К.ушинського розповіді про тварин (читати онлайн, завантажити)

Розповіді Костянтина Дмитровича Ушинського дуже душевні. Він писав про те, що бачив навколо, будучи ще босоногим хлопчиськом - про тварин, про природу, про сільське життя. Розповіді про тварин повні тепла і доброти, вони закликають ставитися до братів наших менших з турботою і повагою. Один "Бішка" чого варто: в трьох реченнях Ушинський висловив всю важливу собачу сутність. Тварини в його оповіданнях розкриваються, як люди, стаючи в один ряд з нами, у кожного свій характер, та ще й який! Давайте познайомимося ближче з цими тваринами, і почитаємо розповіді.

Для читання оффлайн ви можете скачати pdf файл з розповідями Ушинського про тварин внизу сторінки. Всі розповіді з картинками!

К. Д. Ушинський

Розповіді про тварин

Бішка (розповідь)

- А ну-ка, Бішка, прочитай, що в книжці написано!

Понюхала собачка книжку, та й геть пішла.

- Чи не моє, - каже, - справа книги чітать- я будинок стережу, ночами не сплю, гавкоту, злодіїв та вовків лякаю, на полювання ходжу, зайчика стежу, качечок шукаю, ношу тягну - буде з мене і цього.

Битливих корова (розповідь)

Була у нас корова, та така характерна, битливих, що біда! Може бути, тому і молока у неї було мало.

Відео: Оповідання та казки, Костянтин Ушинський # 3 аудіосказкі онлайн

Помучилися з нею і мати, і сестри. Бувало, проженуть в стадо, а вона або додому опівдні прийде, або в житах опиниться, - йди виручай!

Особливо, коли бував у неї теля - упину нема! Раз навіть весь хлів рогами розвернула, до теляті билася, а роги-то у неї були довгі та прямі. Вже не раз збирався батько їй роги відпиляти, та якось все відкладав, ніби передчував.

А яка була увёртлівая та прудка! Як підніме хвіст, опустить голову, та махне, - так і на коні не доженеш.

Ось раз влітку прибігла вона від пастуха, ще задовго до вечора: було у ній будинку теля. Подоїла мати корову, випустила теля і каже сестрі - дівчинці десь років дванадцяти:

- Погоні, Феня, їх до річки, нехай на бережку пасуться, та гляди, щоб в жито НЕ затесалися. До ночі ще далеко, що їм без толку стояти.

Взяла Феня лозину, погнала і теля, і корову- пригнала на бережок, пустила пастися, а сама під вербою села і стала вінок плести з волошок, що по дорозі в житі нарвала- плете і пісеньку співає.

Чує Феня, щось в лозах зашаруділо, а річка-то з обох берегів густим лозняком обросла.

Дивиться Феня щось сіре крізь густий лозняк продирається, і здайся дурною дівчинці, що це наша собака Сірко. Відомо, вовк на собаку зовсім схожий, тільки шия неповоротка, хвіст палицею, морда понура, і очі блестят- але Феня вовка ніколи близько не бачила.

Стала вже Феня собаку вабити:

- Сірко, Сірко! - Як дивиться - теля, а за ним корова несуться прямо на неї як скажені. Феня схопилася, притиснулася до верби, не знає, що робити-теля до неї, а корова їх обох задом до дерева притиснула, голову схилила, реве, передніми копитами землю риє, роги-то прямо вовкові наставила.

Феня перелякалася, обхопила дерево обома руками, кричати хоче - голосу немає. А вовк прямо на корову кинувся, та й відскочив - з першого разу, видно, зачепила його рогом. Бачить вовк, що нахрапом нічого не візьмеш, і став він кидатися то з одного, то з іншого боку, щоб як-небудь збоку в корову вчепитися, або теля відхопити, - тільки куди НЕ кинеться, всюди роги йому назустріч.

Феня все ще не здогадується, в чому справа, хотіла бігти, та корова не пускає, так і тисне до дерева.

