Читати російську народну казку "про мишу зубасту та про горобця багатого"

Відео: "Про миша зубасту та горобця багатого" - Російські народні аудіосказкі для дітей

Прийшла баба і стала розповідати про сільське роздолля: про ключі студені, про луги зелені, про ліси дрімучі, про хліби хлебістие та про Яріца ярість. Це не казка, а приказка, казка буде попереду.

Жив-був в селі мужичок, селянин справний ... у кого хліб народиться сам-чверт, сам-п`ят, а у нього нерідко і сам-десят! Сожнет мужичок хліб, звезе до стодоли, перечитає снопи та кожен десятий сніп до сторони відкладе, промовив: «Це на частку бідної братії». Почувши такі слова, горобець зацвірінькав у весь рот:

- Чів, чив, чив! мужичок сповнений стодола хліба навалив, та й на нашу братію сила-силенна відклав!

- Ши-ш, не кричи на повний рот, - пропищала миша-Піскун, - не те все почують: налетить ваша брати, крилата зграя, все по зернятку рознесе, весь засік склюет і нам нічого не покине!

Важкувато було горобцеві мовчати, та робити нічого: мишка боляче строго йому пригрозила. Ось злетів горобець зі стріхи на підлогу так, підсівши до мишки, став тихесенько чірікать:

- Давай-де, мишка-норишка, зів`ємо собі по гніздечку - я під стріхою, ти в підпіллі - і станемо жити так бути так хазяйської подачкою харчуватися, і буде у нас все разом, все навпіл.

Мишка погодилася. Ось і зажили вони вдвоем- живуть рік, живуть іншим, а на третій став комору ветшать- про новий хліб господар вибудував інший комору, а в старому зерна залишалося Намалюю. Мишка-норишка це справа зметикувала, розкинула на умах і порішила, що коли їй одній забрати все зерно, то більше дістанеться, ніж з горобцем навпіл. Ось прогризла вона в мостині в засіку дірку, зерно висипалося в підпіллі, а горобець і не бачив того, як весь хліб пішов до мишки в нору. Став горобець поглядати: де зерно? Зерна не відать- він туди, сюди - немає ніде ні зерна-став горобець до мишки в нору стукати:

- Тук, тук, чив, чив, чив, чи вдома, Сударушка мишка?

А мишка у відповідь:

- Чого ти тут расчірікался? Забирайся, і без тебе голова болить!

Заглянув горобець в підпіллі та як побачив там хліба купу, так ще дужче зацвірінькав:

- Ах ти, миша підпільна, бач, що затеяла- та де ж твоя правда? Домовленість був: все порівну, все навпіл, а ти це робиш? Взяла та й обібрала товариша!

- І-і, - пропищала мишка-норишка, - вільно тобі старе пам`ятати, я так нічого знати не знаю і пам`ятати не пам`ятаю!

Нічого робити, став горобець мишці кланятися, просити, а вона як вискочить, як почне його щипати, тільки пір`я полетіло!

Розсердився і горобець, злетів на дах і зацвірінькав так, що з усього округу горобці злетілися, видимо-невидимо. Всю дах обсіли і ну товаріщево справу разбірать- все по ниточці розібрали і на тому порішили, щоб до звірячому царю усім світом з челобітьем летіти. Знялися, полетіли, тільки небо зарясніло. Ось прилетіли вони до звірячому царю, зацвірінькали, защебетали, так що у царя Льва в вухах задзвеніло, а він в ту пору приліг було відпочити. Позіхнув Лев, потягнувся та й каже:

- Коли даремно злетілися, так забирайтеся геть - спати хочу-а коли справа є до мене, то кажи один, адже співати добре разом, а говорити - порізно!

Ось і вискочив горобчик, що побойчее інших, і став так би мовити справу:

- Лев-государ, ось так і так, наш брат горобець поклав домовленість з твоєї холопкою, мишею зубастою, жити в одному коморі, є з одного засіки до останнього зерна-прожили вони так без малого три роки, а як став хліб до кінця підходити , миша підпільна і злукавила - прогризла в засіку дірку і випустила зерно до себе в подполье- брат горобець став її вгамовувати, усовещивать, а вона, лиходійка, так його обскубіть кругом, що соромно в люди показаться- повели, цар, миша ту стратити, а все зерно позивачеві горобцеві отдать- коли ж ти, государ, нас з мишею НЕ розсудиш, так ми полетимо до свого царя з чолобитною!

- І давно б так, йдіть до свого Орлу! - Сказав Лев, потягнувся і знову заснув.

Хмара хмарою піднялися зграя горобина з чолобитною до Орлу на звіриного царя та на його холопку-миша. Вислухав цар Орел та як гаркне орлиним клекотом:

- Покликати сюди сурмача!

А грак-сурмач вже тут як тут, стоїть перед Орлом тихіше води нижче трави.

- Труби, трубач, великий збір моїм богатирям: Беркут, соколам, шулікам, яструбам, лебедям, гусям і всьому пташиному роду, щоб дзьоби точили, кігті гостро: буде-де вам бенкет на весь світ. А тому чи звірячому царю разлетних грамоту неси: за те, мовляв, що ти, цар-потатчік, присяги не памятуешь, своїх зверішек в страху не тримаєш на, наших пернатих скарг не читаєш, ось за те, мовляв, і піднімається на тебе тьма-тьмуща , сила велікая- і щоб тобі, царю, виходити зі своїми зверішкамі на поле Арекское, до дуба Веретенскому.

Тим часом, виспавшись, прокинувся Лев і, вислухавши трубача-Бірючий, зарикал на все своє царство зверіное- збіглися барси, вовки, ведмеді, весь великий і дрібний звір, і ставали вони у того дуба заповітного. І налітала на них хмара грізна, непроносная, з ватажком своїм, з царем Орлом, і билися обидві раті НЕ отдихаючі три години і три хвилини, один одного не одолевая- а як нагрянула західна сила, нічний птах, пугач та сова, тут зубастий звір -Миша перший навтьоки пішов. Доповіли про те доповідачі звіриному цареві, розсердився Лев-государ на зубасту миша:

- Ах ти, миша, дрібнота підпільна, через тебе, дрібної сошки, бився я, не жаліючи себе, а ти ж перша тил показала!

Тут велів Лев відбій бити, замирення просіть- а весь награбований хліб присудив горобцеві віддати, а миша підпільну, буде знайдеться, йому ж, горобця, головою видати. Миша не знайшли, кажуть: «Втекла-де зі страху за тридев`ять земель в тридесяте царство, не в нашу державу». Горобчик розжився, і став у нього що не день, то свято, гостей видимо-невидимо, вся дах впритул засаджена горобцями, і цвірінькають вони на все село билину про мишу підпільну, про горобця багатого та про свою завзятість молодецьку.