Читати російську народну казку "коза-дереза"

Відео: Російська народна казка Коза - Дереза. Читає тітка Маша

Жили були дід та баба та онучка Маша. Не було у них ні корівки, ні свинки, ніякої скотинки - одна коза. Коза, чорні очі, крива нога, гострі роги. Дід цю козу дуже любив. Ось раз дід послав бабку козу пасти. Вона пасла, пасла і додому погнала. А дід сів біля воріт та й питає:

- Коза моя, коза, чорні очі, крива нога, гострі роги, що ти їла, що пила?

- Я не їла, не пила, мене баба не пасла. Як бігла через місточок вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа.

Розсердився дід на бабку, розкричався і послав внучку козу пасти. Та пасла, пасла і додому пригнала. А дід біля воріт сидить і запитує:

- Коза моя, коза, чорні очі, крива нога? гострі роги, що ти їла, що пила? А коза у відповідь:

- Я не їла, не пила я, мене онучка не пасла, як бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа.

Розсердився дед на внучку, розкричався, пішов сам козу пасти. Пас, пас, досхочу нагодував і додому погнав. А сам вперед побіг, засів у брамі та питає:

- Коза моя, коза, чорні очі, крива нога, гострі роги, чи добре їла, чи добре пила?

А коза каже:

- Я не пила, я не їла, а як бігла через місточок вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа!

Розсердився тут дід на ошуканку, схопив ремінь, давай її з боків лупити. Ледве-ледве коза вирвалася і побігла в ліс.

У ліс прибігла та й забралася в ЗаЙкИнА хатинку, двері замкнула, на грубку залізла. А зайка в городі капусту їв. Прийшов зайка додому - двері замкнені. Постукав зайка та й каже:

- Хто мою хатинку займає, хто мене в будинок не пускає?

А коза йому відповідає:

- Я коза-дереза підлогу боки луплена, за три гроша куплена, я як тупни - тупни ногами, заколю тебе рогами, хвостом замету.

Злякався зайчик, кинувся бігти. Сховався під кущик і плаче, лапкою сльози витирає.

Йде повз сірий вовк, зубами клац.

-Про що ти зайченя плачеш, про що сльози ллєш?

- Як мені, зайченя, не плакати, як мені сірому, чи не сумувати: побудував я собі хатинку на лісовій галявині, а залізла в неї коза-дереза, мене додому не пускає.

- Не горюй, зайченя, не горюй сіренький, підемо я її вижену.

Підійшов сірий вовк до хатинки та як закричить:

- Іди, коза, з печі, звільняй ЗаЙкИнА хатинку!

А коза йому і відповідає:

- Я коза-дереза, підлогу боки луплена, за три гроша куплена, як вистрибну, як вискочу, заб`ю ногами, заколю рогами - підуть клаптики по закутках!

Злякався вовк і втік!

Сидить зайченя під кущем, плаче, сльози лапкою втирає. Йде ведмідь, товста нога. Кругом дерева, кущі тріщать.

- Про що, зайченя, плачеш, про що сльози ллєш?

- Як мені, зайченя, не плакати, як мені сірому, чи не сумувати: побудував я хатинку на лісовій галявині, а залізла до мене коза-дереза, мене додому не пускає.

- Не горюй, зайченя, я її вижену.

Пішов до хатинки ведмідь та давай ревіти:

- Пішла, коза, з печі, звільняй ЗаЙкИнА хатинку!

Кога йому у відповідь:

- Як вискочу, так як вистрибну, як заб`ю ногами, заколю рогами, - підуть клаптики по закутках!

Злякався ведмідь і втік.

Сидить зайчик під кущем, дужче плаче, слізки лапкою втирає. Хто мені зайчику Сіренькому допоможе? Як мені козу-дерезу вигнати?

Йде петушёк, червоний гребешёк, в червоних чоботях, на ногах шпори, на плечі коса.

- Що ти, зайченя, так гірко плачеш, що ти сіренький, сльози ллєш?

- Як мені не плакати, що не сумувати, побудував я хатинку, на лісовій галявині, забралася туди коза-дереза мене додому не пускає.

- Не горюй, зайченя, я її вижену.

- Я гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав, ведмідь гнав - не вигнав, та куди там,

Петя, вигнати!

- Підемо подивимося, може і виженуть!

Прийшов Петя до хатинки та як закричить:

- Іду, йду скоро, на ногах шпори, несу гостру косу, козі голову знесу! Ку-ку-рі-ку!

Злякалася коза та як гримне з печі! З печі на стіл, зі столу на підлогу, та в двері, та в ліс бігом! Тільки її й бачили.

А зайченя знову став жити в своїй хатці, на лісовій галявині. Морквину жує, вам уклін шле.

Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець.