- З попів-то є дурні! Знайшли про що сперечатися!
Запитує у багатого?
- Котра година?
Той витягає годинник з кишені. Архієрей каже:
- Двадцять років ти вчений, а опиняєшся дурнем! Мав подивитися на сьогоднішнє число і цей час, що потрібно починати співати, що в якийсь час співається: глас перший або глас восьмий! Ну-ка ти, - каже архієрей бідному попу, - відповідай, голубчику, коли вмієш з багатими судитися!
- Говоріть, ваше преосвященство!
- А що сьогодні бог робить?
- А мені сказали, що його вдома немає, - я був у нього!
- А де ж він сьогодні?
- Поїхав в степ!
- Навіщо?
- Пеньки скуповувати!
- На що ж йому пенька?
- А батіг вити!
- На що?
- А вас бити, навіщо небилиці питати!
- Молодець! - Сказав архієрей. - Село залишається за тобою!
***
- Прожени її з дому, щоб я її і в очі не бачила.
Старий узяв та й видав свою дочку заміж. Живе вона з чоловіком та радіє, і народився у них хлопчик.
А відьма ще пущі злиться, заздрість їй спокою не дает- улучила вона час, звернула свою пасербицю звіром Арись-поле і вигнала в дрімучий ліс, а в падчеріцино плаття нарядила свою рідну дочку і підставила її замість дідової дочки.
Так все хитро зробила, що ні чоловік, ні люди - ніхто обману не помітив. Тільки стара мамка одна і збагнула, а сказати боїться.
З того самого дня, як тільки дитина зголодніє, мамка понесе його до лісу і заспіває:
- Арись - поле! Дитя кричить,
Дитя кричить, пити-їсти хоче.
Арись - поле прибіжить, скине свою шкурку під колоду, візьме хлопчика, накорміт- після одягне знову шкурку і піде в ліс.
«Куди це мамка з дитиною ходить?» - Думає батько. Став за нею доглядати і побачив, як Арись-поле прибігла, скинула з себе шкурку, стала годувати крихітку.
Батько підкрався з-за кущів, схопив шкурку і спалив її.
- Ах, щось димом пахнет- ніяк, моя шкурка горить! - Каже Арись-поле.
- Ні, - відповідає мамка, - це, мабуть, дроворуби ліс підпалили.
Шкурка згоріла, Арись - поле прийняла колишній вигляд і розповіла все чоловікові.
І зібралось люди, схопили відьму і прогнали її разом з її дочкою.
***
- У вашій, пане, селі - у мужика під клунею лежав.
- Ну, а якби стодола-то спалахнув?
- Я б його геть штовхнув.
- А якби стодола-то загорівся?
- Я б, пане, погрівся.
- Стало, ти моє село знаєш?
- Знаю, пане.
- Що, багаті мої мужички?
- Багаті, добродію! У семи дворів один сокиру, та й той без топорища.
- Що ж вони з ним роблять?
- Та в ліс їздять, дрова рубають: один-то дрова рубає, а шестеро в кулак сурмлять.
- Чи хороший хліб у нас?
- Гарний, добродію! Сніп від снопа - буде ціла верства, копиця від копиці - день їзди.
- Де ж його склалось?
- На вашому дворі, на пічному стовпі.
- Гарне цю справу!
- Добре, нехай не дуже: ваші хорти розігралися, стовп впав - хліб в балію потрапив.
- Невже весь пропав?
- Ні, пане! Солоду наростили та пива наварили.
- А багато вийшло?
- Багато! У ложці розтирали, в ковші розводили, сімдесят сім бочок накотили.
- Так п`яно чи пиво?
- Вам, пане, ковшем піднести так четвертним поліном зверху обплести, так і з двору чи не звести.
- Що ж ти робив, ніж промишляв?
- Горохом торгував.
- Добре твоя справа!
- Ні, пане, добре, нехай не так.
- А як?
- Йшов я повз попова двору, вискочили собаки, я бігти - і розсипав горох. Горох раскатился і рідкісний вродив.
- Худо ж твоя справа!
- Худо, та не так!
- А як?
- Хоч рідкісний, так стручіст.
- Добре ж твоя справа!
- Добре, нехай не так!
