Читати російську народну казку "іван царевич і сірий вовк"

Відео: ІВАН Царевич і сірий Вовк! АУДІО КАЗКА! РОСІЙСЬКА НАРОДНА КАЗКА!

Жив-був цар Берендей, у нього було три сини, молодшого звали Іваном.

І був у царя сад веліколепний- росла в тому саду яблуня з золотими яблуками.

Став хтось царський сад відвідувати, золоті яблука красти. Царю шкода стало свій сад. Посилає він туди караули. Ніякі караули не можуть встежити похітніка.

 Цар перестав і пити, і є, занудьгував. Сини батька втішають:

- Дорогий наш батюшка, не журись, ми самі станемо сад вартувати.

Старший син каже:

- Сьогодні моя черга, піду стерегти сад від похітніка.

Вирушив старший син. Скільки я ходив з вечора, нікого не встежиш, припав на м`яку траву і заснув.

Вранці цар його питає:

- Ну-ка, що не обрадуєш мене: чи не бачив ти похітніка?

- Ні, рідний батюшка, всю ніч не спав, око не заплющував, а нікого не бачив.

На другу ніч пішов середній син вартувати і теж проспав всю ніч, а вранці сказав, що не бачив похітніка.

Настав час молодшого брата йти стерегти. Пішов Іван-царевич стерегти батьків сад і навіть присісти боїться, не те що прилягти. Як його сон заборго, він росою з трави вмиється, сон і геть з очей.

Половина ночі пройшла, йому і здається: в саду світло. Світліше і світліше. Весь сад освітило. Він бачить - на яблуню села Жар-птиця і клює золоті яблука.

Іван-царевич тихенько підповз до яблуні і впіймав птаха за хвіст. Жар-птиця стрепенулася і полетіла, залишилося у нього в руці одне перо від її хвоста.

На ранок приходить Іван-царевич до батька.

- Ну що, дорогий мій Ваня, чи не бачив ти похітніка?

- Дорогий батюшка, зловити не спіймав, а простежив, хто наш сад розоряє. Ось від похітніка пам`ять вам приніс. Це, батюшка. Жар-птиця.

Цар взяв це перо і з того часу став пити, і є, і печалі не знати. Ось в один прекрасний час йому і передумав про цю про Жар-птиці.

Покликав він синів і каже їм:

- Дорогі мої діти, осідлали б ви добрих коней, поїздили б по білому світу, місця пізнавали, що не напали б де на Жар-птицю.

Діти батькові вклонилися, осідлали добрих коней і вирушили в путь-дорогу: старший в одну сторону, середній в іншу, а Іван-царевич в третю сторону.

Їхав Іван-царевич довго, чи недовго. День був літній. Пріустал Іван-царевич, зліз з коня, сплутав його, а сам звалився спати.

Чи багато, хіба мало часу пройшло, прокинувся Іван-царевич, бачить - коня немає. Пішов його шукати, ходив, ходив і знайшов свого коня - одні кістки обгризені.

Зажурився Іван-царевич: куди без коня йти в таку далечінь?

"Ну що ж, думає, взявся - робити нічого".

І пішов пішки. Йшов, йшов, втомився до смерточкі. Сів на м`яку траву і зажурився, сидить. Звідки не візьмись біжить до нього сірий вовк:

- Що, Іван-царевич, сидиш зажурився, голову повісив?

- Як же мені не сумувати, сірий вовк? Залишився я без доброго коня.

- Це я, Іван-царевич, твого коня з`їв ... Шкода мені тебе! Розкажи, навіщо в далечінь поїхав, куди прямуєш?

- Послав мене батюшка поїздити по білому світу, знайти Жар-птицю.

- Фу, фу, тобі на своєму доброму коні в три роки не доїхати до Жар-птиці. Я один знаю, де вона живе. Так і бути - коня твого з`їв, буду тобі служити вірою-правдою. Сідай на мене так тримайся міцніше.

Сів Іван-царевич на нього верхи, сірий вовк і поскакав - сині ліси повз очей пропускає, озера хвостом замітає. Довго чи коротко, добігають вони до високої міцності. Сірий вовк і каже:

- Слухай мене, Іван-царевич, запам`ятовуй: лізь через стіну, не бійся - година вдалий, все сторожа сплять. Побачиш в теремі віконце, на віконці стоїть золота клітка, а в клітці сидить Жар-птиця. Ти птицю візьми, за пазуху поклади, та дивись клітини не чіпай!

