Читати російську народну казку "налякані ведмідь і вовки"

Жив собі старий та стара, у них був кіт та баран. Стара заготовки робить, а кіт проказит.

- Старий, - каже баба, - у нас на погребі нездорово.

- Треба подивитися, - каже їй старий, - не з боку чи хто блудить.

Ось пішла стара на льох і побачила: кіт зрушив лапкою з горщика покришку і злизує собі сметанку- вигнала кота з льоху і пішла в хату, а кіт наперед прибіг і заховався на печі в кутку.

- Господар! - Каже стара. - Ось ми не вірили, що кіт блудить, а він самий і є-давай його вб`ємо!

Кот почув ці мови, як кинеться з грубки та бігом до барана в хлів і почав його дурити:

- Брате баран! Мене хочуть завтра убити, тебе зарезаті.

І змовилися вони обидва бігти вночі від господаря.

- Як же бути? - Запитує баран. - Радий би я з тобою лижі нагострив, але ж хлів-то замкнений!

- Нічого!

Кот негайно виліз на двері, скинув лапкою мотузочку з цвяха і випустив барана.

Ось і пішли вони шляхом-дорогою, знайшли вовчу голову і взяли з собою-йшли-йшли, побачили: далеко в лісі світиться вогник, вони і пустилися прямо на вогонь. Підходять, а навколо вогню гріються дванадцять вовків.

- Бог допомогти вам, вовкам!

- Ласкаво жалувати, кіт та баран!

- Брате, - запитує баран у кота, - що нам вечеряти буде?

- А дванадцять-то вовчих голів! Піди вибери, яка пожирніше.

Баран пішов в кущі, підняв вище вовчу думку, що дорогою щось знайшли, і питає:

- Ця, брате кіт?



- Ні, не ця, вибери краще.

Баран знову підняв ту ж голову і знову питає:

- Чи ця?

Вовки так налякалися, що раді би втекти, та без дозволу не сміють. Четверо вовків і стали проситися у кота і барана:

- Пустіть нас за дровами! Ми вам принесемо.

І пішли. Решта вісім вовків ще дужче стали боятися кота та барана: коли дванадцять змогли поїсти, а осьмерих і поготів поїдять. Стало ще четверо проситися за водою. Кот відпустив:

- Ідіть, та швидше перевертався!

Останні чотири вовка вирушили сходити за колишніми вовками: чому, мовляв, не перевертаються? Кот відпустив, ще суворіше покарав скоріше приходити назад-а сам з бараном радий, що вони пішли щось.



Вовки зібралися разом і пустилися далі в ліс. Попадається їм ведмідь Михайло Іванович.

- Чи чув ти, Михайло Іванович, - запитують вовки, - щоб кіт та баран з`їли по дванадцяти вовків?

- Ні, хлопці, не чув.

- А ми самі бачили цього кота та барана.

- Як би, хлопці, і мені подивитися, яка їх хоробрість?

- Ех, Михайло Іванович, адже боляче кіт-від настирливий, не можна до нього поддоброхотіться: того й гляди, що в клаптики ізорвет! Дарма що ми прудкі над собаками і зайцями, а тут нічого не візьмеш. Позовом-ка краще їх на обід.

Стали посилати лисицю:

- Іди, поклич кота та барана.

Лисиця початку відговорюватися:

- Я хоч і прудка, так неувертліва- як би вони мене не з`їли!

- Іди! ..

Нічого не вдієш, побігла лисиця за котом і бараном. Вернулася назад і каже:

- Обіцялися бути-ах, Михайло Іванович, який кіт сердитий! Сидить на пеньку та ламає його кігтями: це на нас точить він свої ножі! А очі так і витріщив! ..

Ведмідь злякався, зараз посадив одного вовка в сторожа на вищий пень, дав йому в лапи утирки і покарав:

- Коли побачиш кота з бараном, махай утирки: ми підемо - їх зустрінемо.

Стали готувати обід-чотирьох вовків притягли чотири корови, а в кухаря ведмідь посадив бабака.

Ось йдуть в гості кіт да баран- побачили караульного, зметикували справу і стакнулся між собою.

- Я, - каже кіт, - підповз тихенько по траві і сяду біля самого пня проти вовчої пики, а ти, брат баран, розбіжиться і що є сили вдар його чолом!

Баран розбігся, вдарив з усієї сили і збив вовка, а кіт кинувся йому прямо в морду, вчепився кігтями і подряпав до крові. Ведмідь і вовки, як побачили те, зачали між собою растабарівать:

- Ну, хлопці, ось яка рись кота та барана! Евстіфейка-вовка примудрилися збити і понівечити з якого високого пня, а нам де вже на землі встояти! Їм, знати, наше готування щось ніпочем- вони прийдуть не пригощатися, і нас плямувати. А, братці, не краще нам сховатися?

Вовки все розбіглися по лісі, ведмідь видерся на сосну, бабак сховався в нору, а лисиця забилася під Колодін. Кот з бараном взялися за приготованим страви. Кот ест, а сам муркоче:

- Мало, мало!

Обернувся якось назад, побачив, що з нори стирчить бабаків хвіст, злякався та як приснет на сосну. Ведмідь устрахался кота, і прямо з сосни на землю і кинувся і трохи не задавив лисиці під Колодін. Побіг ведмідь, побігла лисиця.

- Знати ти, куме, забився? - Питає лисиця.

- Ні, кума, якщо б я не стрибнув, - кіт б давно мене з`їв!