Стала тут дівчинка кричати, на допомогу кликати ... Наш козак орав тут на горбочку, почув, що і корова-то реве, і дівчинка кричить, кинув рало і прибіг на крик.

Бачить козак, що робиться, та не сміє з голими руками на вовка сунутися - такий він був великий та остервенелий- став козак сина кликати, що орав тут же на полі.

Як вгледів вовк, що люди біжать, - вгамувався, огризнувся ще раз, два, завив та й в лозняк.

Феню козаки ледве додому довели - так перелякалася дівчинка.

Порадів тоді батько, що ні відпиляв корові рогів.

У лісі влітку (розповідь)

Ні в лісі того роздолля, як на полі- але добре в ньому в спекотний полудень. І чого тільки не надивишся в лісі! Високі, червонуваті сосни розвісили свої голчастим вершини, а зелені ялинки вигинають свої колючі гілки. Красується біла, кучерява берізка з запашними лісточкамі- тремтить сіра осіна- а кремезний дуб розкинув шатром свої вирізні листя. З трави дивиться біленький вічко суниці, а поруч уже червоніє запашна ягідка.

Білі сережки конвалії гойдаються між довгими, гладкими листям. Десь рубає крепконосий дятел- кричить жалібно жовта іволга- відраховує року бездомна зозуля. Сірий зайчик шмигнув у кусти- високо між гілками майнула пухнастим хвостом чіпка білка.

Далеко в частіше щось тріщить і ломиться: чи не гніт чи дуги клишоногий ведмедик?

Васька (розповідь)

Котічек-коток - сіренький лобок. Ласків Вася, та хітёр- лапки оксамитові, коготок Остер. У Васютке - вушка чуйні, вуса довгі, шубка шовкова.

Відео: Оповідання та казки, Костянтин Ушинський # 1 аудіосказкі онлайн

Лащиться кіт, вигинається, хвостиком виляє, оченята закриває, пісеньку співає, а попалася мишка - не розгнівався! Очки-то великі, лапки, що сталеві, зубки-то криві, кігті випускні!

Ворон і сорока (розповідь)

Строката сорока стрибала по гілках дерева і без угаву базікала, а ворон сидів мовчки.

- Що ж ти мовчиш, куме, або ти не віриш тому, що я тобі розповідаю? - Запитала, нарешті, сорока.

- Погано вірю, кумушка, - відповідав ворон, - хто так багато базікає, як ти, той, напевно, багато бреше!

Гадюка (розповідь)

Навколо нашого хутора, по ярах і мокрим місцях, водилося чимало змій.

Я не кажу про Ужахов: до нешкідливого вуджу у нас так звикли, що і змією-то його не кличуть. У нього є в роті невеликі гострі зуби, він ловить мишей і навіть пташок і, мабуть, може прокусити шкіру-але немає отрути в цих зубах, і, укус вужа абсолютно нешкідливо.

Вужів у нас було множество- особливо в купах соломи, що лежала біля току: як пригріє сонечко, так вони і виповзуть звідти-шиплять, коли підійдеш, мова або жало показують, але ж не жалом змії кусають. Навіть в кухні під підлогою водилися вужі, і як стануть, бувало, діти, сидячи на підлозі, молоко сьорбати, так вже й виповзає і до чашки голову тягне, а діти його ложкою по лобі.

Але водилися у нас і не одні вужі: водилася і отруйна змія, чорна, велика, без тих жовтих смужок, що видно у вужа біля голови. Таку змію звуть у нас гадюкою. Гадюка нерідко кусала худобу, і якщо не встигнуть, бувало, покликати з села старого діда Охріма, який знав якісь ліки проти укушених отруйних змій, то скотина неодмінно впаде - роздує її, бідну, як гору.