- А як?
- Занадилися по горох попова свиня, все ізрила-перепсував.
- Худо ж, Афонька, твоя справа!
- Ні, пане, зле, та не так.
- А як?
- Я свиню убив, шинки насолив.
- Ей, Афонька!
- Чого будьте ласкаві?
- З чим ти обоз пригнав?
- Два воза сіна, пане, та віз коней.
- А коня мого поїв?
- Поїв.
- Та що ж у нього губа-то суха?
- Так ополонку, пане, висока.
- Ти б її підрубав.
- І так коню чотири ноги відрубав.
- Ах, дурень, ти мені коня вивів!
- Ні, я її на Волинський двір до собакам звів.
- Ти, ніяк, недочує?
- І так коня не знайдеш.
- Дружину мою бачив?
- Бачив.
- Що ж, хороша?
- Як строката!
- Як?
- Немов яблучко наливне.
***
- Ей, тітка, подпояшь мене, будь ласка.
Баба злізла з воза і почала підперізуються.
- Та міцніше підтягни!
Баба підтягла міцніше.
- Ні, це туго- послаб маленько.
Відпустила послабже.
- Це вже боляче слабо буде: закрепи тугіше.
Поки зав`язувала баба пояс то міцніше, то слабже, інший солдат встиг поцупити глечик з маслом і забрався собі по-доброму.
- Ну, спасибі тобі, тітка! Підперезаний ти мене на всю масницю, - каже солдат.
На здоров`я, служба!
Приїхала баба в місто, хвать - а масла наче й не було!
***
- Бабка, бабка, з`їм я кобилку.
- Не чіпай кобилку, я тобі за це крепушку дам.
- Гаразд.
Чи не торкнув ведмідь кобилку.
Ось в інший раз поїхала бабка по дрова. В болоті хряснули, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
- Бабка, бабка, а я з`їм кобилку.
- Не їж, я тобі за це теплушку дам.
- Ну добре.
Чи не торкнув ведмідь кобилку.
Ось утретє поїхала бабка в ліс за дровами. В болоті хряснули, в лісі стукнуло - ведмідь вже тут.
- Бабка, бабка, я з`їм кобилку.
- Не їж, я тобі за це потім байку скажу.
- Ну ладно ж.
Чи не торкнув ведмідь кобилку.
Бабка додому приїхала, кобилку у двір поставила, ворота підперла, натопила жарко хату, повечеряла та й спати.
Прийшов ведмідь та в віконниць - стук-стук!
- Бабка, давай посуленное.
- Що тобі пообіцяти?
- А крепушка.
- Ох-хо-хо, хата у бабусі міцно замкнені.
Ведмідь лапою - тук-тук-тук!
- Бабка, давай інше посуленное.
- Що тобі пообіцяти?
- А теплушки.
- Ох-хо-хо, тепло бабусі на печі сидіти.
Почекав ведмідь трошки і знову стукає - тук-тук-тук!
- Чого тобі?
- Давай, бабка, третє посуленное.
- Що тобі пообіцяти?
- А потомбайка.
- Байка-то? Потім в ліс не їдуть - дров і так багато!
Так і обдурила бабка ведмедя.
***
Злюбила зла баба дівчинку, била її, лаяла, тільки і думала, як би зовсім вапна, погубити.
Ось раз поїхав батько кудись, а мачуха і каже дівчинці:
- Піди до моєї сестри, твоєї тітки, попроси у неї голку та нитку - тобі сорочку зшити.
А тітка ця була баба-яга, кістяна нога. Чи не посміла дівчинка відмовитися, пішла, так перш зайшла до своєї рідної тітки.
- Здрастуй, тітонька!
- Здрастуй, рідна! Навіщо прийшла?
- Послала мене мачуха до своєї сестри попросити голку й нитку - хоче мені сорочку зшити.
- Добре, племінниця, що ти перш до мене зайшла, - каже тітка. - Ось тобі стрічка, масло, хлібець та м`яса шматок. Буде там тебе берізка в очі стягують - ти її стрічкою перевяжі- будуть ворота скрипіти та плескати, тебе утримувати - ти підлий їм під п`ятки масліца- будуть тебе собаки рвати - ти їм хлібця брось- буде тобі кіт очі дерти - ти йому м`ясця дай.
