Відео: Зворушливе відео народження близнюків
Волею долі виявитися вдруге в пологовому відділенні Новоуральська мені довелося трохи менше, ніж через 1,5 року після народження там же першої дитини.
Відразу після не надто вдалого досвіду я, не розраховуючи на ще одну вагітність, все ж вирішила провести "роботу над помилками" і дізнатися, як можна було уникнути всіх тих неприємностей. Вивчила масу матеріалів щодо зниження хворобливості сутичок і позитивного настрою, як виявилося - не дарма. На УЗД нарешті з`явилася настільки довгоочікувана всією ріднею чоловіка дівчинка.
Сам початок
Пунктуальність діти успадкували від мене: о 8 годині ранку розрахованого гінекологом 9 лютого розпочалися сутички. Відразу згадавши все освоєне, пустилася в танок і побігла варити синові кашу - на 5 днів адже їду. Наступну годину я пританцьовувала по квартирі, варила кашу і бігала в туалет. На моє здивування, сутички і справді переносилися набагато легше. З посиленням сутичок прийшла в кімнату до сплячого чоловіка і сина, розбудила їх, пред`явивши, що "я вже годину тут народжую, а ви все спите". Поки я збиралася до пологового будинку, пританцьовуючи і регулярно завмираючи в диких позах, мої чоловіки скептично, з недовірою і побоюванням дивилися на мене. О 10.30 викликали швидку і я поїхала в пологовий будинок.
Як і минулого разу, в приймальному відділенні нікого не виявилося, але двері були відчинені. Фельдшер зі швидкою пару раз крикнув в коридор і з`явилася акушерка. Взявши документи і видавши пологову сорочку, прийнявши речі, вона проводила мене в оглядову, де зважила, з усіх боків виміряла, заповнила документи. Оформивши все як годиться, вона підхопила мій пакет і покликала за собою. Побачивши, що проходить сутичка, ввічливо запропонувала почекати і допомогла встати після її завершення. У мене закрався певну підозру. Справа в тому, що в колах моїх знайомих матусь ходить майже легенда про диво-бригаді, що працює в нашому пологовому відділенні. І лікар-то там чудовий, і акушерки уважні і чуйні, і народжувати з ними - одне задоволення.
Ми піднялись на ліфті на другий поверх, мене направили в уже підготовлену родову. Поставивши речі в кутку і озброївшись телефоном і фотоапаратом, я вирушила нарізати кола по родовій. Мета - знизити больові відчуття від сутичок, заодно провести "фоторепортаж". Зробивши пару знімків родової і інструментів, я прибрала все під подушку - хотіла зробити перший знімок і відразу татові віддзвонитися. Тут повз пробіг лікар і покликав на пост. Швидко заповнивши картку, він проводив мене назад в родову, прощупав шийку і вирішив: пора. Проколов міхур, коли відійшли води мені на хвилину стало дуже легко - ні сутичок, ні болю, немов я просто прилягла відпочити. Яка готується медсестра сказала, щоб я злегка стиснула під себе ноги, що я відразу і зробила. В цей же момент почалися потуги, єдине, що я встигла сказати: "Ой-ой, здається, почалося!". Тут же були підняті опори для ніг, ручки з боків кушетки. Під час підняття спинки під подушкою знайшли мій склад гаджетів, який був моментально відправлений назад в пакет, незважаючи на мої відмовки про першому знімку і дуже важливому дзвінку татові.
Чудо-бригада
Не встигла я моргнути оком, як ліву руку тримає медсестра, отмерівая пульс, контролюючи і попереджаючи про потугах інших, в перервах яка схиляється з трубочкою до живота і прослухувальна, як там ідуть справи. Навпаки, в бойовій готовності стоїть та сама невисока і пухкенька акушерка, що мене приймала і каже, як треба дихати. Боже мій, я потрапила до них, тим самим бажаним і свідомо коханим - бригаді Пьянкова. Мені стало дуже спокійно. Подумки підтримуючи доньку заспокоюючи себе, дихаю точь-в-точь як каже акушерка, в коротких перервах між потугами намагаюся жартувати і захоплююся наданої турботі. Всього три потуги і в 11.55 мені на груди поклали маленький мокрий грудочку зі словами "А ось і ваш дитинка!".
Злякавшись того, що "дитинка" не надто ув`язується з настільки довгоочікуваної "принцесою", Злякано запитую "хлопчик чи що?". Я і другого хлопчикові була б рада, але чоловікові, як і всієї його рідні, необхідна саме дівчинка. На мене подивилися дуже здивовано і запитали, що показало УЗД. Обидва рази була дівчинка - вона ж і народилася. Зітхнувши з полегкістю, я звернула увагу на її легковажність, запитавши у неонатолога, чому вона така маленька. Та знову здивовано на мене подивилася, відповіла, що дочка зростом 51 см. І вагою 3.080 кг. - Цілком нормально, і запитала - скільки мені потрібно? На мою відповідь, що вдома у мене 10-кілограмовий 1,5-річний бегемотик і мені після нього незвично тримати таку дитину лише усміхнулася - "нічого, відгодівлі".
Не встигла отямитися, як народилася моя дівчинка!
Через п`ять хвилин дочку понесли відмивати і сповивати, а мене обробляли і зашивали. Піддавшись ейфорії, пожартувати з медперсоналом, помилувалася на послід (про що, до речі, мріяла ще з першої вагітності), підписала згоду на щеплення і попросила дати мені телефон. Дочка лежить під лампою, я розсилаю всім більш-менш зацікавленим смс. Тут же навперебій дзвонять всі родичі і друзі, вітають і цікавляться, на кого схожа дочка.
Відео: Мої пологи / Курси з підготовки до пологів / 6 пологовий будинок г.Минска / BY Maria
Забігла санітарка з обідом, відразу після неї прийшла акушерка і переклала дитину до мене на кушетку, піднявши ручку для її безпеки. Приклавши доньку до грудей і трохи нагодувавши, ми обидві вирішили подрімати. Через півтори години нас перевезли в палату. Найприємніше - палати розраховані на пару мама-дитина, дуже рідко - тільки за умови перенаселення - в палаті розміщувалися по 2 матусі з дітками. Та й окремий санвузол не може не радувати.
Опинившись в пологовому будинку вдруге і отримавши таку допомогу і підтримку, я була дуже рада і набагато більш спокійна і впевнена в собі. У перший раз я майже весь час спала, в цей - категорично не могла заснути, незважаючи на все своє бажання. Пролежавши свої покладені 5 днів під наглядом, ми з донькою стикалися як з теплим і привітним ставленням, так і з відверто холодним і грубим. Що вже тут поробиш - людський фактор.
На виписку родичі приїхали на битком забитої машині - ледве вистачило місця самим винуватцям торжества. Поки нас з донькою збирали і одягали, старший братик вивчав виписаний, завзято розмахуючи кулькою на паличці. Обурений вигук новоявленої принцеси викликав сильне здивування у брата, що, в свою чергу, викликало бурю захоплення у присутніх родичів. Виписувалася я з задоволенням, що проводжала мене медсестра так і не змогла відговоритися від квітів, цукерок і фотографії на пам`ять.
Лісанькіна беременнность
Пологи без знеболювання
Донечка моя
Мої не прості перші пологи в рідному місті