Один хлопчик у нас так і помер від гадюки. Вкусила вона його біля самого плеча, і, перш ніж прийшов Охрім, пухлина перейшла з руки на шию і груди: дитя стало марити, метатися і через два дні померло. Я в дитинстві багато наслухався про гадюк і боявся їх страшно, як ніби відчував, що мені доведеться зустрітися з небезпечної гадина.

Косили у нас за садом, в сухий балці, де навесні всякий рік біжить струмок, а влітку лише сиро і росте висока густа трава. Будь-косовиця була для мене святом, особливо як сгребут сіно в копиці. Тут, бувало, і станеш бігати по сінокосу і з усього розмаху кидатися в копиці і борсатися в запашному сіні, поки не проженуть баби, щоб не розбивав копён.

Ось так-то і в цей раз бігав я і перекидався: баб не було, косарі пішли далеко, і тільки наша чорна велика собака Бровко лежала на копиці і гризла кістку.

Перекинувся я в одну копицю, повернувся в ній разів зо два і раптом схопився з жахом. Щось холодне і слизьке махнула мене по руці. Думка про гадюці майнула в голові моїй - і що ж? Величезна гадюка, яку я стурбував, вилізла з сіна і, підіймаючись на хвіст, готова була на мене кинутися.

Замість того щоб бігти, я стою як скам`янілий, ніби гадина зачарувала мене своїми безвековимі, неморгающімі очима. Ще б хвилина - і я погіб- але Бровко, як стріла, злетів з копиці, кинувся на змію, і зав`язалася між ними смертельна боротьба.

Собака рвала змію зубами, топтала лапамі- змія кусала собаку і в морду, і в груди, і в живіт. Але через хвилину тільки клаптики гадюки лежали на землі, а Бровко кинувся бігти і зник.

Тут тільки повернувся до мене голос-я став кричати і плакать- прибігли косарі і косами добили ще тріпочуть шматки змії.

Але дивніше за все, що Бровко з цього дня пропав і поневірявся невідомо де.

Тільки через два тижні повернувся він додому: худий, худий, але здоровий. Батько казав мені, що собаки знають траву, якій вони лікуються від укусу гадюки.

Гуси (розповідь)

Вася побачив вервечку диких гусей, які мчали високо в повітрі.

Вася. Чи можуть так само літати наші домашні качки?

Батько. Ні.

Вася. Хто ж годує диких гусей?

Батько. Вони самі шукають собі їжу.

Вася. А зимою?

Батько. Як тільки настає зима, дикі гуси відлітають від нас в теплі країни, а весною повертаються знову.

Вася. Але чому ж домашні гуси не можуть літати так само добре і чому не відлітають вони від нас на зиму в теплі країни?

Батько. Тому, що домашні тварини втратили вже частково колишню спритність і силу і почуття у них не такі тоненькі, як у диких.

Вася. Але чому це сталося з ними?

Батько. Тому, що люди про них піклуються і відучили їх користуватися їхніми власними силами. З цього ти бачиш, що і люди повинні намагатися робити самі для себе все, що тільки можуть. Ті діти, які покладаються на послуги інших і не привчаються самі робити для себе все, що тільки можуть, ніколи не будуть сильними, розумними і спритними людьми.

Вася. Ні, тепер я буду намагатися сам все для себе робити, а не те, мабуть, і зі мною може стати той же, що з домашніми гусьми, які розучилися літати.

Гусак і журавель (розповідь)

Плаває гусак по ставку і голосно розмовляє сам з собою:

- Яка я, право, дивовижна птах! І ходжу-то я по землі, і плаваю-то по воді, і літаю по повітрю: немає іншої такої птиці на світі! Я всім птахам цар!

Підслухав гусака журавель і каже йому:

- Дурна ти птах, гусак! Ну, чи можеш ти плавати, як щука, бігати, як олень, або літати, як орел? Краще знати щось одне, та добре, ніж всі, так погано.

Два козлика (розповідь)

Два вперті козлика зустрілися одного разу на вузькому колоді, перекинутому через струмок. Обом разом перейти струмок було неможливо-доводилося якому-небудь повернутись назад, дати іншому дорогу і почекати.