Подякувала дівчинка свою тітку і пішла.
Йшла вона, йшла і прийшла в ліс. Варто в лісі за високим тином хатинка на курячих ніжках, на баранячих ріжках, а в хатинці сидить баба-яга, кістяна нога - полотно тче.
- Здрастуй, тітонька! - Каже дівчинка.
- Здрастуй, племінниця! - Каже баба-яга. - Що тобі треба?
- Мене мачуха послала попросити у тебе голочку і ниточку - мені сорочку зшити.
- Добре, племяннушка, дам тобі голочку та ниточку, а ти сідай поки попрацюй!
Ось дівчинка сіла біля вікна і стала ткати.
А баба-яга вийшла з хатинки і каже своїй працівниці:
- Я зараз спати ляжу, а ти йди, витопити баню і вимий племінницю. Так дивись, гарненько вимий: прокинуся - з`їм її!
Дівчинка почула ці слова - сидить ні жива, ні мертва. Як пішла баба-яга, вона стала просити робітницю:
- Матінко моя! Ти не стільки дрова в печі підпалюй, скільки водою заливай, а воду решетом носи! - І їй подарувала хустинку.
Працівниця баню топить, а баба-яга прокинулася, підійшла до віконця і питає:
- Ткешь ти, племяннушка, ткешь, мила?
- МКУ, тітонька, тку, мила!
Баба-яга знову спати лягла, а дівчинка дала коту м`ясця і питає:
- Котик-братик, навчи, як мені втекти звідси.
Кот каже:
- Он на столі лежить рушник та гребінець, візьми їх і біжи скоріше: не те баба-яга з`їсть! Буде за тобою гнатися баба-яга - ти приклади вухо до землі. Як почуєш, що вона близько, кинь гребінець - виросте густий дрімучий ліс. Поки вона буде крізь ліс продиратися, ти далеко втечеш. А знову почуєш погоню - кинь рушник: розіллється широка та глибока ріка.
- Спасибі тобі, котик-братик! - Каже дівчинка.
Подякувала вона кота, взяла рушник і гребінець і побігла.
Кинулися на неї собаки, хотіли її рвати, кусати, - вона їм хліба дала. Собаки її і пропустили.
Ворота заскрипіли, хотіли було зачинитися - а дівчинка підлила їм під п`ятки маслечка. Вони її і пропустили.
Берізка зашумів, хотіла їй очі вистьобаний, - дівчинка її стрічкою перев`язала. Берізка її і пропустила. Вибігла дівчинка і побігла з усієї сили. Біжить і не оглядається.
А кіт тим часом сів біля вікна і почав ткати. Не стільки тче, скільки плутає!
Прокинулася баба-яга і питає:
- Ткешь чи, племяннушка, ткешь, мила?
А кіт їй у відповідь:
- МКУ, тітка, тку, мила!
Кинулася баба-яга в хатинку і бачить - дівчинки немає, а кіт сидить, тче.
Почала баба-яга бити так лаяти кота:
- Ах ти, старий шахрай! Ах ти, лиходій! Навіщо випустив дівчину? Чому очі їй не видер? Чому особа не подряпав? ..
А кіт їй у відповідь:
- Я тобі стільки років служу, ти мені кісточки обгризеної не кинула, а вона мені м`ясця дала!
Вибігла баба-яга з хатинки, накинулася на собак:
- Чому дівчину рвали, чому не кусали? ..
Собаки їй кажуть:
- Ми тобі стільки років служимо, ти нам горілої скоринки не кинула, а вона нам хлібця дала!
Підбігла баба-яга до воріт:
- Чому не скрипіли, чому не плескали? Навіщо дівчину з двору випустили? ..
Ворота кажуть:
- Ми тобі стільки років служимо, ти нам і водиці під п`ятки НЕ підлила, а вона нам маслечка не пошкодувала!
Підскочила баба-яга до берізки:
- Чому дівчині очі не вистьобаний?
Берізка їй відповідає:
- Я тобі стільки років служу, ти мене ниточкою НЕ перев`язала, а вона мені стрічку подарувала!
