - так відгодовують-ка її три роки! Ангели! Виведіть його на білий світ!

Вивели ангели солдата на білий світ, і опинився солдатів на тому самому місці, де уморила його смерть. Бачить солдат якийсь мішок, взяв він мішок та й каже:

- Смерть! Сідай в мішок!

Села смерть в мішок, а солдат взяв ще палиць та каміння поклав туди, так як покрокував по-солдатському, а у смерті тільки кісточки хрумтять!

Смерть і каже:

- Так що ти, служивий, тихіше!

- Ось ще, тихіше, ще чого скажеш, а по-моєму так: сиди, коли посаджена!

Ось йшов він так два дні, а на третій прийшов до свата-цілувальники та й каже:

- Що, брат, дай випіть- всі гроші прожив, а я тобі днями занесу, ось тобі мій мішок, нехай у тебе полежить.

Целовальник взяв у нього мішок та й кинув під стійку. Прийшов солдат додому-а батько ще живий. Зрадів, а ще більше зраділи рідні. Ось жив так солдат і здорово і весело цілий рік.

Прийшов солдат в той шинок і став питати свій мішок, а цілувальник ледь і відшукав його. Ось солдат розв`язав мішок та й каже:

- Смерть, чи жива ти?

- Ой, - каже смерть, - ледь не задохлась!

- Ну ладно, - каже солдат. Відкрив табакерку з тютюном, понюхав та й чхнув. Смерть і каже:

- Служивий, дай-но мені!

Вона все просила, що побачить у солдата.

Солдат і каже:

- Так що, смерть, адже тобі мало однієї щіпки, а піди сядь в табакерку та й нюхай скільки захочешь- Щойно смерть залізла в табакерку, солдат зачинив та й носив її цілий рік. Потім він знову відчинив табакерку та й каже:

- Що, смерть, нанюхалася?

- Ой, - каже смерть, - важко!

- Ну, - каже солдат, - підемо, я тепер погодую тебе!

Прийшов він додому та й посадив її за стіл, а смерть їла так їла за сімох. Розсердився солдатів і каже:

- Бач, прірва, за сімох з`їла! Сяк тебе не наповниш, куди я подінуся з тобою, проклята?

Посадив її в мішок та й поніс на кладбіще- вирив в сторонці яму та й закопав її туди. Ось пройшло три роки, Господь згадав про смерть і послав ангелів її відшукувати. Ходили, ходили ангели по світу, відшукали солдата та й кажуть йому:

- Куди ти, служивий, смерть-то подів?

- Куди подів? А в могилу закопав!

- Та Господь її до себе вимагає, - кажуть янголи.

Прийшов солдат на кладовищі, розрив яму, а смерть там вже ледве дихає. Взяли ангели смерть і принесли її до Господа, а він і каже:

- Що ти, смерть, така худа?

Смерть і розповіла усе, що а він і каже:

- Видно, тобі, смерть, від солдата не хліби, Подик годуйся сама!

Пішла знову смерть по світу, та тільки того солдата більше не посміла морити.