Читати російську народну казку "верліока"

Відео: Дитячі казки з платівок - Верлиока

Жили-були дід та баба, а у них були дві внучки-сирітки - такі гарненькі та сумирні, що дід з бабусею не могли ними натішитися. Ось раз дід надумав посіяти горох- посіяв - виріс горох, зацвів. Дід дивиться на нього, та й думає:

- Тепер буду цілу зиму є пироги з горохом.

Як на зло дідові, горобці і напали на горох. Дід бачить, що то зле, і послав молодшу внучку проганяти виробів. Внучка села біля гороху, махає лозиною й примовляє:

- Кішь, кішь, горобці! Не їжте дідова гороху!

Тільки чує: в лісі шумить, тріщить - йде Верлиока, зростанням високий, про одне око, ніс гачком, борода клаптиком, вуса в піваршина, на голові щетина, на одній нозі - в дерев`яному чоботі, милицею підпирається, сам страшно усміхається. У Верліока була вже така натура: вглядить людини, та ще сумарного, що не втерпить, щоб дружбу не показати, боки не поломать- не було спуску від нього ні старому, ні малому, ні тихому, ні удалому. Побачив Верлиока дідову онуку - така гарненька, ну що не затрогать її? Так тій, видно, не сподобалися його іграшки: може бути, і вилаяла його - не знаю-тільки Верлиока відразу вбив її милицею.

Дід чекав-чекав - ні внучки, послав за нею старшу. Верлиока і ту прибрав. Дід чекає-пожде - і тієї немає! - І каже дружині:

- Так що вони там опозднілісь? Мабуть, з парубками розвозились, як тріскачки тріщать, а горобці горох лущать. Іди-но ти, стара, та мерщій тягни їх за вухо.

Стара з грубки сповзла, в кутку паличку взяла, за поріг перевалилася, та й додому не повернулася. Звісно, як побачила онучок та потім Верліока, здогадалася, що це його робота-з жалості так і вчепилася йому в волосся. А нашому забіяку то і на руку ...

Дід чекає онучок та стару - НЕ дождется- немає як немає! Дід і каже сам собі:

- Так що за лукавий! Чи не сподобався чи й дружині хлопець чорнявий? Сказано: від нашого ребра не чекати нам добра- а баба все баба, хоч і стара!

Ось так мудро побач, встав він з-за столу, надів шубку, закурив трубку, помолився богу, та й поплентався в дорогу. Приходить до гороху, дивиться: лежать його ненаглядні внучки - точно спят- тільки в однієї кров, як та червона стрічка, смугою на лобі видно, а в іншої на білій шиї п`ять синіх пальців так і відтиснули. А стара так понівечена, що і дізнатися не можна. Дід заридав не на жарт, цілував їх, милував та слізно примовляв.

І довго б проплакав, нехай слухає: в лісі шумить, тріщить - йде Верлиока, зростанням високий, про одне око, ніс гачком, борода клаптиком, вуса в піваршина, на голові щетина, на одній нозі - в дерев`яному чоботі, милицею підпирається , сам страшно посміхається. Схопив діда і давай біть- насилу бідний вирвався та втік додому. Прибіг, сів на лавку, відпочив і каже:

- Еге, над нами будувати штуки! Стривай, брат, у самих є руки ... Мовою хоч що міркуй, а рукам волі не давай. Ми і самі з вусами! Зачепив рукою, поплатишся головою. Видно тебе, Верлиока, не вчили змалку прислів`ї: роби добро - НЕ кайся, а роби зло - сподевайся! Взяв Личко, віддай ремінець!

Довго міркував дід сам з собою, а, нарешті, наговорившись досхочу, взяв залізний костиль і відправився бити Верліока.

Йде-йде і бачить ставок (ставок), а на ставці сидить куций селезень. Побачив діда Селезньов і кричить:

- Так Так Так! Адже я вгадав, що тебе сюди чекав. Здоров, дід, на сто років!

- Здорово, селезень! Чому ж ти мене чекав?

- Так знав, що ти за стару та за онучок підеш до Верліока на розправу.

- А тобі хто сказав?

- Кума сказала.

- А кума почім знає?

- Кума все знає, що на світі делается- та іншим разом ще справа і не зробилося, а кума кумі вже про те на вухо шепочуть, а нашепчуть дві куми - весь світ дізнається.

- Дивись, яке диво! - Каже дід.

- Чи не диво, а правда! Та така правда, що буває не тільки з нашим братом, а водиться і переможе старшими.

- Ось що! - Мовив дід і рот разінул- а потім, схаменувшись, зняв шапку, вклонився куцему селезневі і каже:

- А ви, добродій (пане), знаєте Верліока?