Стала баба-яга лаяти робітницю:
- Що ж ти, така-сяка, мене не розбудила, не привела? Чому її випустила? ..
Працівниця каже:
- Я тобі стільки років служу - ніколи слова доброго від тебе не чула, а вона хустинку мені подарувала, добре так ласкаво зі мною розмовляла!
Покричали баба-яга, пошуміла, потім села в ступу і помчала в погоню. Товкачем поганяє, помелом слід замітає ...
А дівчинка бігла-бігла, зупинилася, доклала вухо до землі і чує: земля тремтить, трясеться - баба-яга женеться, і вже зовсім близько ...
Дістала дівчинка гребінь і кинула через праве плече. Виріс тут ліс, дрімучий і верхній: коріння у дерев на три сажні під землю йдуть, вершини хмари підпирають.
Примчала баба-яга, стала гризти та ламати ліс. Вона гризе так ламає, а дівчинка далі біжить.
Чи багато, хіба мало часу пройшло, доклала дівчинка вухо до землі і чує: земля тремтить, трясеться - баба-яга женеться, вже зовсім близько.
Взяла дівчинка рушник і кинула через праве плече. В ту ж мить розлилася річка - широка-прешірокая, глибока-преглубокая!
Підскочила баба-яга до річки, від злості зубами заскрипіла - не може через річку перебратися.
Вернулася вона додому, зібрала своїх биків і погнала до річки:
- Пийте, мої бики! Випийте всю річку до дна!
Стали бики пити, а вода в річці не меншає.
Розсердилася баба-яга, лягла на берег, сама стала воду пити. Пила, пила, пила, пила, до тих пір пила, поки не лопнула.
А дівчинка тим часом знай біжить та біжить.
Увечері повернувся додому батько і питає у дружини:
- А де ж моя дочка?
Баба каже:
- Вона до тітоньки пішла - голочку та ниточку попросити, та ось затрималася щось.
Занепокоївся батько, хотів було йти дочку шукати, а дочка додому прибігла, захекалася, віддихатися не може.
- Де ти була, доню? - Питає батько.
- Ах, батюшка! - Відповідає дівчинка. - Мене мачуха посилала до своєї сестри, а сестра її - баба-яга, кістяна нога. Вона мене з`їсти хотіла. Насилу я від неї втекла!
Як дізнався все це батько, розсердився він на злий бабу і вигнав її брудним помелом геть із дому. І став він жити удвох з донькою, дружно та добре.
Тут і казці кінець.
***
- Я знаю, - каже, - що у тебе на мислях- ти все про дітей думаєш. Піди по селу, збери з кожного двору по яєчку і посади на ті яйця клушку- що буде, сам побачиш!
Старий повернувся в деревню- в їхньої селі був сорок один двір-ось він обійшов усі двори, зібрав з кожного по яйцю і посадив клушку на сорок одне яйце.
Минуло два тижні, дивиться старий, дивиться і стара, - а з тих яєчок народились хлопчики сорок міцних, здоровеньким, а один був замалий - кволий та слабкий! Став старий давати хлопчикам імена- всім дав, а останнім вистачило імені.
- Ну, - каже, - будь же ти Заморишек!
Ростуть у старого зі старою дітки, ростуть не по днях, а по часам- виросли і стали працювати, батькам допомагати: сорок молодців в поле возяться, а Заморишек будинку управляється. Прийшов час сенокосное- брати траву косили, стоги ставили, попрацювали з тиждень і повернулися на деревню- поїли, що бог послав, і лягли спати. Старий дивиться і каже:
- Молодо-зелено! Їдять багато, сплять міцно, а справи, мабуть, нічого не зробили!
- А ти перш подивися, батюшка! - Відгукується Заморишек.
Старий спорядився і поїхав в луга- глянув - сорок стогів сметанно.
- Ай да молодці хлопці! Скільки за один тиждень накосили і в стоги змітали.
На інший день старий знову зібрався в луки, захотілося на своє добро полюбоваться- приїхав - а одного стоги наче й не було! Вернувся додому і каже:
- Ах, дітки! Адже один стіг пропав.
- Нічого, батюшка! - Відповідає Заморишек. - Ми цього злодія поймаем- дай-но мені сто карбованців, а вже я справу зроблю.
