Читати російську народну казку "про дурного змія і розумного солдата"

Відео: Аудіо казка. Про дурного змія і розумного солдата

У деякому царстві, у деякій державі жив-був солдат. Відвоював він війну і пішов додому. Йде, трубочку покурює та пісні виспівує.

Йшов він, йшов і прийшов надвечір в якусь сільце. Підійшов до ближньої избенке і стукає у вікно:

- Гей, господарі, пустіть солдата переночувати!

Ніхто не відгукується.

Пішов солдат до іншої хаті, постукав. І тут мовчать. Пішов солдат до третьої. Піднявся на ганок, давай стукати в двері. І тут ні відповіді, ні привіту. Відкрив солдат двері, увійшов до хати. Дивиться - нікого немає, все кругом пилом та питній покрито.

«Що за диво? - Думає солдат. - Куди все люди з цього села поділися? »

Став ходити по хатах. Куди не загляне - всюди порожньо ...

Увійшов нарешті в останню хатинку. Сидить там на грубці старий, зітхає та плаче.

- Здрастуй, добра людина! - Каже солдат.

- Здрастуй, служивий. Як ти сюди потрапив? Видно, життя тобі набридла. На війні вцілів, а тут ні за що пропадеш.

- Це чому?

- А тому, що унадився до нас змій літати, людей пожирати. Всіх проковтнув, мене одного до ранку залишив. А завтра прилетить і мене з`їсть, та й тобі не минути лиха. Разом двох проковтне!

- А може, і подавиться? - Каже солдат. - Дай-но я з тобою переночую та подивлюся завтра, якої такої змій до вас літає.

Лягли, переночували.

Вранці піднялася раптом сильна буря, затряслася хата - прилетів змій. Засунув голову в двері, побачив старого і солдата.

- Ага, - каже, - прибуток є! Залишив одного, а знайшов двох - буде чим поснідати!

- Ніби й справді з`їси? - Питає солдат.

- Знімання та облизня!

- Брешеш, вдавишся!

- Та ти хіба сильніше мене?

- Ще б! Мабуть сам знаєш, що солдатська сила куди більше твоєї.

- А ну давай спробуємо, хто кого сильніше!

- Давай!

Підняв змій величезний камінь і каже:

- Дивись, солдатів: я цей камінь однією лапою роздавлю - тільки пісок посиплеться!

- Дави, подивлюся!

Змій взяв камінь в жменю і стиснув, та так міцно, що він в дрібний пісок звернувся, іскри на всі боки посипалися.

- Екое диво! - Каже солдат. - А ти спробуй так стисни камінь, щоб з нього вода потекла.

- Цього я не можу, - каже змій.

- А я можу! Зараз покажу.

Увійшов солдат в хату - він ще з вечора вгледів на столі вузлик сиру, - виніс цей вузлик і ну тиснути! Сироватка так і потекла додолу.

- Що бачив? У кого сили більше?

- Правда, солдат, рука у тебе сильніше моєї ... А ось спробуємо, хто з нас голосніше свисне!

- Ну, свистни!

Змій як свиснув - дерева захиталися, все листя с них обсипалися.

- Добре ти свистиш, а все не краще мого, - каже солдат. - Зав`яжи-ка наперед свої очиська, а то як я свисну, вони у тебе з чола вискочать!

Змій послухався і зав`язав очі рогожею.

- А ну, свистни!

Солдат узяв палицю та як стукне змія по голові! Змій захитався, на все горло закричав:

- Годі, годі, солдат, що не свисти більше! І з одного разу очі ледь не повилазили, а у вухах і зараз дзвенить.

- Ну, як знаєш, а я, мабуть, готовий і ще разок-другий свиснути.

- Ні не потрібно! Не хочу більше сперечатися. Давай краще з тобою побраталися: ти будь старшим братом, а я - меншим.

- Не личить мені з тобою брататися, ну да ладно вже, хай буде по-твоєму!

- Ну, брат, - каже змій, - кинемо ми цього старого, будемо своїм господарством жити. Іди в степ, там стадо волів пасеться. Вибери найжирнішого і тягни сюди!

Нічого робити, пішов солдат в степ.

Бачить - пасеться велике стадо волів. Солдат давай їх ловити та за хвости пов`язувати.

Змій чекав, чекав - не витримав і сам побіг.

- Чого так довго? - Питає.

- А ось постій, - відповідає солдат, - зв`яжу штук п`ятдесят да за один раз і поволік всіх додому, щоб на цілий місяць вистачило.

- Який ти! Хіба нам тут вік вікувати? Вистачить і одного.

Схопив змій найжирнішого вола за хвіст, звалив на плечі і потягнув в село.

- Як же це так, - каже солдат, - я стільки волів пов`язав - невже їх кинути?

- Кинь, - відповідає змій. - На що вони нам!

Прийшли в хату, наклали два котла яловичини, а води немає.

- На тобі волову шкуру, - каже змій солдату. - Іди набери повну води і неси сюди - будемо обід варити.

Солдат узяв шкуру, потягнув до колодязя. Ледве-ледве порожню тягне.

Прийшов до криниці і давай обкопувати його кругом.

Змій чекав, чекав - не витримав, побіг сам:

- Що це ти, брат, робиш?

- Хочу колодязь кругом обкопати та в хату перетягнути, щоб не потрібно було кожен день ходити по воду.

- Який ти! Що задумав! На це багато часу піде, а нам обід варити!

Опустив змій в колодязь волову шкуру, набрав повні води, витягнув і поніс додому.

- А ти, брат, - каже він солдату, - іди в ліс, вибери сухий дуб і волоки в хату: пора вогонь розводити.

Пішов солдат в ліс, почав лико дерти так мотузку вити. Звив довгу-довжелезну мотузку і почав дуби обплутувати.

Змій чекав, чекав - не витримав, сам побіг до лісу:

- Що так мешкали?

- Та ось хочу зараз дубів двадцять зачепити веревкою та й тягнути, щоб надовго дров вистачило.

- Отакий ти, все по-своєму робиш! - Каже змій.

Вирвав з корінням товстий дуб і сам поволік до хати.

Солдат вдав, що міцно сердитий: курить свою трубочку, сам ні слова не говорить.

Наварив змій яловичини, кличе солдата обідати.

А солдат сердито відповідає:

- Не хочу!

Ось змій з`їв один цілого вола, випив волову шкуру води і став солдата випитувати:

- Скажи, брат, за що сердишся?

- А за те і серджуся, - відповідає солдат, - що я ні зроблю, все не так, все не по-твоєму.

- Ну не сердься, помиримось!

- Якщо хочеш зі мною помиритися, вези мене в моє село.

- Прошу, брат, відвезу.

Сів солдат змію на спину і полетів на нього.

Підлетів змій до села, спустився на землю. Побачили його дітлахи. Біжать, на все горло кричать:

- Солдат приїхав! Змія привіз!

Змій злякався і питає:

- Що, що вони кричать? Ніяк я не розберу.

- А то й кричать, що зараз через тебе візьмуться!

«Ну, - думає змій, - коли в цих місцях малі хлопці такі, то дорослі і поготів спуску не дадуть!»

Скинув солдата - так бігти.

Втік і зник, як у воду канув. Перестав по селах літати так людей пожирати - так злякався!