Ознаки рахіту у грудних дітей

Ознаки рахіту у грудних дітей

Рахіт і раніше є досить поширеним дитячим захворюванням, профілактика якого - одне із завдань батьків і педіатрів на 1-му році життя дитини. Виникає рахіт через нестачу в організмі малюка кальциферол або вітаміну Д. Людина може отримати цей вітамін двома способами: з продуктів харчування і шляхом синтезу в шкірі під впливом ультрафіолетових променів. Саме з цієї причини найчастіше рахіт прогресує і виникає у дітей взимку, а також у народностей північних країн.

Функція вітаміну Д в організмі - це регулювання фосфорно-кальцієвого обміну. Потреба в кальції у маленьких дітей набагато вище, ніж у дорослих і дітей старшого віку. Для засвоєння кальцію необхідні метаболіти, які утворюються за рахунок вітаміну Д в печінці, нирках і кишечнику. Останнім часом захворюваність на рахіт пов`язують не тільки з дефіцитом кальциферол, а й недостатнім надходженням в організм кальцію і фосфору.

Особливо часто це спостерігається у недоношених дітей, у двійнят, у малюків-на штучному вигодовуванні, яких рано перевели на коров`яче молоко. Основний запас кальцію формується на останніх тижнях вагітності, тому в разі передчасних пологів і багатоплідної вагітності, він може бути недостатнім. Для таких дітей особливо важливим є налагодження грудного вигодовування, адже з жіночого молока кальцій засвоюється на 70%, а фосфор на 50%, а з коров`ячого на 30 і 20% відповідно. У разі неможливості природного харчування необхідно підібрати максимально адаптовану до складу жіночого молока суміш. Здатність шкіри виробляти вітамін Д залежить і від її кольору, так у смаглявих людей вона набагато нижче, ніж у світлошкірих блондинів, тому темношкірим малюкам, які проживають в регіонах, де є недолік сонячних променів рекомендується профілактичний прийом вітаміну Д не тільки в зимові місяці, а протягом всього року. Ще однією причиною розвитку рахіту є вуглеводне живлення, коли дитина недоотримує молочних і м`ясних продуктів, а його основний раціон складається з вуглеводної (особливо рафінованої) їжі (манна каша, здоба).

Крім нестачі кальцію, фосфору і вітаміну Д при рахіті спостерігається нестача вітамінів А, В, С, магнію, цинку, міді, заліза. Діти з рахіт частіше хворіють на респіраторні захворювання, погано сплять, дратівливі, плаксиві. Перші ознаки захворювання проявляються вже в 1-3 місяці, при прогресуванні рахіту їх стає все більше:

Ознаки рахіту у грудних дітей

1. Підвищена пітливість, особливо голови, долоньок. Дитина часто треться головою об подушку, від чого на потилиці утворюється лисина.

2. Розлад травлення, сеча з різким неприємним запахом.

3. Пом`якшення кісток черепа, які утворюють краю джерельця. Надалі при посиленні рахіту спостерігається сплощення потилиці, непропорційна форма голови, поява лобових горбів.

4. Пізніше прорізування зубів.

5. Викривлення грудної клітки (її випинання або навпаки западання), О-подібна або Х-подібна форма ніг, освіту потовщень на ребрах і зап`ястях.

6. Зниження м`язового тонусу, розхитаність суглобів, затримка в руховій активності, плоский розпластаний живіт.

7. Розвиток анемії, збільшення печінки і селезінки.

8. Часті респіраторні і кишкові інфекційні захворювання. Внаслідок зниженого імунітету такі діти вже в ранньому віці можуть перенести пневмонію, бронхіти.

9. Надалі відбувається викривлення хребта, освіту рахітного горба, звуження тазу.

Якщо лікар помітив у вашої дитини перші ознаки рахіту, то не можна залишати це без уваги, так як хвороба може викликати непоправні порушення в розвитку малюка (плоскостопість, викривлення хребта, ніг і грудної клітини). Лікування рахіту включає в себе: режим дня, скоригований так, щоб в ньому було достатньо часу для прогулянок на свіжому повітрі, раціон харчування, спрямований на заповнення саме ті вітамінів і мікроелементів, спеціальна лікувальна гімнастика, масаж, плавання. Обов`язково до лікування додадуться аптечні препарати вітаміну Д, кальцію, фосфору, при супутній анемії - препарати заліза, дисбактеріозі - пробіотики і пребіотики та ін. При рахіті, як правило, відкладається вакцинація дитини до періоду стабілізації аналізів, тобто на час проведення специфічного лікування.