Взяв у батька сто карбованців і пішов до коваля:
- Чи можеш скувати мені ланцюг, щоб вистачило з ніг до голови оповити людину?
- Чому не скуті!
- Гляди ж, роби покрепче- коли ланцюг витримає - сто карбованців плачу, а коли лопне - пропав твій труд!
Коваль скував залізну цепь- Заморишек обвив її навколо себе, потягнув - вона і лопнула. Коваль вдвічі більша зробив-ну, та годилася. Заморишек взяв цю ланцюг, заплатив сто карбованців і пішов сіно карауліть- сіл під стіг і чекає.
Ось в саму опівночі піднялася погода, всколихающая море, і виходить з морської глибини дивовижна Кобилиця, підбігла до першого стогу і почала пожирати сіно. Заморишек підскочив, обротал її залізним ланцюгом і сів верхи. Стала його Кобилиця поневірятися, по долах, по горах носіть- ні, не в силах вершника збити! Зупинилася вона і каже йому:
- Ну, добрий м лодец, коли зумів ти всидіти на мені, то візьми-володій моїми жереб`ят.
Підбігла Кобилиця до синю морю і голосно заржала- тут синє море всколихающая, і вийшли на берег сорок один жеребец- кінь коня краще! Весь світ ізойдя, ніде таких не знайдеш!
Вранці чує старий на дворі іржання, топот- що таке? А це його синок Заморишек цілий табун пригнав.
- Здорово, - каже, - братці! Тепер у всіх у нас по коню є- їдьмо наречених собі шукати.
- Поїдемо!
Батько з матір`ю благословили їх, і поїхали брати в дорогу далеку.
Довго вони їздили по білому світу, та де стільки наречених знайти? Порізно одружуватися не хочеться, щоб нікому образливо НЕ було-а яка мати похвалиться, що у ній якраз сорок і одна дочка народилась?
Заїхали м лодци за тридев`ять земельних дивляться: на крутій горі стоять білокам`яні палати, високою стіною обведені, біля воріт залізні стовпи поставлені. Порахували - сорок один стовп. Ось вони прив`язали до тих стовпів своїх богатирських коней і йдуть на двір. Зустрічає їх баба-яга:
- Ах ви, непрохані-непрохані! Як ви сміли коней без дозволу прив`язувати?
- Ну, стара, чого кричиш? Ти перш напій-нагодуй, в баню зводь, та після про вести і питай.
Баба-яга нагодувала їх, напоїла, в баню зводила і стала питати:
- Що, добрі молодці, справи катуєте иль від справи литаете?
- Справи катуємо, бабуся!
- Чого ж вам треба?
- Так наречених шукаємо.
- У мене є дочки, - каже баба-яга, кинулася в високі тереми і вивела сорок одну д віцу.
Тут вони посватав, почали пити, гуляти, весілля справляти. Увечері пішов Заморишек на свого коня подивитися. Побачив його добрий кінь і промовив людським голосом:
- Дивись, господар! Як ляжете ви спати з молодими дружинами, нарядите їх в свої сукні, а на себе надіньте женіни- не те все пропадемо!
Заморишек сказав це братам нарядили вони молодих дружин в свої сукні, а самі одяглися в жінчині і лягли спати. Всі заснули, тільки Заморишек око не змикає. У саму північ закричала баба-яга гучним голосом:
- Гей ви, слуги мої вірні! Рубайте незваним гостям буйні голови.
Прибігли слуги вірні і відрубали буйні голови дочкам баби-яги. Заморишек розбудив своїх братів і розповів все, що було-взяли вони відрубані голови, встромили на залізні спиці кругом стіни, потім осідлали коней і поїхали нашвидку.
Вранці встала баба-яга, глянула у віконце - кругом стіни стирчать на спицях дочірні голови-страшно вона озлобилася, наказала подати свій вогненний щит, пострибала в погоню і почала палити щитом на всі чотири сторони. Куди молодцям сховатися? Попереду синє море, позаду баба-яга - і пече і палить! Помирати б всім, так Заморишек кмітливий був: не забув він захопити у баби-яги хустинку, махнув тим хусточкою перед собою - і раптом перекинувся міст через все синьо море переїхали добрі молодці на іншу сторону. Заморишек махнув хусточкою в іншу сторону - міст зник, баба-яга повернулася назад, а брати додому поїхали.
