- Що ти, Іванко, сидиш та сопеш собі на печі щось в золі? Ішов би ти куди, до корчми, що ли авось-небудь добра людина який попався, взяв би тебе до себе в найми - все хоч який-небудь шматок хліба був! А вдома-то годуватися нам нічим.
- Ну, гаразд, я піду! - Каже дурак- взяв і пішов собі до корчми. Назустріч йому людина попадається:
- Куди йдеш, Іван-дурень?
- У службу йду найматися.
- Іди до мене служити: ось тобі стільки-то я платні покладу і все інше.
Погодився Іван, пішов до нього в службу. А у тієї людини сука була, і ощенилася ця сука- Иванушке дуже вже сподобався один щеня, і виходив він цього цуценя. Минає рік, пора і до розрахунку за службу. Дає господар Іванові гроші, дякує йому, а Іван і каже йому:
- Не треба мені ваших грошей, а дайте ви мені краще того цуценятко, що я у вас виходив.
Той і був, що грошей-то платити не треба, віддав йому цуценя.
Прийшов Іван додому-матір як дізналася, давай на нього нарікати:
- Всі люди, як люди, один ти у мене дурень! І то їсти не було чого, а тепер ще одна зайва душа - чим годувати собаку-то будемо?
Іван-дурень нічого собі не відповідає, сидить собі на печі, сам сопе та знай тільки в золі копается- і собачка його з ним. Проходить хіба мало, чи багато часу, знову мати каже йому:
- Що сидиш-то без толку? Ішов би до корчми, авось-небудь добра людина який попався, взяв би тебе в батраки.
- Ну, гаразд, я піду! - Каже дурень, взяв собачку свою і пішов. Назустріч інший господар йому:
- Куди йдеш, Іван-дурень?
- В службу, - каже, - найматися.
- Іди до мене служити!
- Гаразд!
Домовилися вони, і пішов дурень знову в батраки. А у господаря у цього кішка була-ось вона і окоту. Полюбився дурневі один кошенятко, він і виходив його. Приходить час до розрахунку. Іван-дурень і каже господареві:
- Не треба мені ваших грошей, а віддайте мені того котеночка.
- Прошу! - Каже. Ось прийшов дурень додому, мати ще дужче того стала бідкатися:
- Все-то люди, як люди, один ти у мене дурень вродив! І то їсти не було чого, а тепер ще дві зайвих душі годувати треба.
Гірко стало Івану слухати це, взяв він свою собачку та кішечку і пішов собі в поле. Бачить посеред поля багаття горить і величезний багаття такий - пребольшущій! Як підходить він ближче до цього самого багаття, бачить: в ньому змія корчиться і горить на розжарених вугіллі. Сама горить, а сама кричить йому людським голосом:
- Гей, Іван-дурень, спаси ти мене! Я тобі великий викуп дам за свою душу.
Взяв Іван палицю і палицею тієї викинув змію з багаття. Як викинув він її, дивиться - а перед ним не змія, а красна дівиця варто і сама каже йому:
- Ну, спасибі тобі, Іванко! Співслужив ти мені велику службу, співслужили я тобі ще й більше того! Підемо, - каже, - до моєї матері буде вона тобі давати мідні гроші - ти не бери, бо це кут, а не гроші-даватиме срібні - також не візьмеш, то будуть тріски, а не срібло-виноситиме тобі золото - і того не візьмеш, бо замість золота там буде черепа та цеглу- а проси ти у неї в нагороду перстень про дванадцять гвинтах: важко їй буде віддати, одначе ти не сумлевайся, тому що вона за мене віддасть його.
Ось все так і сталося. Хоч і важливо озлілась стара, тільки віддала йому перстень.
Ось іде Іван полем і думає собі:
- Що ж я тепер з цим перснем буду робити?
Тільки дивиться, наздоганяє його ця сама дочка і каже:
- Ти, Іван, чого ні побажаєш тільки, - все це тобі буде-стань ти тільки ввечері на порозі, відгвинтити всі дванадцять гвинтів - і з`являться перед тобою дванадцять тисяч чоловік, що захочеш, то їм і наказуй, - все тобі буде виконано!
Прийшов Іван додому, нічого не сказав матері, а сам сів собі на піч, сопе та в попелі копається. Ось прийшов вечір, лягли вони спати- Іван виждав час, виходить на поріг, відкрутив в персні всі дванадцять гвинтів - і з`явилися перед ним дванадцять тисяч чоловік:
- Ти - наш пан, ми - твої люди-наказуй нам, чого душа забажає!
А Він відповів їм Іван:
- Зробіть ви мені, щоб на цьому самому місці стояв палац, якого і в світі немає, і щоб я спав на золотий ліжка, на лебедячої перині, і мати моя той же саме, і щоб кучера, і форейтори, і лакеї, і всякі сильні і важливі люди ходили б у мене по двору і служили б мені.
- Лягай собі з богом, - кажуть йому люди, - все буде по слову твоєму виконано.
