Читати російську народну казку "наговорная водиця"

Жили-були чоловік з дружиною. Замолоду вони жили всім на диво, а під старість - немов їх хтось підмінив. Тільки спустить вранці старий ноги з печі, як вже й пішла проміж ним і старою суперечка. Він старій слово, а вона йому два, він їй два, а вона йому п`ять, він п`ять, а вона десять. І такий вихор зав`ється переможе них, хоч з хати геть біжи.

А розбиратися почнуть - винного немає.

- Так з чого б це у нас, стара, а? - Скаже старий.

- Так все ти, старий, ти все! ..

- Та годі! Я чи що? Хіба це не ти? З довгим-то мовою! ..

- Не я, так ти!

- Ти, та не я!

І знову здорово: знову сварка між них затіялася. Ось раз слухала, слухала їх сусідка і каже:

- Маремьянушка, що це в тебе зі старим-то все негаразди та негаразди. Сходила б ти на край села до бобилке. Бобилка на водицю шепоче ... Людям допомагає, авось і тобі допоможе.

"А й справді, - подумала стара, - сходжу до бобилке ..."



Прийшла до бобилке, постукала у віконце. Та вийшла.

- Що, - питає, - старенька, маєш?

- Так ось, - відповідає бабця, - пішли у нас негаразди зі старим.

- А почекай, - каже бобилка, - небагато.

І сама - в будинок.

Винесла стара води в дерев`яному ковші та при ній же на ту воду пошептала. Потім перелила її в скляну посудину, подає і каже:

- Як додому прийдеш так як зашумить у тебе старий-то, так ти водиці-то хлебні- та не плюнь, що не ковтни, а тримай на роті щось, поки не вгамується ... Все гаразд і буде!

Вклонилася стара бобилке, взяла посудину з водою - і додому. І тільки ногу за поріг занесла, як старий на неї і накинувся:

- Ох вже мені ці баби-стрекотухі! Як підуть, так немов проваляться! Давним-давно самовар пора ставити, а ти думати забула! І де це ти запропал? ..

Сьорбнув стара зі скляної посудини, та не плюнула, що не проковтнула, а, як веліла бобилка, тримає в роті.

А старий бачить, що вона не відповідає, і сам замовк. Зраділа стара: "А й справді, мабуть, що водиця ця наговорная цілюща!"

Поставила посудину з водою, а сама - за самовар та й загримить трубою.

Почув це старий:

- Ека нескладна-грець! Чи не тим кінцем руки, видать, встромлені!

А стара хотіла було йому відповісти, та згадала наказ бобилкі - і знову за водицю! Вхопила і тримає в роті.

Бачить старий, що стара ні словечка йому супротивного не говорить, дався диву і ... замовк.

І пішло проміж них з тієї пори все як по-писаному: знову, як в молоді роки, людям на диво жити стали. Тому, як тільки почне старий шуміти, стара зараз - за наговорная водицю!

Ось вона, сила-то, в ній якась!