***
Бувало, бабуся по воду до річки йде, а відра у неї брязкають:
Геп-геп!
Внучка по воду до річки йде, а відерця у неї:
Бляк-бляк, бляк-бляк!
Курочка по воду до річки йде, а ведерушкі у неї:
Цок-цок-цок, цок-цок-цок!
Бабуся з річки йде, а вода у неї:
Кап-кап!
Внучка з річки йде, а вода у неї:
Кап-кап, кап-кап!
Курочка з річки йде, а вода у неї:
Кап-кап-кап, кап-кап-кап!
Ось пішли вони раз по воду. Попереду бабуся Даша, по середочке внучка Маша, а позаду курочка Ряба.
Відерця на коромислах гойдаються, скриплять коромисла, пісню співають, а відерця їм підтакують.
Як у бабусі:
Скрип! Геп!
Як у онучки:
Скрип-скрип! Бляк-бляк!
Як у курочки:
Скрип-скрип-скрип! Цок-цок-цок!
У ту пору, в той час висіла на гілці яблучко. Заслухавши яблучко, задивився яблучко, витягло гілочку, та й зірвалося з дерева. Покотилося яблучко по траві, з трави на доріжку, по доріжці під гірку. Підкотилося яблучко курочку під ніжки - курочка впала, перекинулася. Підкотилося внучці під ніжки - внучка впала, перекинулася. Підкотилося бабусі під ноги - бабуся впала, перекинулася, закректав, заохала.
А коромисло-то:
Скрип-скрип-скрип!
А відерце-то:
Геп-бляк-цок!
Ото ж бо шуму, то-то дзвону, то-то скрипу!
Прибіг на шум, скрип, дзвін дідусь.
- Що трапилося, що трапилося ?!
Курочка кудкудакає:
- На мене яструб налетів!
Внучка плаче:
- На мене вовк наскочив!
Бабуся охає:
- На мене ведмідь насів!
А всього-то було одне яблучко!
***
Подумав-подумав:
«Сокири немає, ковалів немає - сокиру скувати нікому».
Нікому вибудувати тетереві будиночок.
«Що ж мені будинок заводити? Одна-то ніч куди не йшла! »
Шубовсь в сніг!
В снігу нічку ночував, вранці рано вставав, за вільним світла політав, голосно, сильно покричав, товаришів пошукав. Спустився на землю, побачився з товаришем.
Вони грали, по кущика бродили, містечко шукали, гніздечка свивали, яічушкі зносили і діток виводили.
З дітками вони у чисто поле ходили, діток мошками годували, на вільний світ виводили і за вільним світом літали і знову взимку в снігу ночували.
«А одна-то ніч куди не йшла! Чим нам будинок заводити, краще на березиньках сидіти, у чисте поле дивитися, красну весну зустрічати, шулдар-булдари кричати! »
***
- Чи знаєш що, дружина?
- А що?
- Ходив я сьогодні на базар- там був і пан, і купив він собі малу пташку - п`ятдесят рублів заплатив. Дай-но я понесу до нього свого гусака: не купить чи?
- Понеси!
Ось взяв мужик гусака і поніс до пана. приносить:
- Купи, пан, гусака.
- А що стоїть? - Запитав пан.
- Сто рублів.
- Ах ти, дурню!
- Та коли ти за малу пташку не пошкодував п`ятдесяти, так за цю та сотня дешево!
Пан розсердився, прибив мужика і відібрав у нього гусака даром.
- Ну, гаразд, - сказав мужик, - згадаєте ти цього гусака!
Вернувся додому, зібрався теслею, взяв в руки пилку і сокиру і знову пошел- йде повз панського будинку і кричить:
- Кому теплі сіни працювати?
Пан почув, кличе його до себе:
- Та чи зумієш ти зробити?
- Чому НЕ зробити- ось тут недалечко зростає теплий ліс: коли з того лісі і побудувати сіни, то і взимку топити не треба.
- Ах, братик, - сказав пан, - покажи мені цей ліс скоріше.
- Прошу, покажу.
