Читати російську народну казку "ванюшка і царівна"

Відео: Аудіосказкі для дітей Ванюшка І ЦАРЕВНА

Жила-була в одному селі селянка Марія. І був у неї синок Ванюшка. Хороший виріс хлопець - гарний, здоровий, роботящий. Ось приходить він якось раз до матері і каже:

- Матушка, а матушка.

- Чого, дитино?

- Матушка, я одружитися хочу.

- Так що ж, одружуйся, Ванюшка, одружуйся, ягодіночка. Наречених-то всяких багато: є в нашому селі, є в сусідній, є в заліссі, є в заріччі ... Вибирай будь-яку.

А Ванюшка відповідає:

- Ні, матінко, не хочу я одружуватися на простій-то селянці, хочу одружитися на царської дочки. Здивувалася Марія:

- Ой, Ванюшка, чого ти надумав! Чи не віддасть за тебе цар дочку-то. Адже ти простий мужик, а вона - жарт сказати - царівна!

- А чому не віддати? Я хлопець здоровий, роботящий, красивий. Може, і віддадуть.

- Ну що ж, піди, Ванюшка, спробуй щастя. Зібрала йому мати торбинку, поклала хлібця шмат, - пішов Ванюшка свататися.

Йде лісами, йде горами - дивиться, стоїть величезний палац: стіни золочені, дах золота, на даху півник золотий сидить, дашки все різьблені, віконця розписні. Краса! А кругом слуг - сила-силенна. Ванюшка і питає:

- Тут цар живе?

- Тут, у палаці, - відповідають слуги.

- І царська дочка з ним?

- А куди вона від батька подінеться? І вона тут!

- Ну, так біжіть до неї, скажіть - прийшов Марьін син Ванюшка. Одружитися з нею хочу.

Побігли слуги, - і виходить на ганок царська дочка. Матінки, до чого ж важлива! Сама толстущая-толстущая, щоки пухкі, червоні, очі маленькі - трохи видніються. А носик такий веселою пупка догори стирчить.

Подивився Ванюшка на неї і питає:

- Ти царська дочка?

- Звичайно я. Або не бачиш?

- Я з тобою одружитися хочу.

- Ну, так що за біда? Підемо в світлицю-то, поговоримо.

Входять вони в горницю. А там стіл стоїть, самовар на столі і всяке-то, будь-яке частування розкладено. Ну, цар-то багато жив, - всього було багато. Сіли вони, Ванюшка і питає:

- Ти наречена-то багата? Суконь-то багато у тебе нашито?

- А ще б не багато! Я адже царська дочка. Ось вранці встану, нове плаття одягну - так до дзеркала. Подивлюся на себе, помилуюся - так до іншого дзеркала, в іншій сукні. Так потім третє одягну - так до третього дзеркала. А потім - четвертий ...

Ось так цілий день до вечора вбираються так в дзеркала дивлюся.

- До вечора, - Ванюшка запитує, - все вбиратися? А коли ж ти працюєш-то?

Подивилась на нього царська дочка і руками сплеснула:

- Працювати? Ой, Ванюшка, яке ти слово щось нудне сказав! Я, Ванюшка, нічого робити не вмію. У мене все слуги роблять.

- Як же, - Ванюшка запитує, - ось одружуся я на тебе, поїдемо ми в село, так ти зумієш хліб-то спекти? Грубку-то розтопити зможеш?

Дужче царська дочка дивується:

- Хліб? У грубку? Так що ти, Ванюшка! Адже в грубці дрова горять, а треба щось робити туди хліб - він вугіллям стане. Мені цар-тятенька казав - хліб-то на ялинках росте.

- На ялинках? Ну, подивився б я, де це такі ялинки водяться. Ех ти! Ну, а скажи-но мені, ти у батька-то натішившись, їсти-пити солодко звикла? Чай-то як п`єш - в прикуску або в накладку?

Дивиться на нього царська дочка, головою хитає:

- І не в прикуску, Ванюшка, і не в накладку. Я адже царська дочка, а у нас, у царів, все не як у людей. Он у мене в стелі гачок, а з гачками мотузочок висить. Як я захочу солодкого чаю, - прив`яжуть мені до цієї мотузочці цілу цукрову голову. Голова висить над столом, бовтається, а я посмокчу її, та й п`ю, посмокчу, та й п`ю. Ванюшка і очі витріщив.

