Гіперактивний дитина

Безумовно, будь-який батько буде тільки радий, якщо його малюк активний і життєрадісний, постійно норовить дізнатися і познайомиться наочно з навколишнім його життям, комунікабельний і не сором`язлива. Активна дитина - це здорова дитина: якщо він сміється і плаче адекватно ситуації, в азарті бігає з однолітками і вільно йде на контакт з дорослими, значить, розвиток його йде своєю чергою. Ось тільки в останні роки фахівці все частіше про багатьох дітей, що мають такі особливості, кажуть як про гіперактивних. І відносять гіперактивність до патологій, при цьому пояснити причину її появи однозначно не можуть.

Перераховані вище ознаки - Загальні і для активного, і для гіперактивної дитини. Але при цьому гіперактивний малюк має ще цілий ряд характеристик, в загальному які часто визначають одним словом: «живчик». Гіперактивний дитина, крім того, що непосида і невтомний дослідник, ще й постійно кудись поспішає, швидко говорить, все чіпає, вистачає і смикає руками. У таких діток часто абсолютно нестійкий настрій: щойно він заливався реготом, а ось вже плаче і вередує. Властива гіперактивним дітям і агресія - їх нерідко можна спостерігати в центрі гармидеру, звалища, бійки. При цьому вони невнімателни і незграбні, розсіяні. Причому навіть якщо малюк вже стомлений, симптоми ці нікуди не діваються - навіть будучи перевтомленим, до вечора гіперактивна дитина все також кудись поспішає, а, поставивши запитання, забуває вислухати відповідь і спрямовується на нові пошуки чогось незвіданого. Відпочиває ж малюк тільки вночі - під час сну, та й то спить неспокійно, перевертаючись. Про денний же сон і мови бути не може: таких дітей укласти відпочити днем практично не можливо.

Гіперактивність, як правило, проявляється у дитини вже в ранньому дитинстві: такі дітки вже з народження погано сплять, відмовляючись від денного сну-їдять на власний розсуд і вередують. Але, виявивши синдром рухової гіперактивності (СДУГ - саме такий діагноз ставлять медики гіперактивним дітям) вже в ранньому віці, у батьків є всі шанси скорегувати поведінку і стан дитини до того моменту, як він відправитися в школу. Звичайно, доведеться докласти для цього чимало зусиль і навчитися контролювати не тільки малюка, але і себе, і все ж зробити це доведеться. Справа в тому, що не усунений синдром гіперактивності дитині в навчанні дуже навіть може завадити. Гіперактивні діти, крім того, що непосидючі, ще й неуважні, вони швидко втрачають інтерес до навчання, вони розсіяні і не вміють концентруватися. Нерідко в силу своєї специфіки гіперактивні діти стають ще агресивнішими, з`являються проблеми в школі, можливе попадання в «нехорошу компанію». Але запобігти всі ці ризики батькам дуже навіть під силу - після консультації у фахівців: спочатку у педагогів і психологів, потім - у невропатолога. Слід завжди пам`ятати - діагноз СДУГ під силу поставити тільки фахівцям, за допомогою спеціальної діагностики.

Який механізм формування синдрому гіперактивності, точно не може сказати ніхто. Існують три точки зору з цього приводу: вважається, що гіперактивність дитини може бути обумовлена генетично або ж стати наслідком соціально-психологічної обстановки, в якій росте малюк. Але найбільш поширена думка на рахунок гіперактивності дітей говорить: такий стан характерно дитині, процес народження якого протікав ні «гладко», з родовими травмами. Чим би не була обумовлена гіперактивність дитини, її необхідно коригувати і якомога скоріше допомогти малюкові максимально навчиться контролювати свої дії, емоції і пориви.

В першу чергу, ні в якому разі гіперактивної дитини не можна лаяти: не його вина, що йому властиво це стан. Спілкуватися з такою дитиною необхідно м`яко і спокійно, без зайвого прояву емоцій, від яких гіперактивна дитина ще більше «заводиться». Також для таких дітей дуже важлива похвала, особливо, якщо вони доводять до кінця розпочату справу: гіперактивна дитина часто вже не закінчує те, що починає робити, адже дуже швидко втрачає до цього інтерес.

Надзвичайно важливий для дітей з синдромом рухової гіперактивності чіткий режим дня: гіперактивної дитини потрібно з дитинства привчати приймати їжу, спати, гуляти в певний час. При цьому на прогулянці велику кількість часу слід приділяти саме активних ігор, адже гіперактивний малюк дуже непосидючий, і рухливі або навіть спортивні ігри допоможуть «перепалити» зайву енергію. Деякі психологи радять навіть дозволяти дітям агресивні ігри, щоб дати волю негативним емоціям. Вирішуючи дитині такі ігри, слід обов`язково йому пояснити: якщо дуже хочеться вдарити, то бити можна по землі, наприклад, а ні в якому разі не по живим істотам. Хочеться кидатися камінням? Кидайся - але тільки там, де немає людей.

Приділити увагу доведеться і харчуванню малюка: менше шкідливої їжі, тобто смаженого, солоного, гострого, копченого, більше - корисного: тушкованого і вареного, фруктів і овочів, молочних і кисломолочних продуктів. Дуже важливо також простежити, щоб у раціоні харчування гіперактивного дитини були присутні достатню кількість вітамінів і мікроелементів. І ще: не варто змушувати малюка їсти, якщо він на даний момент цього не хоче.

Нерідко вже невропатолог призначає гіперактивним дітям курс ліків - рекомендаціями фахівця нехтувати не слід, більш того, їх необхідно строго дотримуватися. Не зайвим буде освоєння технік розслабляючого масажу, такий масаж можна проводити регулярно. А заспокоїти гіперактивного дитини перед сном і полегшити йому процес засинання може тепла ванна з відварами трав - валеріани, меліси, м`яти.

Бути батьками гіперактивного дитини дійсно нелегко: такі діти потребують підвищеної уваги, особливого підходу, за ними потрібен, так би мовити, недремне око. Але слід пам`ятати: гіперактивність - не хвороба, це стан піддається корекції. А гіперактивна дитина - такий же малюк, як і всі інші, просто відрізняється надлишком енергії. Займаючись з малюком і граючи з ним, батьки не тільки допомагають дитині впоратися з підвищеною збудженістю, а й зближуються, дізнаються його краще. А крім того, за твердженнями педагогів і психологів, вже до підліткового віку, а нерідко і раніше, гіперактивність у дитини проходить. Тому завдання батьків гіперактивної дитини - це полегшити йому життя, «знявши» з нього надлишок емоцій, не допустити розвиток у нього будь-яких комплексів і допомогти адаптуватися в суспільстві.