Поїхали вони удвох в ліс.
У лісі мужик зрубав величезну сосну і став її ПЛАСТАЛ на дві половіни- розколов дерево з одного кінця і ну клин забивати, а пан дивився, дивився, так спроста і поклав руку в щілину. Тільки він це зробив, як мужик витягнув клин назад і міцно защеміло йому руку. Потім взяв ремінну батіг і почав його дути так засуджувати:
- Не бий мужика, не візьмеш гусака! Не бий мужика, не візьмеш гусака!
Вже він його дмухав, дмухав! Досхочу натішився і сказав:
- Ну, пане, бив я тебе раз, приб`ю і в інший, коли не віддаси гусака так сотню рублів на додачу.
Сказав і пішов, а пан так і пробув до вечора: будинки-то пізно спохватилися його, та поки знайшли, та з лещат вивільнили - часу і многонько пішло!
Ось пан захворів, лежить на ліжку та охает- а мужик нарвав трав, квітів, обтикала ними кругом, обрядився дохтуром і знову йде повз панського двору і кричить:
- Кого полікувати?
Пан почув, кличе його:
- Ти що за людина?
- Я дохтур: всяку недугу знімаю.
- Ах, братик, будь ласка, вилікуй мене!
- Чому не вилікувати? Накажи топити баню.
Негайно витопили баню.
- Ну, - каже мужик пана, - підемо лечіться- тільки нікого не бери з собою в лазню, бійся лихого ока!
Пішли вони вдвох в баню- пан роздягнувся.
- А що, пане, - запитує дохтур, - стерпиш чи, коли в такому спеку почну тебе маззю бруднити?
- Ні, не стерпіти мені! - Каже пан.
- Як же бути? Чи не хочеш, щоб зв`язати тебе?
- Мабуть, зв`яжи.
Мужик пов`язав його мотузкою, взяв нагайку і давай валяти на обидві кірки. Вже він клеїв, клеїв, а сам примовляв:
- Не бий мужика, не візьмеш гусака! Не бий мужика, не візьмеш гусака!
Після, йдучи, сказав:
- Ну, пан, бив я тебе два рази-приб`ю і в третій, коли не віддаси гусака та двох сотень рублів на додачу.
Пан ледве живий з лазні виліз, не захотів чекати третього разу і відіслав мужику і гусака, і двісті рублів.Відео: Аудіо казки Крилатий, волохатий та маслений! Російські народні казки !
Російські народні казки
архієрей
Багатий поп побився об заклад з бідним попом про одне село. Стали вони скаржитися преосвященному. Викликав він до себе бідного і багатого. Вони приходять до нього. Архієрей і каже:
Арись-поле
У старого була дочка-красуня, жив він з нею тихо і мирно, поки не одружився з іншою бабі, а та баба була зла відьма. Злюбила вона падчерку, пристала до старого:
Афонька! Де був-побував?
- Афонька! Де був-побував, як від мене втік?
Баба да два солдата
Повезла баба в місто глечик масла продавать- час щось йшло до масленой. Наганяють її два солдата: один позаду залишився, а інший вперед забіг і просить бабу:
Баба і Ведмідь
Поїхала баба в ліс по дрова. Раптом чує: в болоті хряснули, в лісі стукнуло - ведмідь йде.
Баба Яга
Жили-були чоловік з дружиною, і була у них дочка. Захворіла дружина і померла. Погоревал-погоревал мужик та й одружився з іншою.
Баба-Яга і Заморишек
Жив-був старий та Стара- дітей у них не було. Чого вони не робили, як не молилися богу, а стара все не народжувала. Раз пішов старий до лісу за грібамі- попадається йому дорогою старий дід.
Бабуся, внучка і курочка
Жили-були бабуся Даша, внучка Маша та курочка Ряба. Разом жили, разом їли-пили, разом з воду ходили.
Байка про тетерева
Захотів тетерев будинок будувати.
Пан і гусак
Жив-був барін- вийшов якось на базар і купив собі канарку за п`ятдесят рублів. Сталося бути при цьому мужіку- прийшов мужик додому і каже своїй бабі:
Поділися в соц. мережах:
Читати російську народну казку "афонька! Де був-побував?"