- Це, - каже, - як же? Кожен день тобі цукрову голову до чаю треба? Так у нас в селі так чай ніхто не п`є. Ні, видно, ти до наших порядків щось не привчена ... Ну, а скажи-но мені, чи гарна ти рукодільниця? Нашила до весілля перин, подушок, ковдр?

Царська дочка тільки руками махає:

- Так що ти, Ванюшка! Стану я, царська дочка, на ліжку спати!

- А ти як же, - Ванюшка запитує, - без ліжку? На підлозі, чи що? Або на сінник бігаєш?

- Ні, і не на підлозі, і не на сіннику. Я адже царська дочка. У мене, Ванюшка, що не ліжко, а ціла кімната пухом набита. Ввійду я в неї, - пірну та вирину, пірну та вирину ... Так ось і сплю.

Ванюшка шматок в рот ніс, у нього і рука зупинилася.

- Це що ж, ти мені цілу хату пухом набьёшь? Так як же в такій хаті жити-то станемо? Адже задохнёмся! Ти, може, і звикла, а нам з матінкою так незручно. Ні, мабуть, ти господиня-то погана. .. Може, ти хоч грамотна добре? Так візьму я тебе в село, станеш наших хлопців в школі грамоти вчити.

- Хлопців? Так що ти, Ванюшка! Схаменися! Стану я, царська дочка, хлопців сільських вчити! Так я, Ванюшка, хлопців терпіти не можу, займатися з ними ні за що не стану. Так, по правді сказати, я, Ванюшка, і не дуже грамотна.

- Неписьменна? - Ваня питає. - Чого ж ти отака виросла величезна, толстущая, а неучёная?

- Так я, Ванюшка, дві літери щось знаю, розписатися можу. Знаю літери "Ми" та "Ки". Подивився на неї Ванюшка:

- Це що ж таке "Ми" та "Ки"? У нас так в селі і хлопці не скажуть, не те що доросла людина.

- А це, Ванюшка, моє ім`я та по батькові: "Ми" - Міліктріса, а "Ки" - Кірбітьевне. Ось дві літери щось і є.

- Чого ж ти всіх інших-то не вивчила? - Ванюшка запитує.

Царська дочка і губи надула:

- Якою ти, Ванюшка, недобре, все тобі не так та не так! Я і то в нашій родині сама вчений. Цар-то, тятенька, у нас і зовсім малограмотний ...

Сидить Ванюшка, лоб потирає, про частування і думати забув.

- Так ... - каже, - повинен я піти додому, з матінкою порадитися, відповідна ти мені наречена.

- Піди, Ванюшка, піди, голубчику. А назавтра, вірно, тому прийдеш: краще щось мене ніде не зустрінеш.

Пішов Ванюшка додому. Приходить, розповідає Марії:

- Ну, матушка, бачив я царську дочку. Таке, матінка, нещастя: цілий день вона вбирається та в дзеркала дивиться, працювати нічого не вміє, говорить - хліб-то на ялинках росте. Так чай-то п`є не по-нашому - цілу цукрову голову смокче. Так спить-то не на ліжку, а кудись в пух пірнає та виринає. Так грамоті не знає. На що мені, матінко, така наречена!

А Марія сміється і каже:

- Гаразд, Ванюшка, гаразд, ягодіночка. Я сама тебе наречену знайду.

Пошукала мати в селі - і знайшла сина наречену Настуню. Гарну таку дівчину - розумниці, господиню справну, рукодільницю працьовиту. Ось одружився Ванюшка, та й зажив щасливо.

А царська-то дочка з того дня, кажуть, щоранку на ганок виходила так по сторонам дивилася: де ж Ванюшка? Куди пішов? Чого не повертається?

А Ванюшка до неї не повернувся. Така ледащо та недотепа, так неучёная, неграмотна - кому вона непотрібна? Так як є нікому!

Так все життя до старості вона і просиділа. Тільки ось казка про неї залишилася. Казка-то по селах йшла, йшла, до нашого села дійшла, - а тепер ось і до вас прийшла.