Іван-царевич через стіну переліз, побачив цей терем - на віконці стоїть золота клітка, в клітці сидить Жар-птиця. Він птицю взяв, за пазуху поклав, та задивився на клітку. Серце його й розгорілося: "Ах, яка - золота, дорогоцінна! Як таку не взяти!" І забув, що вовк йому карав. Тільки доторкнувся до клітини, пішов по фортеці звук: труби засурмили, барабани забили, сторожа прокинулися, схопили Івана-царевича і повели його до царя Афрону.

Цар Афрон розгнівався і запитує:

- Чий ти, звідки?

- Я царя Берендея син Іван-царевич.

- Ай, сором який! Царський син та пішов красти.

- А що ж, коли ваша птах літала, наш сад розоряла?

- А ти б прийшов до мене, по совісті попросив, я б її так віддав, з поваги до твого батька, царя берендеї. А тепер по всіх містах пущу негарну славу про вас ... Ну, да ладно, співслужили мені службу, я тебе пробачу. У такому-то царстві у царя кусман є кінь золотогривий. Приведи його до мене, тоді віддам тобі Жар-птицю з клітиною.

Загорюнілся Іван-царевич, йде до сірого вовка. А вовк йому:

- Я ж тобі казав, що не воруши клітку! Чому не слухав мій наказ?

- Ну, прости ж ти мене, прости, сірий вовк.

- Ото ж бо, прости ... Гаразд, сідай на мене. Взявся за гуж, не говори, що не дуж.

Знову поскакав сірий вовк з Іваном-царевичем. Довго чи коротко, добігають вони до твердині, де стоїть кінь золотогривий.

- Лізь, Іван-царевич, через стіну, сторожа сплять, йди на стайню, бери коня, та дивись вуздечку не чіпай!

Іван-царевич переліз у фортецю, там все сторожа сплять, зайшов на конюшню, спіймав коня золотогривого, та зазіхнув на вуздечку - вона золотом, дорогоцінним камінням убрана- в ній золотогривий коню тільки і гуляти.

Іван-царевич доторкнувся до вуздечки, пішов звук по всій фортеці: труби засурмили, барабани забили, сторожа прокинулися, схопили Івана-царевича і повели до царя Кусманена.

- Чий ти, звідки?

- Я Іван-царевич.

- Ека, за які дурниці взявся - коня красти! На це простий мужик не погодиться. Ну ладно, прощу тебе, Іван-царевич, якщо співслужили мені службу. У царя Далмата є дочка Олена Прекрасна. Похіть її, привези до мене, подарую тобі золотогривого коня з вуздечкою.

Ще більше зажурився Іван-царевич, пішов до сірого вовка.

- Говорив я тобі, Іван-царевич, не чіпай вуздечку! Чи не послухав ти мого наказу.

- Ну, прости ж мене, прости, сірий вовк.

- Ото ж бо прости ... Так вже гаразд, сідай мені на спину.

Знову поскакав сірий вовк з Іваном-царевичем. Добігають вони до царя Далмата. У нього в фортеці в саду гуляє Олена Прекрасна з мамушками, нянюшками. Сірий вовк каже:

- Цього разу я тебе не пущу, сам піду. А ти йди назад шляхом-дорогою, я тебе скоро наздожену.

Іван-царевич пішов назад шляхом-дорогою, а сірий вовк перемахнув через стіну - так в сад. Засів за кущ і дивиться: Олена Прекрасна вийшла зі своїми мамушками, нянюшками. Гуляла, гуляла і тільки трохи відстав від мамушек і няньок, сірий вовк схопив Олену Прекрасну, перекинув через спину - і навтьоки.

Іван-царевич йде шляхом-дорогою, раптом наздоганяє його сірий вовк, на ньому сидить Олена Прекрасна. Зрадів Іван-царевич, а сірий вовк йому:

- Сідай на мене скоріше, як би за нами погоні не було.

Помчав сірий вовк з Іваном-царевичем, з Оленою Прекрасною дорогою назад - сині ліси повз очей пропускає, річки, озера хвостом замітає. Довго чи коротко, добігають вони до царя кусман. Сірий вовк запитує:

- Що, Іван-царевич, замовк, зажурився?

- Так як же мені, сірий вовк, що не засмучуватися? Як розлучуся з такою красою? Як Олену Прекрасну на коня буду міняти?

Сірий вовк відповідає:

- Нерозлучні я тебе з такою красою - сховаємо її де-небудь, а я обернуся Оленою Прекрасною, ти і веди мене до царя.

