Читати російську народну казку "налякані вовки"

Відео: Вірний засіб (Арабська казка)

Жили-були на одному дворі козел та баран- жили переможе себе дружно: сіна жмут - і той навпіл, а коли вила в бік - так одному коту Васьки. Він такий злодій і розбійник, за кожну годину на промислі, і де погано лежить - тут у нього і черево болить.

Ось одного разу лежать собі козел та баран і розмовляють між себе- де не взявся котішко-мурлишко, сірий лобішко, йде так таке жалісно плаче. Козел та баран і запитують:

- Кот-коток, сіренький лобок! Про що ти доріг, щоб ходити, плачеш, на трьох ногах скачеш?

- Як мені не плакати? Била мене стара баба, била-била, вуха видирала, ноги поламала та ще зашморг припасала.

- А за яку провину така тобі смерть?

- Ех, за те смерть була, що себе не впізнав та сметанку злизав.

І знову заплакав кіт-мугикаючи.

- Кот-коток, сірий лобок! Про що ж ти плачеш?

- Як не плакати? Баба мене била та примовляла: до мене прийде зять, де буде сметани взяти? За неволю доведеться колоти козла та барана!

Заревли козел і баран:

- Ах ти сірий кіт, безглуздий лоб! За що ти нас-то загубив? Ось ми тебе заколов!

Тут мугикаючи провину свою приносив і прощення просив. Вони простили його і стали втрьох думу думати: як бути й що робити?

- А що, Середній брат бублики, - запитав мугикаючи, - чи міцний у тебе лоб: спробуй-но про ворота.

Баран з ходу стукнувся об ворота лобом: похитнулися ворота, та не відчинилися. Піднявся старший брат мрасіще-козлище, розбігся, вдарився - і ворота відчинилися.

Пил стовпом піднімається, трава до землі прихиляється, біжать козел та баран, а за ними скаче на трьох ногах кіт сірий лоб. Втомився він і возмолілся названим братам:

- Ні то старший брат, ні то середня брат! Чи не залиште меншого братика на поживу звірам.

Взяв козел, посадив його він, і понеслися вони знову по горах, по долах, по сипучих пісках. Довго бігли, і день і ніч, поки в ногах сили вистачило.

Ось прийшло круте крутіще, стає становіще- під тим крутіще скошене поле, на тому полі стоги що міста стоять. Зупинилися козел, баран і кіт відпочивати-а ніч була осіння, холодна.

- Де вогню добути? - Думають козел та баран- а мурлишко вже добув берести, обернув козлу роги й сказав, щоб з бубликами стикнутися лобами. Стукнулися козел з бараном, та таке міцно, що іскри з очей посипалісь- Берестечко так і заридало.

- Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємо, - так за словом і затопив стіг сіна. Не встигли вони шляхом обігрітися, глядь - дарує непроханий гість мужик-серячок Михайло Іванович.

- Пустіть, - каже, - обігрітися да отдохнуть- щось неможется.

- Ласкаво жалувати, мужик-серячок муравейнічек! Звідки, брат, йдеш?

- Ходив на пасіку та побився з мужиками, тому й недуга прікінулась- йду до лисиці лікуватися.

Стали вчотирьох темну ніч ділити: ведмідь під копицею, мугикаючи на стогу, а козел з бараном у багатті. Йдуть сім вовків сірих, восьмий білий, і прямо до стогу.

- Фу-фу, - говорить білий вовк, - неросійським духом пахне. Якийсь такий народ тут? Давайте силу катувати!

Замекали козел і баран з пристрастей, а мурлишко таку промову повів:

- Ой лишенько, білий вовк, над вовками князь! Не дратуй нашого старшего- він, боронь боже, сердитий! - Як розходиться, нікому не минути лиха. Аль не бачите у нього бороди: в ній щось і сила, бородою він звірів побиває, а рогами тільки шкіру Сима. Краще з честю підійдіть та попросіть: хочемо, мовляв, пограти з твоїм меншим братиком, що під копицею щось лежить.

Вовки на тому козлу кланялися, обступили Мишка і стали його задирати. Ось він кріпився-кріпився, так як вистачить на кожну лапу по волку- заспівали вони Лазаря, вибралися абияк, так, підібгавши хвости, - подавай бог ноги!

А козел та баран тим Веремчук підхопили воркіт і побігли в ліс і знову натрапили на сірих вовків. Кот видерся на найбільшу верхівку ялинки, а козел з бараном схопилися передніми ногами за ялиновий сук і повисли. Вовки стоять під ялиною, зуби оскалом і виють, дивлячись на козла і барана. Бачить кіт сірий лоб, що справи кепські, став кидати в вовків ялинові шишки та примовляти:

- Раз вовк! Два вовк! Три вовк! Всього-то по вовку на брата. Я, мурлишко, недавно двох вовків з`їв, і з кісточками, так ще ситехонек- а ти, великий брат, за ведмедями ходив, та не спіймав, бери собі і мою долю!

Тільки сказав він ці мови, як козел зірвався і впав прямо рогами на вовка. А мугикаючи знай своє кричить:

- Тримай його, лови його!

Тут на вовків такий страх знайшов, що зі всіх ніг припустили бігти без оглядки. Так і пішли.