- Поступися мені дорогу, - сказав один.

- Ось ще! Піди-но ти, який пишний пан, - відповів другий, - пручайся тому, я перший зійшов на міст.

- Ні, брат, я набагато старші тебе роками, і мені поступитися молокососові! Нізащо!

Тут обидва, довго не думаючи, зіткнулися міцними лобами, зчепилися рогами і, впираючись тоненькими ніжками в колоду, стали битися. Але колода була мокра: обидва впертого посковзнулися і полетіли прямо в воду.

Дятел (розповідь)

Тук-тук-тук! У глухому лісі на сосні чорний дятел теслярує. Лапками чіпляється, хвостиком впирається, носом постукує, - мурашей та комашок через кори виполохували.

Кругом стовбура обежит, нікого не пропустять.

Злякавшись Мурашов:

- Ці-де порядки не хороші! Зі страху корячутся, за корою ховаються - не хочуть геть йти.

Тук-тук-тук! Чорний дятел стукає носом, кору довбає, довгий язик в дірки запускає, мурашей, немов рибку, тягає.

Гравці собаки (розповідь)

 Володя стояв біля вікна і дивився на вулицю, де грілася на сонечку велика собака, Полкан.

До Полканом підбіг маленький Мопс і став на нього кидатися і лаять- хапав його зубами за величезні лапи, за морду і, здавалося, дуже набридав великий і похмурої собаці.

- Стривай, ось вона тобі дасть! - Сказав Володя. - Провчити вона тебе.

Але Мопс не переставав грати, а Полкан дивився на нього дуже прихильно.

- Річ у тім, - сказав Володі батько, - Полкан добрішими тебе. Коли з тобою почнуть грати твої маленькі брати і сестри, то неодмінно справа скінчиться тим, що ти їх приколоти. Полкан же знає, що великим і сильному соромно кривдити маленьких і слабких.

Козел (розповідь)

Йде козел волохатий, йде бородатий, Рожище помахує, бородищу трусить, Копитко постуківает- йде, бекає, кіз і козляток кличе. А кізоньки з козляткі в сад пішли, травичку щипають, кору гризуть, молоді щепи псують, молочко діткам копят- а козляткі, малі хлопці, молочка нассалися, на паркан піднялися, ріжками побилися.

Стривайте, ужо прийде бородатий хазяїн - всім вам порядок дасть!

Корівка (казка)

Некрасива корова, та молочко дає. Лоб у неї широкий, вуха в сторону-в роті зубів недолік, зате Рожища великі-хребет - вістрям, хвіст - помелом, боки відстовбурчились, копита подвійні.

Вона травиці рве, жуйку жує, пійло п`є, мукає і реве, господиню кличе: «Виходь, хозяюшка- винось подойнічек, чистий утіральнічек! Я діточкам молочка принесла, густих слівочек ».

Зозуленька (розповідь)

Сіра зозуля - бездомна Ледарка: гнізда не в`є, в чужі гнізда яєчка кладе, своїх зозуленят на вигодувати віддає, та ще й підсміюється, перед муженьком хвалиться: «Хі-хі-хі! Ха-ха-ха! Глянь-но, чоловіче, як я вівсянці на радість яєчко знесла ».

А хвостатий чоловіче, на березі сидючи, хвіст розгорнув, крила опустив, шию витягнув, з одного боку в інший погойдується, року вираховує, дурних людей обраховує.

Ластівка (розповідь)

Ластівка-касаточка спокою не знала, цілісінький день літала, соломку тягала, Глінка ліпила, гніздечко вила.

Звила собі гніздечко: яєчка носила. Завдала яєчок: з яєчок не сходить, діток чекає.

Висиділа діточок: дітки пищать, їсти хочуть.

Ластівка-касаточка цілісінький день літає, спокою не знає: ловить мошок, годує крихт. 