- Як, як, як не знати! Знаю я його, кривого.

Селезень повернув голову на бік (збоку вони краще бачать), примружив око, подивився на діда, та й каже:

- Еге! З ким не трапляється біда? Вік живи, вік учись, а все дурнем помреш. Так Так Так!

Поправив крила, покрутив задом і став вчити діда:

- Слухай, дідусь, та вчися, як на світі жить! Раз якось ось тут на березі почав Верлиока бити якогось бідолаху. А в ту пору була у мене за кожним словом приказка: ах, ах, ах! Верлиока потішається, а я сиджу в воді, та так собі і кричу: ах, ах, ах! .. Ось він, впоравшись по-своєму з бідолахи, підбіг до мене, так, не кажучи поганого слова, хвать мене за хвіст! Та не на таковский напав, тільки хвіст у нього в руках залишився. Воно хоч хвіст і невеликий, а все-таки шкода його ... Кому своє добро не дорого? Кажуть же: всякої птиці свій хвіст ближче до тіла. Верлиока пішов додому, та й каже дорогою:

- Стривай же! Навчу я тебе, як за інших заступатися.

Ось я і взявся за розум і з того часу - хто б що не робив, не кричу: ах, ах, ах! а все прідаківаю: так, так, так! Що ж? І життя стало краще, і шані від людей більше. Всі говорять:

- Ось селезень - хоч куций, та розумний!

- Так чи не можеш ти, Добродій, показати мені, де живе Верлиока?

- Так Так Так!

Селезень виліз з води і, перевалюючись з боку на бік, немов купчиха, пішов по берегу, а дід за ним.

Йдуть-йдуть, а на дорозі лежить бечевочка і каже:

- Здрастуй, дідусь, розумна голівонька!

- Здрастуй, бечевочка!

- Як живеш? Куди йдеш?

- Живу і так і сяк- а йду до Верліока на расправу- стару задушив, двох онучок убив, а внучки були такі хороші - на славу!

- Я твоїх онучок знала, стару поважала- візьми і мене на підмогу!

Дід подумав:

- Може, стане в нагоді зв`язати Верліока! - І відповідав:

- Лізь, коли знаєш дорогу.

Мотузочок і поповзла за ними, немов змія.

Йдуть-йдуть, на дорозі лежить калатало, та й каже:

- Здрастуй, дідусь, розумна голівонька!

- Здрастуй, калатало!

- Як живеш? Куди йдеш?

- Живу і так і сяк- а йду до Верліока на розправу. Подумай: стару задушив, двох онучок убив, а внучки були на славу.

- Візьми мене на підмогу!

- Іди, коли знаєш дорогу.

А сам думає:

- Калатало і справді допоможе.

Калатало піднялася, вперлася ручкою об землю і стрибнула.

Пішли знову. Йдуть-йдуть, а на дорозі лежить жолудь і пищить:

- Здрастуй, дід долгоногов!

- Здрастуй, жолудь дубовий!

- Куди це так крокуєш?

- Іду Верліока бити, коли його знаєш.

- Як не знати! Пора вже з ним расплатіться- візьми і мене на підмогу.

- Так чим ти допоможеш?

- Не плюй, дід, в криницю - дістанеться водиці напіться- синиця не велика птиця, та все поле спалила. А ще кажуть: малий золотник, да доріг-велика Федора, та дура!

Дід подумав:

- А нехай його! Чим більше народу, тим краще.

І каже:

- Батогів позаду!

Яке - батогів! Жолудь так і скаче попереду всіх.

Ось і прийшли вони в густий, дрімучий ліс, а в тому лісі стоїть хатинка. Дивляться - в хатинці нікого немає. Вогонь давно погас, а на припічку стоїть куліш. Жолудь не промах - вскочив у куліш, мотузочок розтягнулася на порозі, калатало поклав дід на полицю, селезня посадив на грубку, а сам став за дверима. Прийшов Верлиока, кинув дрова на землю і став поправляти в грубці. Жолудь, сидячи в Куліша, затягнув пісню:

- Пі Пі пі! Прийшли Верліока бити!

- Цить, куліш! У відро виллю, - крикнув Верлиока. А жолудь не слухає його, знай своє пищить. Верлиока розсердився, схопив горщик та бух куліш у відро. Жолудь як вискочить з відра, клац Верліока прямо в око, вибив і останній. Верлиока кинувся було тікати, та не так сталося як гадалося - мотузочок перечепився його, і Верлиока впав. Калатало з полиці, а дід з-за дверей, і давай його потчевать- а селезень за грубкою сидить ще й примовляє:

- Так Так Так!

Не допомогли Верліока ні його сила, ні його відвага. Ось вам казка, а мені бубликів в`язка.