Читати російську народну казку "злодії і суддя"

Жива-бував Наум. Задумав Наум красти йти. Пішов один- попався йому назустріч Антон.

- Ти куди, Наум?

- Спало мені на думку красти ідті- а ти куди, Антон?

- Я сам думаю про те!

- Ну так підемо разом.

Ось і пішли двоє. Йде назустріч Влас:

- Ти куди, Наум?

- Так спало мені на думку красти йти.

- А ти, Антон?

- Я сам думаю про те!

Як і та вони запитують:

- Ну а ти куди, Влас?

- Я недавно виглядаю вас!



Ось пішли всі разом і тримають таку пораду:

- Куди ж нам красти йти? До попу, до того купця або - до судді? Ходімо до судді.

Прийшли до Судді- у нього ворота замкнені, а собаки злющіе.

- Ні, видно, сюди не проберешся! - Стали говорити Антон з Уласом.

- Ось ще! - Сказав Наум. - Притягли соломи, загорніть мене так спустіть за огорожу: я вам ворота відчини.

Сказано зроблено. Загорнули Наума в солому і перекинули за ограду- він покотився прямо до комори, дістав звідти мішок борошна, насипав в корито, розвів-замісив на міцному вині і поставив собакам. Собаки кинулися на месіво- до того наїлися, що жодна і з місця не може зійти.

Наум взяв перев`язав всіх собак хвостами по парі і повісив на огорожі, потім відчинив ворота, впустив товаришів, і пішли вони замки ламати да комори обчищати. Багато набрали всякого добра.

Стали видобуток деліть- все поділили, залишається єнотова шуба, як з нею бути? Наум говорить:

- Шуба мені слід: я вигадав і собак отруїти і ворота відчинити.

- Ні, брат, жирно буде!

- Коли так, я піду до судді: він здатний судити і рядити - нехай-но нас розсудить!

Ось пішов Наум в кімнати, а Влас та Антон стали під вікно слухати. У судді совість-то нечиста, так вночі не спиться.

- Це ти Іван? - Запитує суддя.

- Я - відповідає злодій.

- Розкажи-но мені казочку.

- Мабуть, скажу: жива-бував Наум, спало йому на розум красти йти ... - і почав розповідати все справа, як було.

Дійшов до того, як вони троє за шубу посперечалися, і каже:

- Сам подумай, кому шубу взяти?

- Кому? Так, зрозуміло, Наум.

- Мені і самому то ж думається!

- Що ж то далі було?

- А далі спати пора! - Сказав Наум і пішов.

Приходить до своїх товаришів:

- Ну що? Чай, самі чули, кому шуба слід?

- Ми й не стоїмо тепер за неї, візьми собі і володій на здоров`я! - Відповідали Антон і Влас.

Після того розпрощалися і пішли в різні боки, а суддя залишився з порожніми коморами і без шуби.