Прийде пора неминучий, дітки оперяться, все нарізно розлетяться, за сині моря, за темні ліси, за високі гори.

Ластівка-касаточка не знає спокою: цілісінький день все нишпорить - малих діток шукає.

Конячка (розповідь)

Кінь хропе, вухами пряде, очима поводить, вудила гризе, шию, мов лебідь, гніт, копитом землю риє. Грива на шиї хвилею, ззаду хвіст трубою, між вух - чубчик, на ногах - щётка- шерсть сріблом відливає. У роті вудила, на спині сідло, стремена золоті, підкови сталеві.

Сідай і пішов! За тридев`ять земель, в тридесяте царство!

Кінь біжить, земля тремтить, з рота піна, з ніздрів пар валить.

Ведмідь і колоду (розповідь)

Йде ведмідь по лісу і рознюхує: чи не можна ніж їстівним поживитися? Чує - мед! Підняв Мишка морду догори і бачить на сосні вулик, під вуликом гладке колоду на мотузці висить, але Міші до колоди справи немає. Поліз ведмідь на сосну, доліз до колоди, не можна лізти вище - колода заважає.

Миша відштовхнув колода лапой- колоду легенько відхилилася назад - і стукіт ведмедя по голові. Миша відштовхнув колода міцніше - колода вдарило Мішу сильніше. Розсердився Мишко і вхопив колоду з усієї сили-колоду відхилилася сажні на дві назад - і так вистачило Мишу, що як тільки він з дерева не впав. Розлютився ведмідь, забув і про мед, хочеться йому колоду доканала: ну його валяти, що є сили, і без здачі жодного разу не залишився. Бився Миша з колодою до тих пір, поки весь побитий не впав з дерева-під деревом були кілочки наставлені - і поплатився ведмідь за божевільний гнів своєї теплої шкурою.

Чи не гаразд скроєний, та міцно зшитий (Заєць і їжак) (казка)

Бєлєнький, гладенький зайчик сказав їжаку:

- Яке у тебе, братику, негарне, колюче плаття!

- Правда, - відповідав їжак, - але мої колючки рятують мене від зубів собаки і волка- служить тобі так само твоя гарненька шкурка?

Зайчик замість відповіді тільки зітхнув.

Орел (розповідь)

Орел сизокрилий всякого птаства цар. В`є він гнізда на скелях та на старих дубах- літає високо, бачить далеко, на сонце немігаючі дивиться.

Ніс у орла серпом, кігті крючком- крила довгі-груди навикат - молодецька.

Відео: К. Д. Ушинський "лисиця Патрикеевна"

Орел і кішка (розповідь)

За селом весело грала кішка зі своїми кошенятами. Весняне сонечко гріло, і маленька сім`я була дуже щаслива. Раптом, звідки не візьмись - величезний степовий орел: як блискавка, спустився він з висоти і схопив одного кошеня. Але не встиг ще орел піднятися, як мати вчепилася вже в нього. Хижак кинув кошеня і схопився зі старою кішкою. Закипіла битва на смерть.

Могутні крила, міцний дзьоб, сильні лапи з довгими, кривими кігтями давали орлу велика перевага: він рвав шкіру кішки і виклювати їй одне око. Але кішка не втратила мужності, міцно вчепилася в орла кігтями і перекусила йому праве крило.

Тепер вже перемога стала хилитися на бік кішки-але орел все ще був дуже сильний, а кішка вже устала- проте ж вона зібрала свої останні сили, зробила спритний стрибок і повалила орла на землю. В ту ж хвилину відкусила вона йому голову і, забувши свої власні рани, почала облизувати свого зраненого кошеня.

Петушок з сім`єю (розповідь)

Ходить по двору півник: на голові - червоний гребінець, під носом - червона борідка. Ніс у Петі долотцом, хвіст у Петі колесцо, на хвості візерунки, на ногах шпори. Лапами Петя купу розгрібає, курочок з курчатами скликає:

- Курочки-хохлатушкі! Клопотун-господині! Пёстренькіе-рябенькі! Чорненькі-біленькі! Збирайтеся з курчатками, з малими хлоп`ята: я вам зернятко запас!