Прокидається Іван-дурень на ранок і навіть сам іспугался- дивиться: спить він на золотий ліжка, на лебедячої перині, і коштують тут високі хороми і такі багаті, що навіть і у царя-то їхнього немає таких, а по двору ходять кучера, і форейтори , і лакеї, і всякі сильні і важливі люди і служать йому. Подивлюся дурень, думає:
- Гаразд!
Глянув в дзеркало - самого-то себе не впізнати: став таким красенем, що ні пером описати, ні в казці сказати-як слід (слід), по хоромам і пан! Ось тільки прокидається тим часом і цар (а в тому місці цар їхній жив), дивиться він: стоять проти його палацу високі хороми, і коштують вони - самі немов жар горять золотом. Посилає цар провідати:
- Чиї такі? І нехай, мовляв, до мене приїде показати себе, який він такий є.
Доповідають Івану.
- А сказати йому, - каже, - що Івана-царевича хороми- а коли хоче бачити мене, так не великий пан, нехай сам приїде!
Нічого робити, поїхав цар до Івана-дураку- познайомилися вони, і після цього поїхав і Іван-дурень до царя-то. А у царя прегарна дочка-королевишна була. І вона, ця дочка, частування Івану підносила, і тут надто вже полюбилася йому. Став просити царя, щоб заміж за нього віддати.
Ось тепер і царю в свою чергу теж поламатися захотілося:
- Віддати-то, - каже, - чому і не отдать- тільки ти, Іван-царевич, співслужив мені перед тим службу. Дочка моя роду не простого, і тому вінчатися їй треба як там не є краще від усього народу. Зроби ти мені, щоб від твого палацу до мого палацу золота дорога легла- а через річку щоб був у мене міст, та не простий, а такий, щоб одна сторона була золота смуга, а інша сторона - срібна смуга, і на річці щоб плавали усяке птаство рідкісні, гуси і лебеді- а по ту сторону річки нехай церква стоїть, та не проста, а вся воскова, і навколо неї нехай зацвітають воскові яблуні і стиглі яблука родять. Коли ти мені, - каже, - зробиш все це, бути дочки за тобою, а не зробиш - на себе нарікай!
Думає цар, що ну ось тепер вже досхочу насміявся над Іваном, а Іван і в ус собі не дує.
- Гаразд, - каже, - ізвольте- готуйте на завтра весілля!
З тим і поїхав.
Увечері, як все полягали спати, став він на порозі, відкрутив в персні всі дванадцять гвинтів - встали перед ним дванадцять тисяч чоловік:
- Ти - наш пан, ми - твої люди-наказуй нам, чого душа забажає!
- Так і так, - каже, - треба мені то-то і те-то.
- Гаразд, - кажуть, - лягай собі з богом.
Прокидається цар на ранок, підходить до вікна, а очі йому так і засліпило - ажно відскочив на три сажні: це, значить, міст-то, одна смуга срібна, інша золота, так і горить і светітся- на річці гуси і лебеді і всяка птиця рідкісна, а на тому березі церква біла воскова, і навколо церкви яблуні стоять, тільки без листя, голі прути стирчать.
- Ну, - думає цар, справа-то недобре, треба споряджати доньку до вінця.
Спорядили і поїхали. Виїхали з дому, а на яблуньках нирки проступілі- їдуть по мосту, а яблуньки листям одеваются- під`їжджають до церкви, а на яблуньках білі квіточки распускаются- як тільки що час виходити їм від вінця, а тут зустрічають їх слуги і всякі люди і на золотом блюді подають стиглі яблука. Так вони і стали весілля справляти і бенкети та бали ставити, і був там бенкет у них три дні і три ночі.
Після того мало, чи багато часу пройшло, стала королевишна приставати до Івана:
- Скажи ти мені, чоловік мій любий, як ти все це робиш, що і міст в одну ніч будуєш і церква воскову ставиш?
Іван-дурень довго не хотів говорити їй-одначе так як вже дуже її любив і дуже вона у нього просила, так він і сказав їй, що у мене-де перстень про дванадцять гвинтах і так-то ось треба обходитися з ним. Ну, ось так і живуть вони-тільки на біду полюбився королевишна один лакей їхній, з себе видатний, здоровий і красивий такий-вона з ним і змови, щоб обікрасти чоловіка свого і перстень у нього забрати, а самим піти б жити за море. Ось тільки як прийшов вечір, вийняла вона потихеньку перстень, стала на порозі, відгвинтила всі дванадцять гвинтів - і з`явилися перед нею дванадцять тисяч чоловік:
- Ти - наша пані, ми - твої люди-наказуй нам, чого душа забажає!
Вона каже їм:
- Візьміть ви цей палац і як є з усім перенесіть його за море, а на цьому місці нехай стане колишня хатинка з моїм муженьком Іваном-дурнем.
- Лягай собі з богом, - кажуть їй люди, - все буде по слову твоєму виконано.
На ранок Іван прокидається - дивиться: лежить він на рогожці, дірявим зипуном покритий, а хором і сліду немає. Гірко заплакали він і пішов до царя, свого тесть, приходить у двір, просить доповісти, що прийшов-де зять. Той як побачив його:
- Ах, ти, такий-сякий, беспорточний! Який ти мені зять? У мене зяті в золотих хоромах живуть, в срібних каретах катаються. Взяти його і замурувати в кам`яний стовп?
Сказано - зроблено: взяли і замурували Івана в кам`яний стовп- а собачка з кішечкою від нього не відстають, тут же сидять разом з ним, і прорили вони собі лазівку і через неї поїсти йому їжу приносять.
Тільки ось раз і надумали вони собі:
- Що ж це ми з тобою, собачка, сидимо тут склавши руки! Збігаємо-ка ми за море так дістанемо перстень.
Як надумали вони собі це, так і зробили. Перепливли через море, бачать: стоїть їхній терем, і королевишна з тим лакеєм по саду гуляє, чоловіка свого пересуджує.
- Ну, собачка, пообожді ти поки тут, а я проберуся в терем та кільце дістану, - каже кішечка і пішла собі.
- Мяу мяу! - Під дверима. Почула королевишна:
- А, це кішка того мерзотника, - каже, - впустіть та нагодуйте її!
Ось її впустили і нагодували, а вона все ходить по кімнатах та видивляється персня, тільки і бачить, стоїть піч, а на печі скляна банка, а в банку тієї перстень. Зраділа кішечка.
- Ну, - думає, - слава богу! Тепер тільки б дочекатися ночі, а там дістану перстень - і додому.
Тільки як все вляглися, вона схопилася на грубку і звалила звідти банку, банку впала і розбилася, а кішечка підхопила перстень в рот і причаївся під дверима. У будинку всі прокинулися, сама королевишна встала- побачила, що банку-то розбита.
- Ах, - каже, - це, вірно кішка того мерзотника разбіла- вигнати її геть!
Вигнали кішечку геть, а вона і рада, біжить до собачки:
- Ну, брат собачка, дістала перстень! Тепер тільки скоріше б додому.
І попливли вони через море пливуть-пливуть собі, довго пливуть. Коли втомиться собачка - сяде вона на кішечку, а коли кішечка втомиться - сяде на собачку- так вони і обходяться. Вже недалеко й до берега їм залишилося, тільки собачка стала ізнемогать- кішечка бачить це і говорить їй:
- Сідай ти на мене, ти вже втомилася!
Як сказала вона це, а перстень-то з рота у неї шубовсь в воду! Що тут робити? Допливли до берега, ходять собі так слізно плачуть, а самі вже тим часом і зголодніли. Собачка бігає по полю, ловить пташок-горобчика, і кішечка ходить по берегу, ловить дрібну Рибиця, яку хвилею вибівает- тим вони і годуються. Тільки раптом кішечка і кричить:
- Ой ти, собачка, іди швидше до мене! Я-то адже перстень знайшла! Зловила рибку, стала її є, а в рибку-то і був цей перстень.
Ну, ось зраділи вони сильно, побігли до Івана і принесли йому перстень.
Іван дочекався вечора, відкрутив всі дванадцять гвинтів - і з`явилися перед ним дванадцять тисяч чоловік:
- Ти - наш пан, ми - твої люди-наказуй нам, чого душа забажає!
- Рознесіть, - каже, - зараз же цей кам`яний стовп, щоб і праху від нього не залишилося, а через моря перенесіть мої хороми з усіма, хто там є і як хто там спить, і поставте їх на колишнє місце!
В ту ж мить все так і сталося. На ранок їде Іван до свого тестя-царю. Той його зустрічає, на перше місце садить:
- Де, люб`язний зять, побувати зволив?
- Я, - каже Іван, - був за морем.
- Ото ж бо, - каже, - за морем! Видно, по нагальному справі, що до тестя і попрощатися навіть не заїхав ... А тут без тебе приходить до мене якийсь голоштаннік і називається моїм зятем- я його наказав в кам`яний стовп замурувати, там він, - каже, - і згинув , вірно! Ну, а ти, любий зять, де побувати зволив, які види бачив?
- А бачив я, - каже, - різні види-за морем одне така справа була, що ніхто не знає, як і розсудити.
- Яке ж таке ця справа?
- А ось яке! І коли ти теперка розумна людина, так ось і розсуди по своїй царської мудрості: була у чоловіка дружина, від живого чоловіка завела собі душеньку, обікрала з цим ясочкою чоловіка-то і пішла було з ним за море, а тепер спить з ним на одній ліжка. Що по-твоєму треба зробити з такою дружиною?
- За своєю царської мудрості я, - каже, - скажу таке слово: взяти їх обох, прив`язати до хвостів і пустити в чисте поле: тут їм і кара!
- Ну коли так, так ладно ж! - Каже Іван. - Поїдемо до мене в гості, я тобі покажу інші види і інше диво.
Поїхали вони, входять в спальню: а там королевишна, обнявшись з тим лакеєм, спить на золотий ліжка, на лебедячої перині, і знати нічого не знає. Ну, вже тут нічого робити - за царським словом взяли прив`язали їх до хвостів і пустили коней в чисте поле: тут їм і кара була! А Іван опосля одружився на тій червоній дівчині-красуня, яку він з вогню врятував, і стали вони жити та поживати та добра наживати.
Поділися в соц. мережах:
Читати російську народну казку "пан гавкає в церкви"