Тут вони Олену Прекрасну сховали в лісовій хатинці. Сірий вовк перекинувся через голову і став точь-в-точь Оленою Прекрасною. Повів його Іван-царевич до царя Кусманена. Цар зрадів, став його дякувати:

- Спасибі тобі, Іван-царевич, що дістав мені наречену. Отримуй золотогривого коня з вуздечкою.

Іван-царевич сів на того коня і поїхав за Оленою Прекрасною. Взяв її, посадив на коня, і їдуть вони шляхом-дорогою.

А цар кусман влаштував весілля, бенкетував весь день до вечора, а як треба було спати лягати, повів він Олену Прекрасну в спальню, та тільки ліг з нею на ліжко, дивиться - вовча морда замість молодої дружини? Цар зі страху звалився з ліжка, а вовк втік геть.

Наганяє сірий вовк Івана-царевича і запитує:

- Про що задумався, Іван-царевич?

- Як же мені не думати? Шкода розлучатися з таким скарбом - конем золотогривий, міняти його на Жар-птицю.

- Не журися, я тобі допоможу.

Ось доїжджають вони до царя Афрона. Вовк і каже:

- Цього коня і Олену Прекрасну ти сховай, а я обернуся конем золотогривий, ти мене і веди до царя Афрону.

Сховали вони Олену Прекрасну і золотогривого коня в лісі. Сірий вовк перекинувся через спину, обернувся золотогривий конем. Іван-царевич повів його до царя Афрону. Цар зрадів і віддав йому Жар-птицю із золотою кліткою.

Іван-царевич повернувся піший до лісу, посадив Олену Прекрасну на золотогривого коня, взяв золоту клітку з Жар-птицею і поїхав шляхом-дорогою в рідну сторону.

А цар Афрон велів підвести до себе дарованому коня і тільки хотів сісти на нього - кінь обернувся сірим вовком. Цар, зі страху, де стояв, там і впав, а сірий вовк пустився навтьоки і скоро наздогнав Івана-царевича.

- Тепер прощай, мені далі йти можна.

Іван-царевич зліз з коня і три рази вклонився до землі, з повагою віддячив сірого вовка. А той каже:

- Господь не навіки прощайся зі мною, я ще тобі пригоді.

Іван-царевич думає: "Куди ж ти ще пригоді? Всі бажання мої виконані". Сів на золотогривого коня, і знову поїхали вони з Оленою Прекрасною, з Жар-птицею. Доїхав він до своїх країв, заманулося йому пополдневать. Було у нього з собою трохи хлібця. Ну, вони поїли, джерельної води попили і лягли відпочивати.

Тільки Іван-царевич заснув, наїжджають на нього його брати. Їздили вони по інших земель, шукали Жар-птицю, повернулися з порожніми руками. Наїхали і бачать - у Івана-царевича все видобуто. Ось вони і змовилися:

- Давай вб`ємо брата, видобуток вся буде наша.

Зважилися і вбили Івана-царевича. Сіли на золотогривого коня, взяли Жар-птицю, посадили на коня Олену Прекрасну і лякають її:

- Будинки не розповідай нічого!

Лежить Іван-царевич мертвий над ним вже ворони літають. Звідки не візьмись прибіг сірий вовк і схопив ворона з Вороненка.

- Ти лети, ворон, за живою і мертвою водою. Принесеш мені живої та мертвої води, тоді відпущу твого Вороненка.

Ворон, робити нічого, полетів, а вовк тримає його вороненка. Чи довго ворон літав недовго, приніс він живої та мертвої води. Сірий вовк сприснул мертвою водою рани Івану-царевичу, рани зажілі- сприснул його живою водою - Іван-царевич ожив.

- Ох, міцно ж я спав! ..

- Міцно ти спав, - каже сірий вовк. - Якби не я, зовсім би не прокинувся. Рідні брати тебе вбили і всю здобич твою відвезли. Сідай на мене мерщій.

Поскакали вони в погоню і наздогнали обох братів. Тут їх сірий вовк розтерзав і клаптики по полю розметав.

Іван-царевич вклонився сірому вовкові і попрощався з ним навічно. Повернувся Іван-царевич додому на коні золотогривий, привіз свого батька Жар-птицю, а собі - наречену, Олену Прекрасну.

Цар Берендей зрадів, став сина питати. Став Іван-царевич розповідати, як допоміг йому сірий вовк дістати здобич, так як брати вбили його сонного, та як сірий вовк їх розтерзав.

Погоревал цар Берендей і скоро втішився. А Іван-царевич одружився з Оленою Прекрасною, і стали вони жити-поживати та горя не знати.