Курочки з курчатами зібралися, разкудахталіся- зернятком не поділили - побитися.

Петя-півник заворушень не любить - зараз сім`ю помирив: ту за хохол, того за чуприну, сам зернятко з`їв, на тин злетів, крилами замахав, на все горло закричав:

- «Ку-ку-рі-ку!»

Качечки (розповідь)

Сидить Вася на бережку, дивиться він, як качечки в ставку перекидаються: широкі носики в воду ховають, жовті лапки на сонечку сушать. Наказали Васі качечок стерегти, а вони на воду пішли - і старі і малі. Як їх тепер додому загнати?

Ось і став Вася качечок кликати:

- Уті-уті-качечки! Ненажери-тараторочкі, носики широкі, лапочки перетинчасті! Годі вам черв`ячків тягати, травичку щипати, тину ковтати, вола набивати - пора вам додому йти!

Качечки Васю послухалися, на берег вийшли, додому йдуть, з ноги на ногу переливаються.

Вчений ведмідь (розповідь)

 - Діти! Діти! - Кричала няня. - Ідіть ведмедя дивитися.

Вибігли діти на ганок, а там вже багато народу зібралося. Нижегородський мужик, з великим колом в руках, тримає на ланцюгу ведмедя, а хлопчик приготувався в барабан бити.

- А ну-ка, Миша, - каже нижегородец, смикаючи ведмедя ланцюгом, - встань, піднімися, з боку на бік перевалу, чесним панам поклонися і молодиця здайся.

Заревів ведмідь, знехотя піднявся на задні лапи, з ноги на ногу перевалюється, направо, наліво розкланюється.

- А ну-ка, Михайлику, - продовжує нижегородец, - покажи, як малі діти горох крадуть: де сухо - на брюхе- а мокренький - на коленочках.

І поповз Мишка: на черево припадає, лапою загрібає, ніби горох смикає.

- А ну-ка, Михайлику, покажи, як баби на роботу йдуть.

Йде ведмідь, нейдет- назад озирається, лапою за вухом шкребе.

Кілька разів ведмідь показував досаду, ревів, не хотів вставать- але залізне кільце ланцюга, продіте в губу, а кілок у руках хазяїна змушували бідного звіра коритися. Коли ведмідь переробив всі свої штуки, нижегородец сказав:

- А ну-ка, Миша, теперка з ноги на ногу перевал, чесним панам поклонися, та не лінуйся, та нижче поклонися! Потіш панів і за шапку берись: хліб покладуть, так з`їси, а гроші, так до мене вернись.

І пішов ведмідь, з шапкою в передніх лапах, обходити глядачів. Діти поклали грівеннік- але їм було шкода бідного Михайла: з губи, протягнутої кільцем, сочилася кров.

Хавроніє (розповідь)

Брудна наша хавроньюшка, брудна і обжорліва- все жере, все мне, про кути свербить, калюжу знайде - як в перину пре, хрюкає, ніжиться.

Рило у хавроньюшкі НЕ ошатне: в землю носом впирається, рот до ушей- а вуха, немов ганчірки, болтаются- на кожній нозі по чотири копита, а ходить - спотикається.

Хвіст у хавроньюшкі гвинтом, хребет - горбом- на хребті щетина стирчить. Жере вона за трьох, товстішає за пятерих- зате її господині пестять, годують, помиями поят- а вломитися в город - поліном проженуть.

Хоробра собака (розповідь)

- Собака, що гавкаєш?

- Волков лякаю.

- Собака, що хвіст стиснула?

- Волков боюся.

 - КІНЕЦЬ;

 Ви можете безкоштовно завантажити цю книгу дитячих оповідань про тварин К.Ушинського в форматі pdf: ЗАВАНТАЖИТИ gt; gt;