Читати російську народну казку "з страшних оповідань: солдат і чаклун-мрець"

Відпустили одного солдата в побивку на родіну- ось він йшов, йшов, довго чи коротко, і став до свого села наближатися. Недалеко від села жив мельник на мельніце- в минулому час солдат водив з ним велике знакомство- чому не завітати до приятеля? Зашел- мельник зустрів його ласкаво, зараз винця приніс, стали розпивати та про своє життя-буття тлумачити. Справа була до вечора, а як погостював солдатів у мельника - так і зовсім смеркло. Збирається солдатів йти на село- а господар каже:

- Служивий, ночуй у мене-тепер вже пізно, так, мабуть, і від біди не втечеш!

- Чому так?

- Бог покарав! Помер у нас страшний колдун- ночами встає з могили, бродить по селу і то творить, що на найсміливіших страх нагнав! Як би він і тебе не потривожив!

- Нічого! Солдат - казенний людина, а казенне ні в воді не тоне, ні у вогні не горіт- піду, боляче хочеться з рідними скоріше побачитися.

Отправілся- дорога йшла повз кладовища. Бачить - на одній могилі вогник світить.

- Що таке? Дай подивлюся.

Підходить, а біля вогню чаклун сидить та чоботи шиє.

- Здорово, брат! - Крикнув йому служивий. Чаклун глянув і питає:

- Ти сюди навіщо?

- Так захотілося подивитися, що ти робиш.

Чаклун кинув свою роботу і кличе солдата на весілля:

- Підемо, брат, погуляємо - в селі нонче весілля!

- Підемо!

Прийшли на весілля, почали їх поїти, пригощати всіляко. Чаклун пив-пив, гуляв-гуляв і осерділся- прогнав з хати всіх гостей і сімейних, приспав повінчатися, вийняв два бульбашки і шильце, поранив шильцем руки нареченого і нареченої і набрав їх крові. Зробив це і говорить солдату:



- Тепер підемо звідси.

Ось і пішли. На дорозі солдат питає:

- Скажи, для чого набрав ти в бульбашки крові?

- Для того, щоб наречений з нареченою померлі- завтра ніхто їх не добудемо! Тільки один я знаю, як їх оживити.

- А як?

- Треба розрізати у нареченого і нареченої п`яти і в ті рани влити знову кров - кожному свою: в правій кишені захована у мене кров нареченого, а в лівому невестина.

Солдат вислухав, словами не пророніл- а чаклун все хвалиться:



- Я, - каже, - що захочу, те і зроблю!

- Ніби з тобою і впоратися не можна?

- Як не можна? Ось якщо б хто набрав багаття осикових дров у сто возів та спалив мене на цьому вогнищі, так, може, і знайшов спільної мови б зі мною! Тільки палити мене треба умеючі- в той час полізуть з моєї утроби змії, черв`яки і різні гади, полетять галки, сороки та ворони- їх треба ловити та в багаття кидати: якщо хоч один черв`як піде, тоді ніщо не допоможе! У тому черв`яка я ускользну!

Солдат вислухав і запам`ятав. Говорили, говорили, і дійшли, нарешті, до могили,

- Ну, брат, - сказав чаклун, - тепер я тебе разорву- а то ти все розкажеш.

- Що ти, привела до тями! Як мене рвати? Я богу і государю служу.

Чаклун заскрипів зубами, завив і кинувся на солдата, а той вихопив шаблю і став з розмаху бити. Билися-билися, солдат майже з сил вибілся- ех, думає, ні за гріш пропав! Раптом заспівали півні - чаклун впав та й умер. Солдат вийняв з його кишень бульбашки з кров`ю і пішов до своїх родичів. Приходить, поздоровался- рідні запитують:

- Чи не бачив ти, служивий, який тривоги?

- Ні, не бачив.

- Ото ж бо! А у нас на селі горе: чаклун ходити унадився.

Поговорили і лягли спати- на ранок прокинувся солдатів і почав питати:

- Кажуть, у вас весілля десь справляється?

Рідні в відповідь:

- Було весілля у одного багатого мужика, тільки і наречений і наречена нинішньої вночі померли, а чому - невідомо.

- А де живе цей мужик?

Вказали йому будинок-він, не кажучи ні слова, пішов туди приходить і застає все сімейство в сльозах.

- Про що журитесь?

- Так і так, служивий!

- Я можу оживити ваших молодих- що дасте?

- Та хоч половину маєтку бери!

Солдат зробив так, як навчив його чаклун, і оживив молодих- замість плачу почалися радість, веселье- солдата і пригостили і нагородили. Він наліво кругом і марш до старосте- покарав йому зібрати селян і приготувати сто возів осикових дров.

Ось привезли дрова на кладовищі, звалили в купу, витягли чаклуна з могили, поклали на вогнище і зажглі- а кругом народ обступив - все з мітлами, лопатами, коцюбами. Багаття облився полум`ям, почав і чаклун гореть- утроба його лопнула, і полізли звідти змії, черв`яки і різні гади, і полетіли звідти ворони, сороки та галкі- мужики б`ють їх та в огонь кидають, жодному черв`яка не дали вислизнути. Так чаклун і згорів! Солдат негайно зібрав його попіл і розвіяв за вітром. З того часу стала на селі тішіна- селяни віддячили солдата всім міром- він побув на батьківщині, нагулявся досхочу і вернувся на царську службу з грошиками. Відслужила свій термін, вийшов у відставку і став жити-поживати, добра наживати, худа ізбивается.
Поділися в соц. мережах:

По темі: